Нова залізна завіса: Україна та відродження вільного світу

Доктор Метью Паріш

Головний редактор «Львівського вісника»

Фраза «залізна завіса», колись похмура метафора ідеологічного розколу Європи після Другої світової війни, повернулася до міжнародного лексикону з оновленим та загостреним значенням. Оскільки російська агресія триває вже четвертий рік повномасштабної війни проти України, стає дедалі очевиднішим, що на континенті проведено нову межу — не ту, що нав'язана виснаженими переможцями після світової війни, а ту, що викувана волею народу, який обрав свободу замість поневолення. Україна, твердо стоячи на своєму, стала ковадлом, на якому цей новий розкол вбивається в геополітичну сталість.

Однак, на відміну від свого попередника часів Холодної війни, ця «залізна завіса» не є продуктом ідеологічного застою чи розрядки напруженості наддержав. Це кордон цінностей. Він розділяє не просто держави чи альянси, а й системи мислення та громадянські цілі. З одного боку знаходиться Україна та її союзники: нації — якими б недосконалими вони не були — віддані демократії, прозорості та верховенству права. З іншого боку, реваншистська Росія, що корениться в репресіях, мілітаризованій клептократії та імперській ностальгії. У цій боротьбі поле бою України стає горнилом ширшого глобального розплати.

Завіса знову відсунута: не лише географія

Залізна завіса 20-го століття діяла за грубою географічною логікою — розділяючи Німеччину, розділяючи Центральну Європу, розсікаючи сім'ї та ідеології навпіл. Нова завіса є більш витонченою, але не менш реальною. Вона пронизує інституції, інформаційні мережі та ланцюги поставок; енергетичні потоки, дипломатичні зв'язки та цифрову інфраструктуру. Україна є її епіцентром, але її наслідки поширюються назовні — від Балтійського до Чорного моря, і далі до Африки, Азії та Америки.

Це не просто війна за територію. Це війна за визначення — Заходу, Європи та самого так званого Вільного Світу. Протягом трьох десятиліть після розпаду Радянського Союзу Захід тримався тріумфального припущення: ліберальна демократія не має постійного суперника. Опір України, як не парадоксально, доводить як крихкість, так і життєздатність цього припущення. Без України Вільний Світ залишився б абстракцією. З нею він був змушений згадати своє значення.

Україна як авангард, а не жертва

Трансформація України з пострадянської периферії на центральну опору європейської ідентичності стала однією з визначальних політичних історій початку 21 століття. Її опір не просто зупинив наступ Росії. Він спонукав атрофований Захід знову відкрити своє призначення.

Мужність українських солдатів і цивільного населення змусила самовдоволені демократії змиритися з власним занепадом. НАТО, яке колись вважалося пережитком холодної війни, переживає несподіване відродження. Європейський Союз, який довго загруз у процедуралізмі та інерції, прийняв нову моральну ясність. Вступ Швеції та Фінляндії до НАТО, давно відкладене переозброєння Німеччини та термінова військова готовність країн Балтії свідчать про силу прикладу України.

Там, де Захід зазнав невдачі в Сирії, завагався в Афганістані та вагався в Сахелі, Україна кинула виклик, який жодна країна не може ігнорувати: чого варта свобода? І хто буде за неї боротися?

Російський імперіалізм, відроджений та виправлений

Якщо радянська «залізна завіса» була завуальована ідеологічними виправданнями — комунізмом, пролетарською солідарністю, антифашизмом — її сучасний аналог є більш цинічним і хаотичним. Росія Володимира Путіна не захищає альтернативне бачення сучасності. Вона просуває безбаченняну порожнечу, де сила породжує право, правда є відносною, а державність вимірюється здатністю примушувати.

Війна проти України не є ізольованим актом агресії. Це остання кампанія в рамках ширшого імперського проєкту: такого, що включав жорстоке підкорення Чечні, розділення Грузії, підтримку автократів у Білорусі та Сирії, а також глобальні маніпуляції виборами та цифровими просторами. Але Україна не дотримувалася сценарію. Вона відмовилася підкоритися. І цим вона зруйнувала ілюзію неминучості Росії.

Європа пробуджується

Війна виявила складну правду: значна частина Європи стала структурно залежною від російської енергетики та стратегічно самовдоволеною під американською парасолькою безпеки. Опір України змусив континент до давно назрілої стратегічної тверезості.

Відродження Вільного Світу не буде — і не може — бути виключно американським проектом. Сполучені Штати, за різних адміністрацій, залишалися критично важливим рятівним колом підтримки. Однак зрушення також мають відбутися всередині Європи: у витратах на оборону, технологічному суверенітеті та розвитку загальноєвропейської військово-промислової системи. Інтеграція України до Європейського Союзу та, зрештою, вступ до НАТО — це вже не ідеалістичні абстракції, а стратегічні необхідності.

Лінія, яка колись розділяла Берлін, тепер проходить через Бахмут і Херсон. І саме в Брюсселі, Варшаві та Києві, а не лише у Вашингтоні, має бути організована її оборона.

Глобальний Південь та боротьба за норми

Нова «залізна завіса» не є виключно євроатлантичною. Боротьба за Україну стала лакмусовим папірцем для міжнародного порядку, що ґрунтується на правилах. Країни Африки, Азії та Латинської Америки уважно спостерігали за цим — не завжди приєднуючись до Заходу, але ретельно розраховуючи ситуацію.

Україна, зі свого боку, розпочала амбітну дипломатичну кампанію за межами Заходу. Налагоджуючи зв'язки з африканськими країнами, відновлюючи маршрути експорту зерна та викриваючи неоколоніальну логіку російської пропаганди, Київ створює простір для нового типу пострадянського лідерства — такого, що базується не на минулих залежностях, а на спільному майбутньому.

Ця битва ведеться не лише за територію. Вона ведеться за душу міжнародного права, авторитет Організації Об'єднаних Націй та право малих народів існувати на рівних умовах.

Тигель свободи

Спочатку «залізна завіса» була визнанням розколу. Її реінкарнація у 21 столітті — це декларація оборони.

В окопах України, в її лікарнях, класах та зруйнованих багатоквартирних будинках Вільний світ заново відкрив ціну свободи. Вона не риторична, і вона не дешева. Вона платиться щодня — кров’ю, хоробрістю та вірою.

Якщо Захід і матиме якесь значення в наступному столітті, то це буде завдяки тому, що Україна зробила його таким, яким він є. Межа проведена. Не в сталі чи бетоні, а в дусі. І за цією межею історія розсудить, хто вистояв, хто завагався, а хто допоміг відродити Вільний Світ, гідний цієї назви.