Від необхідності до експорту потужності: уроки для України з досвіду Ізраїлю та Південної Кореї

Історія показує, що країни, змушені боротися за виживання, часто перетворюють необхідність на інновації. Два яскравих приклади — Ізраїль та Південна Корея — розвивали оборонну промисловість в умовах облоги, а потім перетворювали ці можливості на світові експортні сектори. Україна, зіткнувшись з власною екзистенційною війною проти Росії, зараз стикається з аналогічним питанням: чи може вона перетворити свою швидкозростаючу оборонну промисловість на постійну експортну базу? Порівняльний аналіз виявляє як разючу схожість, так і важливі відмінності.

Витоки необхідності

Усі три країни розпочали свою оборонну промисловість з однієї й тієї ж відправної точки: екзистенційної загрози.

• Ізраїль зазнав ембарго після 1948 року, що змусило його імпровізувати гвинтівки, бронетехніку, а згодом танки та літаки.

  
  

• Південна Корея, спустошена після Корейської війни, покладалася на військову допомогу США, доки стратегія індустріалізації президента Пак у 1970-х роках не передбачила внутрішнє виробництво артилерії, стрілецької зброї та танків.

  
  

• Україна, на яку Росія напала у 2014 році та знову у 2022 році, була змушена відродити заводи радянських часів та мобілізувати невеликі майстерні з виробництва безпілотників, перетворивши гаражі та стартапи на найшвидше зростаючих виробників зброї в Європі.

Спільна закономірність зрозуміла: коли іноземні постачальники не можуть або не хочуть постачати продукцію, країни, що переживають кризу, звертаються до власної винахідливості. Україна, як і Ізраїль та Південна Корея до неї, виявила, що війна є найпотужнішим стимулом для розвитку вітчизняної зброї.

Інновації та нішеві технології

Кожна країна досягла успіху, спеціалізуючись у галузях, де вона могла випередити більші держави.

• Ізраїль зосередився на електроніці, наведенні ракет, безпілотниках, а пізніше й на комплексній протиповітряній обороні. Це були сфери, де гнучкість та креативність мали більше значення, ніж промислова масовість.

  
  

• Південна Корея використовувала свою важку промисловість для виробництва надійної артилерії, гаубиць, а пізніше конкурентоспроможних за ціною танків і літаків, орієнтуючись на ринки, ціни на які виходили за рамки американських та європейських систем.

  
  

• Україна пішла обома шляхами: її дешеві, швидко модернізовані безпілотники відображають зосередженість Ізраїлю на інноваційних нішах, тоді як її зусилля щодо відновлення виробництва важкої артилерії та ракет нагадують залежність Південної Кореї від промислових масштабів.

Це означає, що Україна має удосконалити свою експортну ідентичність: чи повинна вона стати «Ізраїлем дронів», наголошуючи на передовому програмному забезпеченні для бойових дій та безпілотних системах, чи «Південною Кореєю Східної Європи», постачаючи великі, але доступні звичайні озброєння? На практиці вона може спробувати обидва варіанти, але балансування цих шляхів вимагає стратегічної чіткості.

Державна координація та промислова інтеграція

Ні Ізраїль, ні Південна Корея не залишали оборону на волю випадку; обидві сторони інтегрували зброю в національну промислову стратегію.

• Ізраїль підтримує тісні зв'язки між військовими, урядовими та приватними компаніями, забезпечуючи швидке втілення досвіду, отриманого на полі бою, у нові продукти.

  
  

• Південна Корея доручила своїм чеболям (сімейним бізнес-конгломератам) розширити виробництво оборонної продукції, пов'язавши його з суднобудуванням, сталеливарним виробництвом та електронікою, тим самим інтегруючи оборону в свою ширшу економічну модель.

  
  

• Україна наразі покладається на гібридну модель: великі державні підприємства, такі як «Укроборонпром», співіснують з невеликими, гнучкими приватними майстернями. Така фрагментація сприяє інноваціям, але несе ризики неефективності та корупції. Щоб наслідувати Ізраїль та Південну Корею, Україні знадобляться механізми консолідації виробництва, забезпечення контролю якості та узгодження цивільної промисловості з військовим попитом.

Експортні ринки та дипломатія

Експорт зброї служить не лише економічним цілям, а й дипломатичним.

• Ізраїль продавав продукцію Африці, Азії та Латинській Америці, іноді суперечливо, але завжди з метою побудови політичних відносин.

  
  

• Південна Корея позиціонувала себе як надійний постачальник для членів НАТО, таких як Польща та Норвегія, пропонуючи швидку доставку за нижчою ціною, ніж у західних конкурентів.

  
  

• Україна могла б наслідувати обидва приклади. Недорогі безпілотники та артилерія могли б зацікавити країни, що розвиваються, тоді як європейські союзники могли б закуповувати українські системи в рамках інтеграції в НАТО. Однак залежність України від західного фінансування може обмежувати можливості продажу, і їй слід діяти обережно, щоб уникнути зіткнень з експортним контролем США чи ЄС.

Урок полягає в тому, що експортна стратегія невіддільна від дипломатії. Ізраїль та Південна Корея використовували зброю для закріплення союзів. Україна має таку ж можливість, за умови, що вона впорається із зовнішніми політичними обмеженнями.

Обмеження, характерні лише для України

Незважаючи на схожість, Україна стикається з суворішими обставинами, ніж будь-яка з цих країн.

• Демографічна напруга: мільйони переміщених осіб або осіб, що перебувають у вигнанні, зменшують доступну робочу силу.

  
  

• Руйнування інфраструктури: на відміну від Південної Кореї та Ізраїлю, промислова база України залишається під бомбардуваннями.

  
  

• Триваюча війна: і Ізраїль, і Південна Корея будували експортні галузі за умов відносної стабільності; Україна повинна робити це, поки тривають бойові дії.

Тим не менш, цей тиск може пришвидшити інновації. Розподілене виробництво, стійкі ланцюги поставок та швидка адаптація під тиском можуть стати українськими візитними картками – рисами, які самі по собі можуть стати частиною експортного бренду країни.

Майбутнє експорту української зброї

Ізраїль, Південна Корея та Україна демонструють один і той самий парадокс: найгостріша нестабільність може створити основу промислової могутності. Ізраїль продемонстрував цінність технологічних нішевих інновацій, Південна Корея – важливість масштабу та інтеграції, а Україна зараз поєднує обидва підходи під безпрецедентним тиском.

Якщо Україна зможе поєднати свою перевірену на полі бою винахідливість з інституційними реформами, контролем якості та дипломатичною далекоглядністю, вона справді може приєднатися до Ізраїлю та Південної Кореї як нація, яка перетворила виживання на експортну силу. Питання не в тому, чи може вона виробляти зброю — вона вже це робить — а в тому, чи може вона спрямувати це виробництво на узгоджену експортну стратегію, яка одночасно підтримуватиме її економіку та зміцнюватиме її союзи.