Прагнення Польщі створити найбільшу сухопутну армію в Європі

Польща обрала курс військової експансії, безпрецедентний в Європі з часів закінчення Холодної війни. Варшавське керівництво, зіткнувшись з травмою повномасштабного вторгнення Росії в Україну, висловило прагнення створити найбільшу сухопутну армію на континенті. Цей проект є одночасно стратегічною заявою про наміри та практичною програмою модернізації оборони. Однак він стикається з глибокими політичними, економічними та логістичними викликами. Щоб зрозуміти мотивацію Польщі та перешкоди, що стоять перед нею попереду, необхідно розглянути її прагнення в історії, географії та сучасному середовищі безпеки країни.

Історія та безпека

Військові амбіції Польщі глибоко вкорінені в її національному досвіді. Розташована між Німеччиною та Росією, Польща історично зазнавала вторгнень та розділів. Спогади про 1939 рік, коли вона була розчавлена між Вермахтом та Червоною Армією, займають важливе місце в польській стратегічній думці. Тому лідери Варшави сприймають безпеку не з точки зору дипломатичного компромісу, а радше переважного військового стримування.

Війна в Україні посилила ці інстинкти. Польща була серед найвірніших союзників Києва, постачаючи зброю, приймаючи біженців та виконуючи роль логістичного центру для західних матеріалів. Проте польські політики розуміють, що якщо Україна захитається, їхня власна країна може стати наступною ціллю російської агресії. За такого сценарію Польща не може покладатися виключно на гарантії статті 5 НАТО: вона повинна продемонструвати, що може негайно та самостійно протистояти російському нападу, вигравши час для мобілізації Альянсу. Тому величезна сухопутна армія — це не просто прагнення, а усвідомлена необхідність.

Також тут присутній елемент престижу та лідерства. Створюючи найбільшу армію в Європі, Польща позиціонує себе як східний стовп НАТО, випереджаючи Німеччину та Францію за військовим потенціалом. Це посилює роль Варшави як регіонального лідера серед держав Центральної та Східної Європи та надає їй більший вплив у трансатлантичних дебатах щодо безпеки.

Плани модернізації

Військова експансія Польщі стосується як чисельності, так і технологій. Уряд оголосив про плани збільшити чисельність збройних сил приблизно до 300 000 осіб, що є різким збільшенням порівняно з нинішнім рівнем. Водночас Польща закуповує передове озброєння темпами, які не мають собі рівних у Європі: танки Abrams зі Сполучених Штатів, танки K2 та гаубиці K9 з Південної Кореї, реактивну артилерію HIMARS, ракетні батареї Patriot та сучасні безпілотники. Мета полягає не лише в тому, щоб перевершити будь-якого потенційного супротивника чисельністю, а й у тому, щоб перевершити будь-якого потенційного супротивника сучасною мобільною вогневою міццю.

Економічне напруження

Найнагальнішим викликом є фінансовий. Польща виділяє майже 5 відсотків свого ВВП на оборону, що є найвищою часткою в НАТО. Хоча це демонструє серйозність намірів, це створює важкий тягар для державних фінансів. Одночасне збільшення як людських ресурсів, так і оснащення вимагає стабільних витрат протягом десятиліть. Економічний спад, інфляція або політичні зміни можуть підірвати проект. Більше того, необхідність збалансувати витрати на оборону із соціальними програмами може викликати внутрішній опір.

Виклики: Трудова сила та суспільство

Друга перешкода полягає в людських ресурсах. Збільшення чисельності військовослужбовців до 300 000, що є заявленим прагненням, вимагає масштабного набору, навчання та утримання військовослужбовців. Польща стикається з демографічним спадом, через що скорочується кількість молодих громадян, готових до служби. Залучення добровольців вимагатиме не лише фінансових стимулів, але й культурного престижу та суспільної підтримки військової служби. Існує ризик перенапруження, якщо цілі з набору не будуть досягнуті, а якість знизиться на тлі гонитви за кількістю.

Логістика та інтеграція

Навіть якщо Польща отримає величезні арсенали, їх інтеграція в єдину силу буде складною. Швидке придбання іноземних систем у різних постачальників створює логістичні труднощі: численні ланцюги поставок, вимоги до навчання та режими технічного обслуговування. Гармонізація цих процесів в ефективну бойову силу є довгостроковим викликом, що вимагає інституційного потенціалу, інфраструктури та військового професіоналізму. Крім того, оперативна сумісність з НАТО залишається вирішальною; польська армія повинна воювати не лише самостійно, а й разом із союзниками.

Дипломатія та баланс

Військове зростання Польщі має дипломатичні наслідки. Хоча її сусіди в Балтії та Україна вітають розширення, деякі західноєвропейські держави можуть сприймати його з тривогою. Польща, яка затьмарює Німеччину у військовому плані, може створити тертя в Європейському Союзі та ускладнити оборонну інтеграцію. Тому Варшава повинна збалансувати свої амбіції зі впевненістю, гарантуючи, що її зростаюча сила служить єдності НАТО, а не розколу.

Чи можна це зробити?

Прагнення Польщі створити найбільшу сухопутну армію в Європі відображає як її історичну пам'ять, так і сучасне середовище безпеки. Воно зумовлене страхом перед російською агресією, прагненням до національної самостійності та амбіціями очолити регіональну та континентальну оборону. Однак цей шлях усіяний перешкодами: фінансовою стійкістю, демографічними обмеженнями, логістичною інтеграцією та дипломатичними делікатними питаннями. Чи зможе Варшава подолати ці виклики, залежатиме від послідовної політичної волі, стійкого економічного зростання та підтримки її союзників по НАТО. У разі успіху Польща може стати не лише щитом Східної Європи, а й вирішальною силою у формуванні архітектури безпеки континенту на десятиліття вперед.