Водно-болотні угіддя як захист: європейські експерименти в галузі природної безпеки

По всьому кордону північної та східної Європи уряди повертаються до давньої ідеї: використання природних ландшафтів як бар'єрів для військового вторгнення. Зокрема, низка держав Європейського Союзу, які межують з Росією чи Білоруссю, розглядають можливість навмисного відновлення «водно-болотних угідь» — ділянок боліт, маршів або затопленої місцевості, які можуть перешкоджати пересуванню військ та бронетехніки. Ця стратегія спирається як на середньовічний прецедент, так і на сучасне екологічне мислення. Вона пропонує потенційний інструмент стримування та оборони, але також ставить питання щодо практичності, вартості та застосовності до розірваної війною лінії фронту України.

Що таке «водно-болотні угіддя» в контексті безпеки?

Термін «водно-болотні угіддя» тут стосується не просто екологічно водно-болотних угідь, які є життєво важливими середовищами існування для біорізноманіття. Він радше означає навмисне проектування ландшафтів, щоб річки, болота та заплави відновлювалися або розширювалися таким чином, щоб зробити їх непрохідними для важкої військової техніки.

На практиці це може включати:

• Відновлення зв'язку річок з їхніми природними заплавами.

• Видалення дренажних систем, які раніше перетворювали болота на сільськогосподарські угіддя.

• Будівництво шлюзів, дамб або дамб для контролю повеней у критичні моменти.

• Заохочення природного відновлення боліт у низинних прикордонних районах.

Історично такі методи використовувалися в Низьких Землях, де голландські інженери затоплювали польдери, щоб зупинити вторгнення армій. Під час Другої світової війни радянські війська також затоплювали частини власної території, щоб перешкодити просуванню Німеччини. Таким чином, ця концепція є гібридом екологічного відновлення та військової інженерії, розробленої для використання місцевості як оборонного союзника.

Європейські мотиви: російська загроза

Відродження цієї стратегії найбільш помітно спостерігається в країнах Балтії та Фінляндії, де військові планувальники гостро усвідомлюють свою вразливість до російської агресії. Ці країни стикаються з непростим завданням захисту довгих, рівних кордонів обмеженої глибини. Традиційні укріплення або постійне зосередження військ є дорогими, а прибуття підкріплень НАТО може зайняти деякий час.

Відновлюючи водно-болотні угіддя вздовж ключових шляхів підходу, особливо в районах, де можуть просуватися танки або механізовані колони, ці держави сподіваються ускладнити російське планування. Болота та затоплені рівнини змушують загарбників переходити до вужчих, більш передбачуваних коридорів, де оборонні сили можуть зосередити вогонь. Вони також зменшують мобільність важкої бронетехніки, потенційно нейтралізуючи одну з головних переваг Росії.

Екологічний аспект додає додаткової привабливості. Відновлення водно-болотних угідь відповідає екологічним цілям ЄС, сприяючи біорізноманіттю, накопиченню вуглецю та управлінню водними ресурсами. Таким чином, оборона та сталий розвиток поєднуються в політично прийнятну стратегію.

Ефективність у військових термінах

Оборонна цінність водно-болотних угідь полягає не в тому, щоб зробити вторгнення неможливим, а в тому, щоб уповільнити та спрямувати його. Механізовані сили покладаються на твердий ґрунт і широкий простір для маневру. Болотиста або затопленена місцевість може заважати танкам, обмежувати розміщення артилерії та обмежувати рух колон постачання. Навіть сучасні гусеничні машини мають труднощі в перенасиченому ґрунті.

Однак ефективність залежить від кількох факторів:

• Масштаб: невеликі ділянки болота легко обійти. Лише великі, суцільні смуги водно-болотних угідь можуть створювати серйозні перешкоди.

  
  

• Сезонність: у морозні зими або сухе літо водно-болотні угіддя втрачають значну частину своєї стримуючої сили.

  
  

• Інженерні контрзаходи: сучасні армії можуть розгортати мостове обладнання, понтонні системи та амфібійні машини, хоча це уповільнює темпи та наражає війська на загрозу оборонного вогню.

