Зближення Вашингтона з Білоруссю

Нещодавні спроби Вашингтона пом'якшити відносини з Білоруссю, однією з найбільш автократичних держав Європи та близьким союзником Росії, здаються невідповідними ширшому стратегічному контексту безпеки Європи та війни в Україні. Але саме цього намагалася досягти друга адміністрація Трампа з моменту вступу на посаду в січні 2025 року.

Цього року відбулося невпевнене, ділове відкриття: звільнення в'язнів та рідкісний візит США високого рівня до Мінська були обміняні на можливість – досі нереалізовану – скромного послаблення санкцій та спокійнішу роль Білорусі на східному фланзі НАТО. Однак фундаментальні положення залишаються незмінними. Білорусь тісно пов'язана з Росією у військовому та економічному плані; Сполучені Штати не відновили своє тимчасове посольство; а архітектура санкцій зберігається. Тому будь-яке зближення є тимчасовим, зворотним та обмеженим важелями впливу Москви.

Що змінилося у 2025 році

Після років глибокого заморожування, що виникли після репресій у Білорусі після виборів 2020 року, три події 2025 року створили простір для обмеженого потепління. По-перше, на початку року Мінськ звільнив з-під варти кількох громадян США, починаючи з Анастасії Нуфер 26 січня, – кроки, які Вашингтон публічно схвалив. Подальші звільнення відбулися в лютому та квітні, зокрема відомого громадянина США Юраса Зянковича. Ці жести мали політичне значення у Вашингтоні та встановили лінію комунікації.

По-друге, 21 червня делегація США на чолі зі спеціальним посланником Кітом Келлогом зустрілася з президентом Білорусі Олександром Лукашенком у Мінську — це був візит Америки найвищого рівня за останні роки. Того ж дня Білорусь звільнила відомого правозахисника Сергія Тихановського та тринадцять інших політичних в'язнів. Час не був випадковим і сигналізував про цілеспрямовану, хоч і вузьку, угоду: звільнення для названих ув'язнених в обмін на співпрацю та перспективу допомоги.

По-третє, сам Лукашенко заявив, що саме американці попросили про розмову, підкреслюючи свої зусилля щодо діалогу із Заходом без розриву з Москвою. Його послання було відвертим: Білорусь координуватиме свої дії з Росією та не прийматиме рішень за її спиною. Це межа будь-якої відлиги.

Чого, схоже, хоче Вашингтон

Публічно Сполучені Штати прагнули гуманітарних результатів, таких як звільнення конкретних ув'язнених, водночас перевіряючи, чи знизить Мінськ короткострокові ризики для безпеки: уникнення прямої участі Білорусі в російській кампанії проти України; перенесення великих навчань подалі від кордонів; та приглушення ядерних сигналів тепер, коли, як повідомляється, у Білорусі знаходиться російська нестратегічна ядерна зброя. Аналітичні звіти свідчать про те, що умовна угода проста: більше звільнень та обмежень в обмін на обмежене послаблення санкцій. На сьогодні Вашингтон фактично не послабив основні санкції проти Білорусі; офіційна програма залишається активною. Діяльність посольства в Мінську, призупинена з лютого 2022 року, не відновлена.

Що стосується військово-безпекової сторони, Мінськ помітно применшив значення вересневих навчань «Захід-2025» та переніс основні заходи вглиб країни — це повідомлення, яке відповідає бажанню уникнути нових провокацій, поки переговори зі Сполученими Штатами тільки починаються. Це сигналізація, а не трансформація, але сигнали мають значення в умовах схильності до криз.

Позиція Мінська

Білорусь хоче послабити санкції щодо секторів, які мають значення, — перш за все, калійних удобрень та повітряного сполучення, — а також отримати певну респектабельність з боку Заходу, не відмовляючись від союзу з Росією. Обмежене звільнення в'язнів та вивірений публічний тон щодо НАТО — це недорогі важелі, які може використовувати Лукашенко. Водночас він прагне здобути міжнародну значущість як нібито посередник діалогу між США та Росією щодо України, роль, яка лестить Мінську та коштує недорого. Але економіка та безпека Білорусі тісно пов'язані з Росією, а ядерний та звичайний слід Москви на білоруській землі встановлює жорсткі обмеження на автономію Мінська.

