Зниження рівня читання класичної літератури

Існує багато неофіційних та статистичних доказів, які свідчать про те, що люди справді читають менше книг, ніж раніше, і особливо менше творів класичної літератури. Статистика продажів книг у більшості західних країн залишається приблизно стабільною за обсягом, але це приховує глибокі зміни в тому, що читається. Сучасна художня література, мемуари знаменитостей та книги з самодопомоги домінують у продажах, тоді як великі твори Гомера, Шекспіра, Діккенса чи Толстого ледве лежать на полицях. Опитування щодо читацьких звичок серед молоді в Європі та Північній Америці свідчать про постійне зниження частки тих, хто читає будь-яку книгу класичної літератури після закінчення школи. Питання не лише у смаку, а й у часі, культурі та технологіях.

Найбільш очевидною причиною є трансформація уваги, спричинена цифровими медіа. Інтернет, і особливо соціальні мережі, фрагментували тривалість концентрації уваги до сплесків по кілька секунд. Класична література вимагає концентрації, терпіння та занурення в уяву. Читач повинен навчитися візуалізувати складні сцени, інтерпретувати архаїчну лексику та слідкувати за складними аргументами чи сюжетами. Це повільні та рефлексивні навички, що розвиваються практикою. Сучасні розваги, навпаки, винагороджують швидкість та новизну. Постійний потік зображень та відео забезпечує миттєве емоційне задоволення, залишаючи мало бажання для тривалих розумових зусиль, яких вимагає читання Толстого чи Пруста. У цьому сенсі занепад класичного читання є частиною ширшого соціального зсуву від глибини до безпосередності.

Системи освіти також зробили свій внесок у ці зміни. Там, де колись вивчення канонічної літератури було центральним у навчальних програмах середніх шкіл та університетів, багато закладів відмовилися від суворих літературних канонів на користь культурного релятивізму або сучасної актуальності. Студентів заохочують вивчати сучасні жанри, графічні романи чи фільми нарівні з традиційною прозою. Аргументи на користь інклюзивності та різноманітності в навчальних програмах мають сенс, але вони також підірвали спільні культурні орієнтири, які забезпечувала класична література. Людина, яка читала Гомера, Вергілія та Шекспіра, колись мала спільний словник метафор та моральних роздумів з іншими людьми з різних країн та поколінь. Без цієї спільної основи публічний дискурс ризикує стати тоншим, його мова менш точною, а моральна уява менш багатою.

Економічний та соціальний тиск також відіграє свою роль. Робочий час довгий, вільного часу мало, а вартість життя спонукає людей до швидкого відпочинку, а не до інтелектуальних навантажень. Читання класичної літератури часто вважається розкішшю для тих, у кого є вільний час та освіта. Зростання популярності аудіокниг та конспектів може дещо полегшити це, але вони не можуть відтворити глибоку когнітивну взаємодію, яку сприяє читання мовчки. Вони також не можуть передати тонкі ритми великої прози чи внутрішні діалоги, які читання повільно пробуджує.

Наслідки для суспільства ледь помітні, але водночас глибокі. Коли менше людей читають класичну літературу, суспільства втрачають не лише свою культурну спадщину, а й життєво важливий засіб морального та емоційного виховання. Великі твори минулого є сховищами людського досвіду: вони навчають емпатії, неоднозначності та трагічним межам людської діяльності. Громадяни, що живляться на творах Гомера, Софокла, Данте чи Остін, мають більше шансів зрозуміти складність та моральні нюанси. Натомість суспільство, яке підтримується на заголовках та публікаціях у соціальних мережах, ризикує зануритися у бінарне мислення та емоційну безпосередність. Здатність до глибокого читання тісно пов'язана зі здатністю критично мислити, міркувати обережно та співчувати іншим, несхожим на себе.

Тим не менш, занепад класичного читання не є незворотним. Цифрові інструменти, які зараз відволікають увагу, також можуть послужити відродженню інтересу, пропонуючи анотовані видання, доступні переклади та онлайн-спільноти читання. Тривала популярність адаптацій класичних оповідань — чи то на сцені, у кіно чи на телебаченні — показує, що їхні теми все ще звертаються до сучасної аудиторії. Потрібні зусилля, як освітні, так і культурні, щоб нагадати людям, що винагорода за глибоке читання є не лише естетичною, а й моральною та громадянською. Суспільство, яке перестає читати свою класику, ризикує забути, як зрозуміти себе; адже великі книги минулого — це дзеркала, в яких людство давно бачило своє власне обличчя.