Від гарячої війни до холодного миру: ізоляція Росії та піднесення України

У лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, очікуючи швидкої перемоги та розділеного Заходу. Замість цього сталося не лише глухий кут на полі бою, а й кардинальна трансформація геополітичної долі обох країн. У міру того, як гаряча війна на сході України триває, починає формуватися новий світовий порядок — не через договори чи рукостискання, а через зміну альянсів, зміцнення кордонів та конкуруючі наративи легітимності.

Ми вступаємо в еру не миру, а «холодного миру» — нестабільної рівноваги, що характеризується військовим стримуванням, дипломатичною ізоляцією та довгостроковою перебудовою архітектури безпеки Європи. У цьому середовищі Росія стає більш обмеженою, тоді як Україна зростає у своєму впливі, ідентичності та інтеграції. Війна перемалювала не лише карту Європи, а й траєкторії її двох найзапекліших антагоністів.

Росія: від хулігана до ізгоя

Найбезпосереднішим наслідком вторгнення Росії стала її власна стратегічна ізоляція. Те, що Кремль представляв як акт історичного повернення, перетворилося на політичне самовигнання з європейського порядку. Її глобальні позиції погіршилися майже на всіх фронтах:

• Дипломатичне виключення: Росію було вилучено або маргіналізовано з численних форумів, включаючи Раду Європи та G8. Країни ЄС вислали понад 400 дипломатів з 2022 року.

• Економічне роз'єднання: Санкції паралізували імпорт високотехнологічних товарів, заморозили іноземні активи та перекрили доступ до західних ринків капіталу. Понад 1000 іноземних компаній залишили російську економіку.

• Виснаження військових ресурсів: війна поглинула величезну кількість людських ресурсів, високоточної зброї та повітряних сил Росії. Станом на середину 2025 року кілька російських авіабаз було витіснено за межі досяжності України, а стратегічні бомбардувальники переміщено на арктичну північ, щоб Україна не могла завдати їм ударів.

• Крах м’якої сили: від культурних бойкотів до візових заборон, вплив Росії на світову громадську думку, особливо в Європі, різко впав.

Однак Росія не переможена. Вона все ще утримує значну частину території в Україні, здійснює кібератаки та використовує продаж енергії для фінансування своєї військової агресії, а також підтримує союзи з Китаєм, Іраном та африканськими партнерами. Але це не Росія 2021 року. Це економіка-фортеця, мілітаризована автократія та ізгой для більшої частини Європи.

Кремль фактично обміняв вплив на контроль — вибір, який може визначити наступне десятиліття його занепаду.

Україна: від прикордоння до авангарду

Якщо Росію ізолювала війна, то Україну підняла стійкість.

Війна змінила міжнародний імідж України з пострадянської держави, яка бореться з корупцією, на передового захисника демократичної Європи. Те, що починалося як відчайдушний захист, перетворилося на модель національної мобілізації та міжнародної інтеграції:

• Військова модернізація: Збройні сили України, які колись покладалися на радянське обладнання, тепер інтегрують західну доктрину, системи командування та дедалі більше озброєння стандартів НАТО — від HIMARS до F-16.

• Громадянська згуртованість: українське суспільство витримало відключення електроенергії, переміщення населення та бомбардування. Опитування показують найвищий рівень громадянської довіри та демократичної участі в історії країни.

• Зв'язок з ЄС та НАТО: Україна офіційно розпочала переговори про вступ до ЄС і тепер бере участь майже у всіх програмах НАТО щодо забезпечення оперативної сумісності. Хоча формальне членство залишається політично нестабільним, Україна функціонально стає частиною євроатлантичної системи.

• Культурне відродження: Війна розпалила ренесанс української мови, літератури та ідентичності. Російська мова та символи відступають; українське самовизначення ще ніколи не було сильнішим.

Україна не позбавлена кризи — інфраструктура зруйнована, її економіка залишається залежною від війни, а мільйони людей є переміщеними. Але на відміну від майбутнього Росії, яке звужується всередину, шлях України тепер спрямований назовні.

Замерзлий фронт і світ, що тане

Цей «холодний мир», що формується, характеризується нестабільною патовкою. Незважаючи на хвилі наступів та кампанії з використанням безпілотників глибокого удару, жодна зі сторін не досягла вирішальної перемоги. Однак ця військова рівновага маскує ширшу геополітичну розбіжність:

• Чорне море стало спірним морським кордоном.

• Російський ексклав Калінінград зараз оточений державами, що входять до НАТО.

• Західний кордон України став воротами для західної інтеграції — військової, економічної та політичної.

Навіть без офіційної мирної угоди Європа адаптується до цього «вічного тертя» — так само, як це було колись під час Холодної війни. Стримування, санкції та передове розгортання — це інструменти цієї нової ери. Діалог мінімальний. Довіра зникла. Однак, на відміну від Холодної війни, цьому розколу бракує чітких блоків. Він багатополярний, асиметричний та цифровий.

Майбутнє, сформоване контрастами

Цей розкол, ймовірно, збережеться в найближчому майбутньому. Він визначатиме стратегії реконструкції, політику безпеки та форму глобальних інституцій. Вимальовуються дві моделі:

• Російська модель: мілітаризована автаркія, державна пропаганда, примусова дипломатія та союз з авторитарними державами.

• Українська модель: децентралізована стійкість, інституційна відповідність Заходу та зростаюча роль регіонального гравця в енергетиці, транспорті та цифрових інноваціях.

Цей контраст не залишиться непоміченим сусідніми державами. Від Молдови до Грузії та Казахстану, урок піднесення України та ізоляції Росії може вплинути на довгострокові рішення щодо узгодження та реформ.

Контури нової Європи

В Україні немає миру — поки що ні. Але формується своєрідна нова рівновага. Вона позначена не угодами, а адаптацією; не рішенням, а позиціонуванням. Росія стримана, але непохитна. Україна поранена, але піднімається . Гаряча війна триває, але настає холодніший мир.

У цьому невизначеному світі Україна стала тиглем європейських цінностей, а Росія – повчальною історією імперського перевищення повноважень. Історія судитиме їх не лише за тим, що вони зруйнували, а й за тим, що вони побудували – або не змогли побудувати.