Дебати щодо запропонованого нового Цивільного кодексу України

Вівторок, 5 травня 2026 року

Кодифікація приватного права – один із найглибших актів, які може здійснити держава. Це не просто законодавча вправа, а декларація того, як суспільство розуміє власність, сім'ю, зобов'язання та межі особистої автономії. В Україні, де війна прискорила інституційні зміни та посилила тиск європейської інтеграції, пропозиція щодо нового Цивільного кодексу викликала не лише технічні дебати, а й щось ближче до конституційної суперечки про природу самої держави.

Проект Цивільного кодексу, який зараз розглядається у Верховній Раді, має амбітні масштаби. Він прагне замінити або поглинути існуючі системи, включаючи елементи сімейного права, та модернізувати приватне право відповідно до сприйнятих європейських стандартів. Його автори на чолі зі спікером парламенту Русланом Стефанчуком наголошують, що проект готується вже багато років, залучає сотні фахівців з права та має на меті гармонізувати українське законодавство із сучасними викликами та європейськими правовими традиціями.

На перший погляд, аргументи на користь реформи видаються переконливими. Чинний Цивільний кодекс України, прийнятий у 2003 році, несе на собі відбиток пострадянської правової культури, яка сама нашаровується на радянську судову практику. Фрагментація між Цивільним кодексом та Сімейним кодексом створює доктринальні невідповідності, тоді як поява цифрових активів, знищення майна під час війни та транскордонні комерційні відносини випереджають чинні правові положення. Дійсно, новий проект містить положення, які дозволять успадкування цифрових активів, таких як криптовалюта, та встановлять чіткіші механізми компенсації за втрати, пов'язані з війною. Це не тривіальні питання. У країні, де мільйони людей були переміщені, а величезна кількість майна знищена, зобов'язальний закон та право реституції є не абстракцією, а щоденною необхідністю.

Однак саме масштаб реформи є джерелом її суперечок. Цивільний кодекс – це не просто інструмент для підвищення ефективності; це сховище цінностей. Критики стверджують, що проект, аж ніяк не модернізуючи українське законодавство, ризикує знову запровадити нормативні припущення, які не відповідають як сучасному українському суспільству, так і вимогам європейської інтеграції.

Одна з найпостійніших критик стосується трактування сімейних та особистих стосунків. Проект звинувачують у впровадженні традиціоналістського уявлення про сім'ю, чіткому визначенні її як союзу між чоловіком і жінкою та виключенні визнання одностатевих партнерств. Такий підхід викликав різку критику з боку груп громадянського суспільства та міжнародних спостерігачів, які зазначають, що він суперечить розвитку юриспруденції Європейського суду з прав людини та очікуванням, що покладаються на держави-кандидати на членство в Європейському Союзі. У цьому відношенні Цивільний кодекс ризикує стати не засобом європеїзації, а каменем спотикання для неї.

У більш широкому сенсі, критики виявляють у проекті тенденцію до морального патерналізму. Положення, які, як повідомляється, вимагають шестимісячного періоду примирення перед розлученням або дозволяють подружжю змусити іншого повернутися до дівочого прізвища на підставі «аморальної поведінки», наводяться як приклади нав'язливого підходу до приватного життя. Це не просто символічні подразники. Вони пропонують правову філософію, в якій держава бере на себе наглядову роль у інтимних стосунках, а не обмежується регулюванням прав та обов'язків.

Запровадження нечітко визначених стандартів, таких як «добра поведінка» або «добрі моральні принципи», також викликало занепокоєння юристів-практиків. Такі положення, хоча й не є рідкістю в системах цивільного права, є небезпечними, коли вони недостатньо обмежені. Вони відкривають двері для судової дискреції такого роду, що може підірвати правову визначеність. Українська правова культура, яка все ще зміцнює свою незалежність від політичного впливу, особливо вразлива до такої неоднозначності. Експерти попереджають, що ці положення можуть призвести до довільного тлумачення та навіть маніпуляцій у судових процесах.

Більше того, існує структурна критика. Дехто стверджує, що повна заміна Цивільного кодексу є непотрібною. Поступова реформа шляхом цілеспрямованих змін могла б досягти тих самих цілей без ризиків, властивих комплексній переробці. Кодифікація такого масштабу неминуче призводить до непередбачуваних наслідків. Інтеграція сімейного права в Цивільний кодекс, наприклад, може спростити доктринальну архітектуру; але вона також ризикує знищити відмінності, які виконують важливі соціальні функції.

Сам по собі термін проведення реформи є суперечливим. Україна проводить цей законодавчий експеримент за надзвичайних умов повномасштабної війни. Інституції перебувають під напругою; судова система нерівномірна; а пріоритети управління неминуче зосереджені на виживанні. У такому контексті запровадження радикально нової правової бази може створити невизначеність саме тоді, коли стабільність найбільше потрібна. Комерційні суб'єкти, як внутрішні, так і міжнародні, залежать від передбачуваності. Цивільний кодекс, який є оскаржуваним, неоднозначним або підлягає швидким змінам, може стримувати інвестиції в момент, коли терміново потрібна економічна відбудова.

І все ж аргументи проти реформ не слід перебільшувати. Чинний Цивільний кодекс не є священним. Він містить невідповідності та прогалини, які перешкоджають економічному розвитку. Проблема не в тому, чи слід проводити реформу, а в тому, як її слід проводити. Цивільний кодекс повинен мати широку легітимність. Він має бути результатом прозорих консультацій, ретельного порівняльного аналізу та чіткої відповідності конституційним принципам і міжнародним зобов'язанням.

З нинішніх дебатів випливає суперечність між двома баченнями майбутнього України. Одне розглядає Цивільний кодекс як інструмент національної ідентичності, що відображає традиційні цінності та соціальні норми. Інше розглядає його як механізм інтеграції в європейський правовий порядок, що ґрунтується на індивідуальній автономії та недискримінації. Ці бачення нелегко узгодити, але вибору між ними не уникнути.

Якщо новий Цивільний кодекс буде прийнятий у його нинішньому вигляді, він матиме далекосяжні наслідки для життя та комерції в Україні. Він формуватиме сімейні відносини, впливатиме на судову практику та сигналізуватиме міжнародним партнерам напрямок правового розвитку України. Він може модернізувати певні аспекти приватного права, зокрема щодо цифрових активів та реституції за воєнний час. Але він також може внести невизначеність, обмежити особисті свободи та ускладнити шлях країни до членства в Європейському Союзі.

Питання не в тому, чи потрібен Україні новий Цивільний кодекс. Питання в тому, чи готова вона прийняти запропоновану наразі версію. Кодекс за своєю природою є довгостроковим інструментом. Він повинен не просто відповідати вимогам сьогодення, а й передбачати вимоги майбутнього. У державі, яка бореться за своє місце в Європі, ставки такого вибору навряд чи можуть бути вищими.