Переозброєння Європи для паритету з Росією

Питання про те, чи може Європа досягти бойового паритету з Російською Федерацією, більше не є гіпотетичним. Війна Росії проти України продемонструвала як масштаби сучасної промислової війни, так і те, наскільки Європі, після трьох десятиліть демілітаризації після холодної війни, бракує потужного виробництва для її підтримки. Паритет з Росією не вимагає від Європи точного відображення російської доктрини чи структури сил, але він вимагає від Європи можливості стримувати, поглинати та завдавати поразки тривалій конвенційній кампанії на європейському континенті без негайної залежності від втручання Сполучених Штатів.

Ми розглядаємо, що це означатиме з точки зору кількості, категорій озброєння та необхідної промислової трансформації для його виробництва.

Що означає «боротьба за паритет» у європейському контексті

Паритет з Росією не слід розуміти як чисельну рівність у всіх сферах. Росія залишається континентальною сухопутною державою, військова культура якої надає пріоритет масі, глибині та виснажливості. Європа, навпаки, є коаліцією технологічно розвинених, але політично фрагментованих держав, перевага яких полягає в точності, інтеграції та логістиці, а не в людських ресурсах.

Отже, боротьба за паритет передбачає три речі.

По-перше, здатність позбавити Росії оперативного успіху у високоінтенсивній сухопутній війні вздовж східного кордону НАТО.

По-друге, здатність підтримувати це заперечення протягом місяців чи років, а не тижнів.

По-третє, здатність робити це значною мірою завдяки виробництву, ремонту та поповненню запасів на європейському базі.

Третя умова є найвимогливішою та найбільш занедбаною.

Сухопутні війська: маса все ще має значення

Головна перевага Росії залишається в сухопутних силах. Навіть після катастрофічних втрат в Україні Росія продемонструвала здатність розгортати велику кількість піхоти, бронетехніки та артилерії, замінюючи техніку старими запасами та спрощуючи виробничі лінії.

Для досягнення паритету Європі знадобиться:

• Бронякові бригади у великому масштабі. Європа наразі має багато танків на папері, але мало повністю оснащених, розгортаних бронетанкових формувань. Для паритету знадобиться еквівалент щонайменше 40-50 повністю укомплектованих та оснащених важких бригад, кожна з яких має сучасні основні бойові танки, бойові машини піхоти та штатну артилерію. Це означає кілька тисяч додаткових танків та БМП понад поточні запаси, а не просто модернізацію існуючих флотів.

• Масова артилерія. Війна Росії підтвердила, що артилерія залишається домінуючою зброєю, що призводить до втрат. Європі потрібно буде виробляти та накопичувати десятки тисяч трубних артилерійських систем, реактивних систем залпового вогню та, що найважливіше, боєприпасів. Паритет вимагає виробництва снарядів, що вимірюється мільйонами на рік, а не сотнями тисяч.

• Інженерні та логістичні підрозділи. Перевага Росії полягає не лише в бойових підрозділах, а й у її здатності пересуватися, копати, ремонтувати та відновлюватися під вогнем. Європі знадобиться різке збільшення кількості бойових інженерів, мостових підрозділів, евакуаційних машин та логістичних батальйонів для підтримки маневреної війни у великих масштабах.

Це означає не лише виробництво платформ, а й відновлення цілих силових структур, які були навмисно демонтовані після холодної війни.

Боєприпаси: справжнє вузьке місце

Жодна сфера не ілюструє слабкість Європи так яскраво, як виробництво боєприпасів.

Росія виробляє артилерійські снаряди, ракети та реактивні снаряди в масштабах, з якими Європа наразі не може зрівнятися. Досвід України показав, що високоінтенсивні бойові дії витрачають боєприпаси зі швидкістю, яку західні планувальники раніше вважали неправдоподібною.

Для досягнення паритету Європі потрібно буде:

• Виробництво артилерійських снарядів калібру 155 мм та еквівалентів 152 мм, мінометних снарядів та спеціалізованих боєприпасів становить невеликі мільйони одиниць на рік.

• Виробництво ракет та снарядів, достатнє для підтримки глибоких вогнів, включаючи керовані ракети РСЗВ, тактичні балістичні ракети та барражуючі боєприпаси.

• Стратегічні запаси, що вимірюються роками споживання, а не тижнями.

Це вимагає не лише нових заводів, але й гарантованого доступу до пального, вибухових речовин, металевих поковок та хімічних прекурсорів, багато з яких наразі постачаються з усього світу, а не з країни.

Повітряна міць: менше літаків, більше стійкості

Європа зберігає якісну перевагу в бойовій авіації, але ця перевага швидко зникає, якщо літаки не можна замінити або відремонтувати в умовах воєнного часу.

Паритет з Росією вимагатиме:

• Стійкий бойовий авіапарк із кількох тисяч літаків, включаючи винищувачі, платформи для наземного штурму та безпілотні системи.

