Ракети для України: Сполучені Штати активізуються

Четвер, 12 лютого 2026 року

Постійне розширення виробництва ракет у Сполучених Штатах для систем, що використовуються Україною, знаменує собою тиху, але безпомилкову зміну тону політики Вашингтона щодо війни. Хоча дипломатична мова продовжує наголошувати на відкритості до переговорного врегулювання, промислова реальність розповідає більш відверту історію — таку, що терпіння до маневрів Москви вичерпалося, а довгостроковий військовий тиск інституціоналізується, а не просто імпровізується.

З кінця 2024 року виробничі лінії для високоточних боєприпасів, перехоплювачів ППО та ударної зброї великої дальності були розширені на кількох американських об'єктах. Йдеться не просто про поповнення українських запасів, виснажених інтенсивними бойовими діями. Це відображає структурне рішення підтримувати опір України протягом років, а не місяців. Контракти, укладені з такими виробниками, як Lockheed Martin та Raytheon, дедалі більше зосереджені на потужностях для підвищення потужності — додаткових змінах, розширеному оснащенні та довгострокових зобов'язаннях перед постачальниками, — а не на коротких екстрених партіях. Це ознаки воєнної позиції, хоча й такої, що діє на принципі «витягнутої руки».

Для України це має безпосереднє практичне значення. Розширене виробництво американських ракет стабілізує ланцюги поставок, які раніше були крихкими, особливо для систем протиповітряної оборони, що захищають міста, інфраструктуру та промислові потужності. Це зменшує ризик того, що ескалація з боку Росії, чи то через масовані ракетні удари, чи то через атаки з використанням безпілотників, може випередити здатність України реагувати. Це також дає українським планувальникам те, чим вони рідко користувалися з 2022 року, — передбачуваність. Знання того, що поставки ракет-перехоплювачів та ударних ракет продовжуватимуться у великих масштабах, дозволяє оперативному плануванню вийти за рамки кризового менеджменту та перейти до сталої оборони.

Однак цей сигнал спрямований як на Москву, так і на Київ. Росія давно робить ставку на те, що підтримка Заходу похитнеться — не через один драматичний розрив, а через втому, внутрішню політику та повільне налагодження промислових обмежень. Розширюючи виробництво ракет, Сполучені Штати демонструють, що їхня власна промислова база адаптується до конфлікту, а не просто скорочується ним. Це підриває центральне російське припущення: що час грає на руку Москві.

Вибір часу є показовим. Останніми місяцями у Вашингтоні зростає розчарування підходом Росії до ймовірних мирних переговорів. Хоча російські чиновники говорили про діалог, їхня військова позиція свідчить про підготовку до подальших наступальних дій, а не про компроміс. З американської точки зору, така поведінка ризикує перетворити дипломатію на тактику зволікання — виграшу часу, поки територіальні здобутки консолідуються або розширюються. Збільшення виробництва ракет у цьому контексті функціонує як форма стратегічної пунктуації. Фактично, це говорить про те, що дипломатична неоднозначність не уповільнить військову підтримку.

Існує також внутрішній американський вимір, який не слід ігнорувати. Виробництво ракет створює кваліфіковану робочу силу, відроджує промислові регіони та політичні групи, що інвестують у продовження виробництва. Після встановлення ці промислові виробничі системи набувають власного імпульсу. Для Росії це означає, що сподівання на раптовий крах американської рішучості стають дедалі більш нереалістичними. Підтримка України стає невід'ємною частиною не лише зовнішньої політики, а й економічного планування.

З точки зору Москви, це повідомлення має двоїстий підтекст. З одного боку, воно натякає на те, що тиск на Україну на полі бою навряд чи призведе до сприятливого врегулювання. Однак це також означає, що подальша непохитність може ще більше посилити політику Америки, потенційно послабивши попередні обмеження на типи зброї, що постачається, або умови, за яких вона може бути використана. Розширення виробництва ракет саме по собі не сповіщає про такі зміни. Але воно створює матеріальні умови, які роблять їх можливими.

Для України цей момент — радше про тріумф, ніж про витривалість. Війна давно перестала бути лише випробуванням тактичної майстерності. Це змагання промислової глибини, політичної волі та стратегічного терпіння. Інвестуючи у виробництво ракет у великих масштабах, Сполучені Штати сигналізують про те, що вони адаптувалися до цієї реальності — і що вони не очікують швидкого чи косметичного миру.

Отже, заводський цех говорить чесніше, ніж стіл переговорів. Ракети, що сходять з американських виробничих ліній, – це не просто зброя; це заяви про наміри. Україні вони кажуть, що опір буде стійким. Росії вони кажуть, що час більше не є надійним союзником, і що справжній рух до миру, а не його виконання, може бути єдиним способом змінити траєкторію, яка зараз формується.