Забагато капіталу, замало судимостей: чому надлишок ліквідності породжує нестабільність в епоху війни

Четвер, 2 квітня 2026 року

В основі сучасної світової економіки лежить парадокс. Капіталу багато — можливо, більше, ніж будь-коли в історії — і все ж переконань мало. Трильйони доларів, євро, юанів та суверенних активів обертаються навколо планети в пошуках прибутку. Але кількість справді обґрунтованих інвестицій — комерційно стійких, політично безпечних та юридично передбачуваних — видається набагато меншою за капітал, доступний для їх фінансування. У такому середовищі ринки стають не просто нестабільними, а структурно нестабільними. А коли війна втручається у світову систему, як це сталося в Україні, а тепер і в деяких частинах Близького Сходу, ця нестабільність стає хронічною.

Це твердження — що грошей для інвестування більше, ніж життєздатних інвестицій — може здатися нелогічним. Зрештою, людська винахідливість не є дефіцитом. Нові галузі промисловості виникають постійно. Штучний інтелект, відновлювана енергія, передові матеріали, цифрові фінанси — список можливостей здається нескінченним. Однак можливості — це не те саме, що інвестиційна привабливість. Надійні інвестиції вимагають не лише інновацій, але й передбачуваного регулювання, юридично чинних контрактів, охочих покупців, керованого геополітичного ризику та достатньо тривалого часу для накопичення капіталу.

У десятиліття після Холодної війни інвестори могли припустити відносно стабільний світовий порядок. Ланцюжки поставок були міжнародними. Енергетичні ринки були інтегровані. Війна великих держав здавалася малоймовірною. Світова організація торгівлі встановлювала правила; ВМС Сполучених Штатів забезпечували морські шляхи; центральні банки стримували інфляцію з достовірною незалежністю. У тому світі розподіл капіталу нагадував інженерію — оптимізацію дохідності за передбачуваними параметрами.

Той світ зник.

Російське вторгнення в Україну у 2022 році зруйнувало уявлення про європейську безпеку. Збої в Перській затоці та посилення протистояння між Іраном та Ізраїлем похитнули уявлення про морський транзит та потоки енергії. Відносини між Сполученими Штатами та Китаєм переросли у стратегічне суперництво. Режими санкцій зростають. Активи можуть бути заморожені або зроблені неторгувальним товаром за одну ніч. За таких умов простір справді безпечних інвестицій скорочується, проте обсяг капіталу, який шукає притулку, зростає.

Результатом є стадна поведінка надзвичайної інтенсивності.

Коли зростає невизначеність, інституційні інвестори відступають до уявних гаваней: казначейських облігацій США, золота, швейцарського франка, окремих акцій провідних компаній. Дохідність знижується, коли надходять гроші. Потім, коли виникають інфляційні побоювання або фіскальні тривоги, той самий капітал так само раптово зникає. Те, що здається раціональним коригуванням портфеля на рівні окремої людини, стає дестабілізуючим на системному рівні. Ринки більше не коригуються поступово; вони здригаються.

Це явище посилюється структурними особливостями сучасних фінансів. Пасивні інвестиційні інструменти, біржові фонди та алгоритмічні торгові системи переміщують капітал з високою швидкістю. Моделі ризиків спираються на історичні кореляції, які руйнуються у воєнних умовах. Ліквідність, яка здається надлишковою в спокійні періоди, випаровується саме тоді, коли вона найбільше потрібна. Глобальна фінансова система нагадує величезний резервуар, з'єднаний трубами високого тиску — здатний миттєво переміщувати воду, але вразливий до різких змін тиску, коли клапани повертаються занадто швидко.

Існує також глибша проблема — політична економія надлишкового капіталу.

Старіюче населення в Європі та Східній Азії накопичує пенсійні заощадження, що вимагає прибутковості. Суверенні фонди, отримані від експорту вуглеводнів, прагнуть диверсифікації. Технологічні мільярдери та фонди прямих інвестицій управляють безпрецедентною концентрацією приватного капіталу. Тим часом реальне економічне зростання в розвинених економіках залишається помірним. Величезні інвестиції здійснюються у штучний інтелект, але великі мовні моделі намагаються продавати свою продукцію, а компанії, що займаються штучним інтелектом, зазвичай несуть величезні операційні збитки – класична бульбашка. Інфраструктурні проекти є політично оскаржуваними. Виробництво повертається на ринки, але за високі витрати. Інвестиції в кліматичний перехід потребують десятиліть для дозрівання. Коротше кажучи, капітал випереджає здатність до поглинання.

Цей дисбаланс призводить до інфляції активів, а не до продуктивної трансформації. Ціни на нерухомість відірвані від місцевих доходів. Оцінка технологій виходить за межі правдоподібних доходів. Товари переживають цикли буму та спаду, відірвані від фізичної пропозиції. Капітал женеться за наративом так само, як і за фундаментальними показниками, а наратив швидко змінюється у воєнний час.