• Розподілене базування, укріплені укриття та можливості швидкого ремонту злітно-посадкової смуги для виживання після російських ракетних ударів.

• Промислові потужності для заміни втрат літаків протягом місяців, а не десятиліть.

Це не обов'язково означає масове виробництво вишуканих винищувачів п'ятого покоління. Це передбачає багаторівневі повітряні сили, що поєднують висококласні літаки з простішими, адаптивними платформами, включаючи безпілотні бойові літальні апарати, які можна виробляти у великих кількостях.

Повітряна та протиракетна оборона: щит, якого бракує Європі

Російська доктрина значною мірою спирається на ракетні удари та удари безпілотниками по інфраструктурі, логістиці та моральному духу цивільного населення. Покриття протиповітряної оборони Європи наразі фрагментоване та недостатнє.

Паритет вимагає:

• Багаторівневі системи протиповітряної оборони, що охоплюють передові сили, логістичні центри та цивільну інфраструктуру.

• Велика кількість перехоплювачів за різними ціновими категоріями. Збивати дешеві безпілотники дорогими ракетами є нежиттєздатним.

• Промислові потужності для швидкого поповнення перехоплювачів в умовах тривалих атак.

Це одна з найбільш вимогливих для промисловості галузей, оскільки вона поєднує передову електроніку з вимогами масового виробництва.

Військово-морські сили: стримування, а не домінування

Російський флот слабший за її сухопутні сили, але він залишається здатним завдавати морських перешкод, завдавати ракетних ударів та порушувати морську торгівлю.

Європейський паритет не вимагає співставлення російських кораблів. Він вимагає:

• Достатні сили протичовнової та протимінної боротьби для забезпечення безпеки морських комунікацій.

• Протиракетна оборона та ударні можливості для нейтралізації російських військово-морських активів у Балтійському, Чорному морі та Арктиці.

• Промислові потужності для будівництва ескортних суден, підводних човнів та автономних морських систем темпами, що перевищують норми мирного часу.

Тут Велика Британія, Франція, Італія та Іспанія відіграють непропорційну роль, але координація залишається обмеженою.

Кадрова сила та навчання: забутий партнер галузі

Жодне виробниче зусилля не має значення без навченого персоналу, який використовуватиме вироблене.

Паритет вимагає:

• Розширення активних та резервних сил до мільйонів по всій Європі.

• Системи тренувань, здатні швидко поглинати великі обсяги навантаження без зниження якості.

• Доктрина, адаптована до тривалої війни на виснаження, а не до коротких експедиційних кампаній.

Це має промислові наслідки. Навчання споживає боєприпаси, транспортні засоби, паливо та запасні частини у великих масштабах. Європі потрібно буде виробляти не лише для бойових дій, а й для постійної підготовки.

Промислова трансформація: від бутику до брутального

Найскладніша адаптація для Європи — психологічна. Європейська оборонна промисловість оптимізована для невеликих виробництв, експортних ринків та ефективності мирного часу. Російська промисловість оптимізована для виживання в умовах санкцій, примусу та тиску воєнного часу.

Досягнення паритету вимагає:

• Довгострокові контракти, що вимірюються десятиліттями, а не виборчими циклами.

• Державне втручання в ланцюги поставок, включаючи гарантований попит і контроль цін.

• Прийняття простіших, менш елегантних конструкцій, які можна швидко виготовити та легко відремонтувати.

• Транскордонна інтеграція виробництва, стандартизація калібрів та об'єднання інтелектуальної власності.

Фактично, Європі довелося б заново навчитися вести промислову війну.

Час і політична воля

Навіть за умови максимальних зусиль, паритету не буде досягнуто швидко. Виробництво боєприпасів можна розширити протягом трьох-п'яти років. Бронетанковим та повітряним силам знадобиться близько десяти років. Культурні та інституційні зміни можуть зайняти ще більше часу.

Вирішальною змінною є не багатство, а воля. Європа має економічну базу, щоб перевершити Росію за виробництвом у кілька разів. Їй бракує єдиного відчуття загрози та готовності підпорядкувати короткостроковий політичний комфорт довгостроковій безпеці.

Боротьба за паритет з Російською Федерацією — це не питання відповідності агресії Росії чи повторення її методів. Це питання того, чи готова Європа відновити промислові, військові та соціальні основи стримування, яким вона дозволила зруйнуватися після 1991 року.

Паритет вимагатиме масового виробництва артилерії, бронетехніки, боєприпасів та засобів протиповітряної оборони, стійкої авіації та військово-морських сил, збільшення людських ресурсів та оборонної промисловості, яка надає пріоритет витривалості, а не елегантності. Це вимагатиме від Європи прийняття того факту, що мир зберігається не лише намірами, а й видимою здатністю вести війну та підтримувати її.

Те, чи обере Європа цей шлях, визначатиме її безпеку не лише на решту цього десятиліття, а й на все наступне століття.