Від Полтави до Бахмута: як давні битви лунають крізь сучасну війну

Громіть гармат, що струсонула поля під Полтавою у 1709 році, та невпинна артилерія, що спустошила міський пейзаж Бахмута у 2023 році, розділені понад трьома століттями. Однак історична спадкоємність між цими двома епіцентрами конфлікту на українській землі показує, що війни, що велися тут, – це більше, ніж епізоди військових зіткнень; це змагання за цивілізацію, ідентичність та імперську спадщину. Щоб зрозуміти всю емоційну, культурну та стратегічну вагу сучасних битв, таких як Бахмутська, потрібно озирнутися назад – на Полтаву, де інша імперія боролася за своє майбутнє в крові та вогні.

Полтавська битва: народження Російської імперії

Полтавська битва 27 червня 1709 року ознаменувала кінець шведської гегемонії в Північній Європі та початок піднесення Росії як великої європейської держави. Цар Петро I, якого пізніше назвали «Великим», переміг шведського короля Карла XII, війська якого проникли глибоко в українські землі, прагнучи повалити зростаюче панування Москви. Козацький гетьман Іван Мазепа, який об'єднався зі Швецією в останній відчайдушній спробі забезпечити українську автономію, був рішуче розбитий, і його ім'я згодом було прокляте в російській історіографії та православному богослов'ї.

Полтава була не просто військовим тріумфом, а й основоположним міфом для Російської імперії. Це був момент національного відродження, коли реформи Петра, армія європейського зразка та нові імперські амбіції були виправдані. Поле битви стало святилищем російської єдності та сили. Однак для України ця битва була передвісником поневолення. Поразка повстання Мазепи вирішила долю Гетьманщини, ліквідувавши її відносну автономію та розпочавши довгий і болісний процес русифікації.

Боротьба за Бахмут: війна у ХХІ столітті

Перенесемося в похмурі окопи та руїни Бахмута, невеликого, але символічно насиченого міста на Донбасі. У 2022–2023 роках воно стало центром одних із найзапекліших боїв російського вторгнення в Україну. Хоча Бахмут не мав великої стратегічної цінності в класичному військовому сенсі, він набув величезного політичного та психологічного значення для обох сторін. Для Росії це була сцена, де можна було продемонструвати найманців Вагнера та спробувати створити наратив про динаміку подій. Для України це було випробування на витривалість та символ національного опору.

Паралелі з Полтавою вражають. Знову російські війська запекло боролися за панування над українською територією, яка вирішила чинити опір їхньому імперському впливу. Знову ж таки, битва відбулася на українській землі, яка мала історичну пам'ять як про автономію, так і про поневолення. І знову її результат сформував не лише військовий баланс, а й історичні міфології, що оточують майбутнє Росії та України.

Імперія, ідентичність та ландшафт війни

Україна довгий час була оспорюваним прикордонним простором, межею між Сходом і Заходом, імперією та свободою. Територія, на якій розташовані Полтава та Бахмут, пережила століття воєн — монгольські набіги, польські вторгнення, козацькі повстання, наполеонівські кампанії, більшовицькі революції та нацистську окупацію. Однак у цій метушні виникла цілісність української ідентичності, викувана на стійкості до іноземного панування.

Російський підхід до України, від Петра Першого до Володимира Путіна, завжди ґрунтувався на логіці заперечення — ідеї, що Україна насправді не є окремою нацією, а відхиленням від більшого російського цілого. Полтава підтвердила це імперське бачення в 1709 році; сучасна облога Бахмута мала на меті підтвердити його у двадцять першому столітті.

Але історія відмовляється повторюватися в ідеальній симетрії. Різниця зараз полягає в тому, що Україна воює не як розділене козацьке військо, яке шукає іноземних покровителів, а як суверенна, демократична нація, що підтримується міжнародними союзниками. Трагічна авантюра Мазепи поступилася місцем рішучому непокорі президента Зеленського. Невдача Карла XII була замінена непохитною підтримкою НАТО та ЄС. Перемога Росії під Полтавою стала початком європейського століття російського піднесення; Бахмут може натомість означати початок імперського занепаду Росії.

Відлуння стратегії та жертви

Як Полтава, так і Бахмут характеризувалися величезними людськими стражданнями. Під Полтавою десятки тисяч загинули за лічені години. У Бахмуті кількість загиблих розтягнулася на місяці виснажливої війни — солдати перетворилися на тіні в кишачих щурами окопах, мирні жителі ховалися в підвалах під нескінченними обстрілами, цілі квартали були зрівняні зі земною поверхнею.

Також відчувається стратегічне відлуння. Полтава продемонструвала силу оборони, цінність окопів та ефективність дисциплінованої піхоти проти кавалерійських набігів. Бахмут підтвердив ті ж принципи в епоху дронів: оборонні позиції, високий моральний дух та знання місцевості можуть завести в глухий кут навіть нібито переважаючого нападника. Невдача Росії прорватися в Бахмуті, незважаючи на чисельну перевагу, нагадує перенапруження Карла XII та падіння морального духу його шведських військ перед обличчям запеклого опору.

Пам'ять і міф в українській історії

Війна в Україні сьогодні стосується не лише ракет, а й пам'яті. Росія бореться не лише за захоплення землі, а й за переписування історії — за анулювання самої ідеї України як окремого народу з особливим минулим. Саме тому падають пам'ятники, змінюються мовні закони та переписуються підручники. Але український опір має не менш історичне значення. Зрада Мазепою Петра Великого колись вважалася державною зрадою в російських наративах. Сьогодні він є національним героєм України, символом раннього, хоч і невдалого, прагнення до незалежності.

Полтавські поля та зруйновані вулиці Бахмута – це пам’ятки – невдачам, жертвам, наполегливості та довгому шляху до визволення. Українці несуть ці спогади не лише з благоговінням, а й як активні елементи сучасного державотворення. Шлях від Полтави до Бахмута не є лінійним, але кінцевий пункт зрозумілий: повна, незворотна незалежність.

Історія як поле битви

Якщо війна Росії — це війна відновлення — імперії, міфу, уявної єдності, — то війна України — це війна визволення. Відлуння Полтави лунає у криках з руїн Бахмута, але цього разу ролі змінюються. Саме Росія поводиться як відчайдушна імперія, чіпляючись за втрачену велич. Україна ж, навпаки, стала головною героїнею у власній історії, нацією, яка навчилася на своїх поразках і носить свої шрами з гідністю.

Бахмут — це не українська Полтава. Це не кінець боротьби за суверенітет, а криваве підтвердження того, що довгий шлях від поневолення до свободи, розпочатий у таких місцях, як Полтава, не буде повернутий назад. Там, де історія колись приковувала Україну долею інших, тепер вона визначає свій власний шлях. Битви можуть лунати, але результат не обов'язково має бути однаковим.