Масштаби російського саботажу на європейській критичній інфраструктурі

Відродження прихованих конфліктів по всій Європі стало однією з визначальних, хоч і найменш відкрито визнаних, рис безпекового середовища континенту після вторгнення Росії в Україну у 2022 році. У той час як звичайна військова міць Кремля була випробувана та викрита на полях битв України, він одночасно активізував паралельну кампанію саботажу, шпигунства, кібервторгнення та психологічних руйнувань, спрямовану на критичну інфраструктуру Європи. Ця прихована війна — не просто декоративний театр, покликаний вивести з рівноваги європейську громадськість; це тривалі, багатодоменні зусилля, спрямовані на послаблення стійкості континенту, вбиття клину між союзниками та створення відчуття повсюдної вразливості. Розуміння масштабу цієї кампанії вимагає погляду, який охоплює фізичну, цифрову та інформаційну сфери, оскільки саме на їх перетині Росія намагається дослідити слабкі сторони Європи.

Найбільш помітні прояви російського саботажу відбувалися у фізичному світі. Залізничні мережі Німеччини, Польщі та країн Балтії зазнали підозрілих перебоїв, збоїв сигналізації та підпалів, які слідчі все частіше пов'язують з російськими розвідувальними ресурсами або особами, що діяли під її керівництвом. Ці інциденти часто здаються скромними за масштабом — обрізані оптоволоконні кабелі, пошкоджені релейні шафи, пожежі на депо — але їхній сукупний ефект викликає занепокоєння. Залізниці життєво важливі не лише для пересування європейських пасажирів, але й для стабільного потоку матеріалів до України; перебої забезпечують як тактичну перевагу Росії, так і стратегічні повідомлення до Європи. У Швеції та Фінляндії раптове поширення спостережень дронів поблизу енергетичних об'єктів та портів викликало занепокоєння щодо розвідувальних операцій, спрямованих на картування вразливостей перед можливими майбутніми діями.

Підводна інфраструктура також неодноразово ставала мішенню, що свідчить про її стратегічну важливість та притаманну їй вразливість до таємного втручання. Газопровід Balticconnector між Фінляндією та Естонією зазнав значного розриву у 2023 році; хоча участь Китаю через судно, що пропливало повз, ускладнила попередні наративи, європейська розвідка зрештою оцінила відповідальність Росії як дуже ймовірну, враховуючи геополітичний контекст інциденту та паралельні схеми втручання Москви. Попереднє пошкодження волоконно-оптичних кабелів та електропроводів, що з'єднують Шпіцберген з материковою Норвегією, а також норвезьких газопроводів у Північному морі, ще більше посилило враження, що Росія систематично перевіряє здатність Європи виявляти, атрибуювати та реагувати на підводні загрози. Морське дно Європи поцятковане тисячами кілометрів кабелів та трубопроводів; їх захист є колосальним завданням, і Росія гостро усвідомлює цю асиметрію.

Тим часом, енергетична інфраструктура Європи стала основною ціллю. Диверсанти, пов'язані з російською розвідкою, були причетні до нападів на вітрові електростанції, сховища та електропідстанції в Німеччині та Чеській Республіці. У Франції та Нідерландах підозрілі пожежі в центрах розподілу електроенергії спонукали до контррозвідувальних розслідувань. Ці напади рідко бувають видовищними, але вони служать стратегічній меті: вони виявляють вразливості, змушують європейські держави розподіляти ресурси та викликають занепокоєння громадськості щодо безпеки енергопостачання в той час, коли континент вже адаптується до втрати дешевого російського газу. Коли противник може знищити трансформатор за допомогою простого прискорювача та таймера, співвідношення витрат і вигод оборонних витрат зміщується несприятливо.