Немає жодного «скидання»

Бажання зберегти канали комунікації відкритими далеко не є офіційною угодою про відновлення повноцінних відносин між державами. По-перше, інструменти примусу залишаються чинними. Програма санкцій США продовжує діяти; Державний департамент досі попереджає громадян, що посольство не може їм допомогти в Білорусі; а брифінги Конгресу відображають насторожений погляд на траєкторію розвитку Мінська. Ніщо з цього не схоже на відновлення відносин.

По-друге, ситуація з правами людини майже не зрушила з місця. Навіть після звільнення у червні, понад тисячу політичних в'язнів залишаються у білоруських в'язницях. Правозахисні групи та незалежні ЗМІ сприймають жест Джуна як розмінну монету, а не як зміну курсу.

По-третє, стратегічна картина залишається незмінною. Російські війська навчаються та розгортаються разом з Білоруссю; операції «Захід-2025» все ще триватимуть; а сигнали, пов'язані з ядерною зброєю, нікуди не зникли. Для Вашингтона та Європи будь-яка політика щодо Білорусі має бути вплетена в кампанію підтримки України та стримування Росії, а не суперечити їй.

Логіка вузького зближення

Тим не менш, обмежена відтепля має свої переваги для обох сторін. Для Вашингтона виведення громадян, скорочення прикордонного театру військових дій та дослідження того, чи можна підштовхнути Мінськ до більш інертної позиції у війні в Україні, варті уваги за невеликі дипломатичні витрати. Для Мінська невеликі, зворотні кроки – звільнення полонених, коригування географії навчань – купують опції перед Заходом, зберігаючи при цьому підтримку Росії вдома. Це класичний репертуар слабкого союзника, який шукає послаблення в обіймах домінуючого покровителя.

Ризики, випробування та ймовірні траєкторії

Три короткострокові тести покажуть, чи виходить це за рамки символічних компромісів.

• В'язні та доступ. Чи будуть звільнені подальші групи ув'язнених, і чи дозволить Мінськ нейтральний моніторинг умов для тих, хто залишається? Одноразовий жест виглядає транзакційним; схема може почати виглядати політично обумовленою.

• Сигнали щодо санкцій. Чи видає Вашингтон вузькі загальні ліцензії чи конкретні виключення зі списків, пов'язані з перевіреними кроками, чи репресії режиму та його зв'язки з Росією виключають навіть обмежене полегшення? Поки що офіційного послаблення не було.

• Військова присутність. Чи стримується діяльність Білорусі поблизу кордонів НАТО під час і після «Захід-2025», з меншою кількістю інцидентів і ядерних демонстрацій? Мінськ перемістив навчання всередину та пом'якшив фанфари; чи це витримає, має значення.

Якщо ці тести пройдуть сприятливо, найкращим варіантом буде поверхнева розрядка: епізодичне звільнення ув'язнених, спокійніший кордон і чітко визначені економічні ліцензії, а не відновлення роботи посольств і торгівлі. Посереднім варіантом буде застій із продовженням торгу щодо імен і дат. Найгіршим варіантом буде різке повернення до норми: відновлення репресій всередині країни або провокації поблизу кордону, а потім нові санкції та замороження каналу. Цього Білорусь, ймовірно, захоче уникнути, особливо враховуючи поточну перспективу жорсткіших санкцій проти Москви, в пастку яких Мінськ не захоче потрапляти.

Виміряний результат

У спробах є логіка: навіть обмежена деескалація навколо Білорусі допомагає Україні та НАТО, а звільнення названих осіб є самоціллю. Але враховуючи структурну залежність Мінська від Москви та постійні репресії, зближення може бути лише обережним, умовним та тісно пов'язаним з перевіреною поведінкою. Сполучені Штати відчинили двері; Білорусь штовхнула їх пальцем ноги. Поки що жоден з них не зробив крок уперед.