Розглянемо психологію ринків під час конфлікту. Війна створює радикальну невизначеність. Ланцюжки поставок можуть розірватися. Уряди можуть експропріювати або регулювати нерухомість. Ціни на енергоносії можуть різко зрости. Вартість страхування може різко зрости. За таких умов інвестори не просто переоцінюють очікувану прибутковість; вони переоцінюють правила гри. Коли самі правила невизначені, навіть висока прибутковість здається ілюзорною.

Таким чином, капітал дедалі частіше коливається між позиціями «ризик увімкнено» та «без ризику». Ринки, що розвиваються, переживають раптові зупинки — валюти різко знецінюються, коли іноземні інвестори виходять з ринку. Потім, якщо геополітичні новини пом'якшуються, гроші повертаються, знову стискаючи спреди. Цикл повторюється. Те, що виглядає як волатильність фінансових індексів, перетворюється на реальні економічні труднощі: вищі витрати на позики, нестабільні обмінні курси, затримки в розвитку інфраструктури, обмежене кредитування малого бізнесу.

Україна пропонує яскравий приклад. Навіть коли вона бореться за виживання та впроваджує реформи під вогнем критики, величезні суми обіцяного капіталу на відбудову чекають осторонь. Інвесторам потрібні страхові механізми, гарантії безпеки та правова ясність. Бажання підтримати її реальне; готовність нести невимірний ризик обмежена. Таким чином, гроші накопичуються у світових фондах, поки розбомблені мости та електростанції чекають на відновлення. Невідповідність між пропозицією капіталу та інвестиційною гарантією стає морально та економічно важливою.

Однак це явище не обмежується зонами конфліктів. Навіть у розвинених економіках політична поляризація та фіскальна невизначеність звужують поле стабільних можливостей. Уряди мають дефіцит для фінансування оборонних та соціальних зобов'язань. Центральні банки стикаються з дилемою контролю над інфляцією чи підтримки зростання. Вибори загрожують змінами в регуляторних органах. Межа між економічною політикою та стратегічною конкуренцією розмивається. Капітал, відчуваючи крихкість, стає невпевненим.

У цьому сенсі нестабільність є не просто циклічною; вона структурна. Коли глобальна система містить надлишок ліквідності порівняно з надійними можливостями, будь-який шок — ракетний удар, оголошення санкцій, торговельна суперечка — має непропорційний вплив. Кошти виводяться з одного класу активів і переходять в інший з мінімальним тертям. Кожен рух створює власну мікрокризу. Ринки облігацій тремтять; фондові індекси хитаються; валюти коливаються. Політики реагують надзвичайними заходами, які самі по собі спотворюють стимули, заохочуючи подальші спекулятивні потоки.

Можна стверджувати, що це просто ціна фінансової витонченості — що глибокі ринки капіталу обов'язково тягнуть за собою волатильність. Але існує різниця між здоровим відкриттям цін та хронічною нестабільністю. Коли капітал не може знайти довгострокового притулку, він стає кочовим. Кочовий капітал — це нетерплячий капітал. А нетерплячий капітал посилює страх.

Чи є засіб?

Частково відповідь полягає у відновленні передбачуваності. Чіткіші правила торгівлі, надійні гарантії безпеки, прозорі рамки санкцій та послідовні регуляторні режими розширюють сферу інвестиційної привабливості. Інфраструктурні банки та багатосторонні гарантії можуть перетворити регіони з високим рівнем ризику на життєздатні місця для приватних інвестицій. Довгострокові кліматичні та реконструкційні облігації, що підтримуються коаліціями держав, можуть продуктивно поглинати надлишковий капітал.

Однак політичною передумовою таких заходів є стабільність, а стабільність – це саме те, що глобальний конфлікт підриває.

Незручний висновок полягає в тому, що фінансова волатильність у нашу епоху є не відхиленням від норми, а відображенням геополітичної фрагментації. Коли міжнародний порядок є цілісним, розподіл капіталу видається раціональним та ефективним. Коли він фрагментується, капітал поводиться захисно та хаотично. Ринки не створюють геополітичного ризику, але вони посилюють його економічні наслідки.

Отже, ми живемо у світі, де грошей багато, але довіри мало. Дисбаланс між ними породжує коливання. У мирні десятиліття коливання є керованими. У воєнний час вони стають дестабілізуючими.

Парадокс залишається: ніколи людство не мало в своєму розпорядженні такими заощадженнями; ніколи воно не мало таких труднощів, щоб впевнено їх використовувати. Доки на основних театрах конфліктів не буде відновлено надійні системи безпеки та права, надлишковий капітал продовжуватиме перетікати з одного уявного притулку до іншого, а ринки продовжуватимуть змінюватися відповідно.