Однак саме в кіберсфері найбільше проявляється масштаб російського саботажу. З 2022 року пов'язані з Росією хакерські групи, включаючи державних акторів та номінально незалежні організації, що діють під впливом Кремля, різко посилили атаки на європейські мережі. Парламенти Данії, Швеції, Великої Британії та Німеччини зіткнулися з вторгненнями. Мішенями атак стали лікарні, податкові органи, транспортні оператори та постачальники супутникових послуг. Ці атаки варіюються від простих розподілених атак типу «відмова в обслуговуванні» до складних проникнень у ланцюги поставок, призначених для забезпечення довгострокового доступу до конфіденційних систем. Хоча Європа покращила свою кібербезпеку, вона залишається нерівномірною, і Росія вміло використовує цю нерівномірність. Гібридні атаки, що поєднують кібервторгнення з фізичним саботажем або дезінформаційними кампаніями, стають дедалі поширенішими, що свідчить про навмисну спробу підірвати європейську єдність та здатність реагувати.

Дезінформація формує останній, але суттєвий шар російської стратегії саботажу. Посилюючи наслідки фізичних та кіберінцидентів, Росія прагне створити атмосферу всеохоплюючої кризи та інституційної некомпетентності. Незначний збій на електростанції стає, завдяки скоординованим кампаніям у соціальних мережах та бот-мережам, доказом неефективного управління урядом або дволичності НАТО. Мета полягає не обов'язково в тому, щоб переконати, а в тому, щоб заплутати європейські суспільства туманом конкуруючих наративів. Цей метод має значні наслідки для політичної стабільності Європи, особливо в державах, де ультраправі або євроскептичні партії вже схильні до антиукраїнських або антиамериканських меседжів. Неможливо відокремити фізичні акти саботажу від супутніх психологічних операцій; обидва служать одній й тій самій стратегічній меті – підривати рішучість Європи.

Якщо розглянути ці сфери разом, то можна побачити схему російського саботажу, яка є одночасно широкомасштабною та навмисною. Це не випадковий набір злодіянь, а багаторівнева кампанія, розроблена для стрес-тесту на стійкість Європи, перевірки її обороноздатності та підготовки ґрунту для потенційної ескалації. Стратегічна логіка зрозуміла. Росія не може перемогти НАТО військово, ані змусити Європу покинути Україну лише дипломатичним шляхом. Натомість вона повинна послабити основи європейської солідарності, атакуючи інфраструктуру, від якої ця солідарність залежить. Залізниці, трубопроводи, кабелі, сервери, підстанції та інформаційні мережі – це кровоносна система сучасного суспільства; поруште їх роботу, і довіра підірветься. Підірве довіру, і політична воля похитнеться.

Європа почала реагувати, хоча й нерівномірно. Створення Координаційного центру підводної інфраструктури НАТО, зміцнення структур кібербезпеки на рівні ЄС та посилення контррозвідувальних можливостей у Скандинавії та Центральній Європі знаменують собою важливі кроки. Проте виклик залишається величезним. Інфраструктура Європи величезна, а її вразливості численні. Оборона вимагає не лише інвестицій у фізичний захист та кіберстійкість, але й культурного зрушення в бік передбачення гібридних загроз як постійної характеристики середовища безпеки. Перш за все, вона вимагає політичної єдності, оскільки російський саботаж процвітає в тих просторах, де європейські держави вагаються або не погоджуються.

Тому масштаб російського саботажу європейської критичної інфраструктури найкраще зрозуміти не з точки зору масштабів окремих інцидентів, а з точки зору їхнього сукупного стратегічного впливу. Кожен перерізаний кабель, пошкоджений сервер чи маніпульований наратив – це нитка, вирвана з тканини європейської безпеки. Кремль продовжуватиме смикати ці нитки доти, доки триватиме війна в Україні, і доки він розраховуватиме на те, що реакція Європи буде фрагментарною. Завдання європейських лідерів полягає в тому, щоб зміцнити структурну цілісність своїх інституцій та інфраструктури, перш ніж ці нитки розплутаються далі.