Київ і Кавказ: Нові партнерства від Тбілісі до Єревана

З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року дипломатична географія Євразії почала різко змінюватися. Зміцнюючи свою позицію східного бастіону Європи, Україна одночасно налагоджує нові та часто несподівані зв'язки з країнами Південного Кавказу — Грузією, Вірменією та Азербайджаном. Ці партнерства, які довго перебували в тіні регіонального домінування Росії та амбівалентності Заходу, тепер стають ключовими аспектами розвитку зовнішньої політики України та сигналами нового регіонального порядку, що формується від Чорного до Каспійського моря.

На пострадянському просторі спільна історія може бути як тягарем, так і мостом. Київ намагається зробити це останнім.

Грузія: Паралельна боротьба

Україну та Грузію давно пов'язує спільний досвід російської агресії. Російсько-грузинська війна 2008 року стала раннім попередженням про амбіції Кремля, які на той час ігнорувалися більшою частиною міжнародної спільноти. Українська політична еліта врахувала це. Сьогодні, посеред війни, Україна подвоїла свої дипломатичні залицяння до Тбілісі, незважаючи на складні стосунки з нинішнім урядом «Грузинської мрії», який підтримує нестійке балансування між Заходом та Москвою.

Хоча офіційні зв'язки залишаються напруженими, міжособистісні та громадянські відносини між українцями та грузинами залишаються теплими. Тисячі грузинів добровольцями пішли служити до лав збройних сил України з 2014 року. Українські політики відкрито підтримують демократичну опозицію Грузії. Україна розглядає успіх – або невдачу – Грузії в демократичних реформах як барометр ширшої безпеки Чорного моря. Київ також дедалі більше інвестує в багатосторонню співпрацю, таку як Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ, невелика регіональна міжнародна організація, до якої входять Молдова, Азербайджан та Грузія.

Стратегія України щодо Грузії, схоже, є довгостроковою, спрямованою на узгодження дій, що базується на спільних цінностях та безпекових імперативах, навіть якщо короткострокова політика залишається напруженою.

Вірменія: Нова можливість у мінливому ландшафті

Україна та Вірменія історично мали обережні відносини, що формувалися через різні позиції щодо Росії та спадщину нагірно-карабахського конфлікту. Роками членство Вірменії в ОДКБ (Організації Договору про колективну безпеку, російському колективному військовому пакті) та її залежність від російських гарантій безпеки ставили її в розріз із західною орієнтацією України.

Однак невтручання Росії під час азербайджанського наступу 2023 року в Нагірному Карабаху, що призвело до фактичного кінця вірменського анклаву, розвіяло ілюзії у столиці Вірменії Єревані. У 2024 та 2025 роках Вірменія дедалі більше критикувала Москву, вийшла з військових навчань ОДКБ та звернулася до західних партнерів.

Україна непомітно скористалася моментом для покращення зв'язків. Українські дипломати високо оцінили поворот Вірменії, і розпочався потік гуманітарної допомоги, включаючи підтримку вірменських ВПО. Україна не займає жодної сторони у вірмено-азербайджанському конфлікті, але визнає, що політично незалежна Вірменія є стратегічною можливістю зменшити вплив Росії в регіоні.

Вірменія, зі свого боку, висловила стримане, але чітке співчуття боротьбі України, зокрема дозволивши українським неурядовим організаціям працювати в Єревані та відкривши простір для діалогу щодо майбутньої співпраці. Культурний обмін та економічний діалог, особливо в секторах ІТ та сільського господарства, також зростають.

Азербайджан: Стратегічний розрахунок

Азербайджан має складнішу динаміку. Київ та Баку історично підтримували міцні, хоч і обережні, двосторонні відносини. Обидві країни є світськими пострадянськими республіками з тривалим досвідом управління енергетичними інтересами та опору кремлівському тиску. Але тісні стосунки Азербайджану з Туреччиною, ключовим оборонним партнером України, та його зростаюча геополітична напористість зробили Баку більш значущим у розрахунках Києва.

З 2022 року Азербайджан надає гуманітарну допомогу Україні та проводить двосторонні переговори з питань безпеки. Україна відповідала взаємністю дипломатичною підтримкою територіальної цілісності Азербайджану, формулюючи питання Нагірного Карабаху в термінах, сумісних з міжнародним правом. Примітно, що Баку також надавав Україні дизельне паливо та енергоносії під час критичного дефіциту взимку 2022–2023 років.

Однак реальна стратегічна співпраця залишається обмеженою. Азербайджан підтримує прагматичні стосунки з Москвою та прагне уникати відкритого протистояння з будь-якою зі сторін. Українські політики залишаються побоюваними щодо авторитарного управління Баку та періодичного використання ним енергетичного важеля в регіональній політиці.

Тим не менш, обидві сторони бачать можливості: у торгівлі (особливо сільськогосподарськими та промисловими товарами), у логістиці (включаючи альтернативні каспійські транзитні маршрути в обхід Росії) та у технічній співпраці з питань постконфліктної відбудови.

Регіональна зв'язність: від Чорного моря до Каспійського моря

Зв'язок України з Кавказом — це не лише двостороння дипломатія. Він відображає глибшу стратегію зміцнення стійкості та зв'язку в Чорноморсько-Каспійському коридорі. Війна Росії зробила неможливими традиційні транзитні маршрути через Білорусь та російську територію. Україна звертається до коридорів схід-захід через Кавказ, включаючи Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут (ТМТМ), також відомий як Середній коридор, що проходить через Грузію, Азербайджан та до Центральної Азії.

Бачення Києва полягає у зміцненні своєї позиції як логістичного та геополітичного мосту між Європою, Південним Кавказом та Центральною Азією. Для цього йому потрібна не лише інфраструктура, а й політичне партнерство. Його зростаюча взаємодія з Тбілісі, Баку та Єреваном є вирішальною частиною цієї головоломки.

Стратегічний Південь

Південний Кавказ довгий час розглядався великими державами як периферійна шахівниця. Для України він зараз є потенційною аркою можливостей – економічно, дипломатично та стратегічно. Хоча жодна з кавказьких держав не обходиться без ускладнень, усі вони – з різною швидкістю – віддаляються від орбіти Москви.

Залучення Києва є прагматичним, а не ідеологічним. Йдеться про послаблення російського впливу на нестабільний регіон, створення економічних альтернатив та формування нових союзів на основі взаємних інтересів та спільного сприйняття загрози.

У цій тихій, але життєво важливій дипломатії Україна позиціонує себе не лише як захисниця Європи, а й як формувальниця нового порядку в Євразії.