  
  

• Час підготовки: повінь вимагає систем контролю та попереднього планування. Щойно починається вторгнення, може бути вже занадто пізно швидко змінювати ландшафти.

Таким чином, водно-болотні угіддя найкраще розглядати як частину багаторівневої оборони: перешкоду на виснаження, яка дає час для мобілізації резервів та отримання підтримки НАТО. Вони не можуть бути заміною сильного звичайного стримування.

Чи може Україна прийняти цю стратегію?

Для України ідея відновлення водно-болотних угідь уздовж лінії фронту з Росією є цікавою, але складною.

Потенційні переваги

• На рівній, відкритій місцевості, як-от у деяких частинах Донбасу або навколо Харкова, штучно створені заболочені території можуть ускладнити наступ російської бронетехніки.

  
  

• Затоплені зони могли б стабілізувати оборонні лінії, змушуючи атакувати у вужчі канали.

  
  

• У затяжній війні на виснаження відмова від території пропонує економічно ефективне доповнення до дефіциту людських ресурсів.

Практичні виклики

• Значна частина оспорюваної території вже сильно пошкоджена, з порушеними системами водопостачання, замінованими територіями та зруйнованою інфраструктурою. Відновлення контрольованих водно-болотних угідь буде складним завданням під час бомбардувань.

  
  

• Річки України мають стратегічне значення для обох сторін, а навмисні затоплення можуть завдати шкоди цивільному населенню, як це було видно, коли російські війська зруйнували дамбу Нової Каховки у 2023 році. Міжнародна громадськість побоюється екологічної війни.

  
  

• На відміну від країн Балтії, Україні бракує безпеки для планування на десятиліття вперед. Відновлення водно-болотних угідь вимагає років інженерного та екологічного менеджменту; Україна стикається з нагальними потребами на передовій.

Геополітичні міркування

• Західна підтримка України наголошує на дотриманні гуманітарних та екологічних норм. Масштабні повені як оборонна тактика можуть зазнати критики, якщо їх ретельно не спланувати, щоб мінімізувати шкоду для цивільного населення.

  
  

• Однак деякі заходи, такі як відновлення заплав у відносно безпечних районах позаду фронту, можуть як допомогти сільському господарству, так і створити довгострокову оборонну глибину.

Історичні прецеденти для України

Україні відома вода як зброя. Під час Другої світової війни радянські війська навмисно проривали дамби в Україні, щоб перешкодити просуванню Німеччини, хоча й з руйнівними гуманітарними наслідками. У сучасному світі розлив Дніпра після вибуху Каховської дамби у 2023 році показав як силу, так і небезпеку водної війни.

Більш конструктивним прецедентом може бути Нідерланди, де водно-болотні угіддя були інтегровані в національну оборону як частина системи «Вотерлінії». Там екологічна інженерія створила ландшафт, який можна затопити за бажанням, але лише за контрольованих умов, мінімізуючи шкоду для цивільного населення. Для України впровадження такої системи вздовж її східних кордонів може стати доцільним на етапі післявоєнної відбудови, коли розглядатиметься питання довгострокового укріплення.

Водно-болотні угіддя як зброя захисту?

Відновлення водно-болотних угідь як захисного бар'єру ілюструє, як європейські держави поєднують екологічне відновлення з національною безпекою. Для країн, що межують з Росією, це одночасно стримуючий фактор і сигнал готовності: місцевість буде озброєна, і вторгнення не буде легким. Хоча водно-болотні угіддя не можуть зупинити агресора безпосередньо, вони можуть уповільнити його, спрямувати його рухи та виграти дорогоцінний час.

Для України ця стратегія менш актуальна, враховуючи терміновість її війни та руйнування її інфраструктури. Однак у довгостроковій перспективі, оскільки вона планує безпечний кордон від постійно ворожого сусіда, використання природних засобів захисту може стати частиною багаторівневої системи безпеки. Водно-болотні угіддя не замінять танки та ракети, але у світі, де екологія та безпека все частіше перетинаються, вони можуть виявитися малоймовірним, але цінним союзником у стабілізації кордону з Росією.