Влада в Києві після Єрмака

Раптова відставка Андрія Єрмака з посади керівника Офісу Президента України знаменує один із найважливіших політичних зрушень у Києві з часів повномасштабного російського вторгнення 2022 року. Роками Єрмак перебував у центрі неформальної архітектури влади української держави. Він діяв не стільки як адміністратор, скільки як політичний посередник, який забезпечував доступ до президента Володимира Зеленського, скріплював крихкі парламентські коаліції, підтримував особисті стосунки з іноземними лідерами та дипломатами, а також здійснював наглядові повноваження над величезною мережею радників, посланців та переговорників. Тому його відхід не просто усуває керівника президентського апарату; він переосмислює гравітаційний центр, навколо якого обертався Офіс Президента.

Щоб оцінити наслідки його відставки, потрібно спочатку зрозуміти конкретну роль, яку він відігравав. Єрмак контролював канали, через які політична, економічна та дипломатична інформація надходила до Президента. У воєнних умовах, коли Президентська влада поглинула повноваження, що раніше належали Кабінету міністрів, парламенту та службам безпеки, Адміністрація Президента стала фактичним координуючим органом усієї системи управління. Особиста влада Єрмака випливала з цієї концентрації відповідальності. Він діяв як куратор відносин України з Вашингтоном та Брюсселем, які дедалі більше перетворювалися на пряму дипломатію між лідерами. Він головував на переговорах щодо гарантій безпеки, координував українську делегацію на мирних самітах, підтримував зв'язок із західними розвідувальними службами та контролював делікатні дискусії, пов'язані з постачанням зброї та забезпеченням виконання санкцій. Мало хто з постатей у сучасній історії України коли-небудь мав такий неформальний вплив.

Безпосереднім наслідком його відходу є дестабілізація цієї високоперсоналізованої системи. Хоча формальні конституційні повноваження залишаються незмінними, Президентській владі буде важко відтворити ефективність, з якою Єрмак збирав та курував інформацію для Зеленського. Його мережа заступників голів, радників та посланців була віддана йому особисто, і деякі з них тепер можуть піти, змінити свою лояльність або просто діяти зі зниженою дисципліною. Результатом, ймовірно, стане тимчасова фрагментація процесу прийняття рішень, коли міністерства та відомства прагнутимуть відновити свій вплив на справи, які Єрмак залучив у свою орбіту.

Можна очікувати щонайменше три структурні ефекти.

По-перше, баланс сил у Києві, ймовірно, знову схилиться до традиційних державних інституцій. Кабінет Міністрів, Міністерство оборони та Міністерство закордонних справ тепер можуть знайти можливості повернути собі відповідальність, яка перейшла до Адміністрації Президента. Міністри, які раніше відчували себе обмеженими централізацією влади, можуть сильніше заявити про себе як у публічному, так і в приватному житті. Чи призведе цей перерозподіл до здоровішої системи стримувань і противаг, чи до бюрократичного суперництва, залежатиме від політичної майстерності наступника Єрмака та від готовності Президента дозволити більш колегіальну структуру.

По-друге, відносини України із західними партнерами можуть вступити у фазу перекалібрування. Дипломатичний стиль Єрмака був дуже особистим, спираючись на постійні прямі контакти з високопосадовцями західних вищих лав. Багато з цих співрозмовників тепер переоцінять, як найкраще взаємодіяти з Києвом. Деякі уряди можуть відчути можливість переглянути власні пріоритети; інші можуть турбуватися про втрату надійного єдиного контактного центру. Хоча широка стратегічна орієнтація України не зміниться, темпи та узгодженість західної координації можуть постраждати, доки не буде встановлено нову рівновагу.

По-третє, ймовірно, посиляться внутрішньополітичні маневрування. Наближення майбутніх виборів, коли дозволять воєнні умови, вже нависає над політичним класом Києва. Єрмак був головним виконавцем єдності в правлячій партії «Слуга народу», і його вплив на голосування в парламенті був значним. Його відставка може надихнути фракції в партії прагнути більшої автономії. Вона також може відкрити простір для опозиційних партій, регіональних лідерів та груп громадянського суспільства, щоб більш рішуче висловлювати свою критику. У цьому сенсі його відхід запроваджує певний плюралізм, який був придушений під час періоду надзвичайної централізації.

Також необхідно враховувати військовий аспект воєнного часу. Єрмак був одним із головних цивільних наглядачів за військовою стратегією України, хоча й не обіймав формального командування. Він був посередником у часто складних стосунках між військовими командирами та політичним керівництвом. З його відставкою можна очікувати періоду коригування цивільно-військових відносин. Збройні сили України можуть спробувати спілкуватися більш безпосередньо з Президентом, минаючи фільтри, що існували раніше. І навпаки, Президент може призначити наступника, який прагнутиме зберегти жорсткий політичний нагляд за військовими справами. У будь-якому разі, перехідний період вимагатиме ретельного управління, щоб уникнути плутанини в той час, коли чіткість на полі бою залишається важливою.

Критики Єрмака давно стверджують, що його вплив став надмірним і що його відхід може створити здоровіший розподіл влади. У цій перспективі є певний сенс. Система, в якій так багато залежить від однієї людини, є за своєю суттю вразливою. Проте небезпеку раптового вакууму не слід недооцінювати. Мережі Єрмака, попри всі свої недосконалості, виконували інтеграційну функцію в державному устрої, розтягнутому війною, економічною напругою та політичною поляризацією. Їхнє раптове руйнування може призвести до короткострокової невизначеності, особливо в сферах, де швидке прийняття рішень є життєво важливим.

У довгостроковій перспективі наслідки залежатимуть від того, як Зеленський вирішить реструктуризувати Адміністрацію Президента. Якщо він призначить наступника з мандатом на підтримку централізації, то система може повернутися до своєї попередньої форми, хоча й зі зниженою ефективністю. Якщо ж він натомість використає цей момент для децентралізації влади назад до міністерств та парламенту, то його президентство може набути більш інституційного характеру, менш залежного від особистих посередників. Останній шлях може зміцнити демократичну стійкість України, але також може уповільнити темпи прийняття рішень у воєнний час.

Отже, відставка Єрмака — це більше, ніж просто індивідуальний відхід. Це момент змін, який змушує Київ зіткнутися з напругою між централізацією воєнного часу та довгостроковою потребою в інституційному балансі. Українська держава продемонструвала надзвичайну адаптивність перед обличчям вторгнення, але її політичний апарат залишається значною мірою залежним від особистих мереж. Те, як ці мережі будуть переналаштовані в найближчі місяці, сформує не лише хід війни, але й характер остаточного миру.

Відхід Андрія Єрмака порушує усталену структуру влади в Києві, відкриває новий політичний простір для конкуруючих інституцій, ставить під сумнів іноземних співрозмовників та вносить невизначеність у делікатні стосунки між цивільним керівництвом та військовими. Це момент, сповнений ризиків, але також і можливостей для оновлення. Чи вийде Україна з більш плюральною, стійкою та інституціоналізованою системою, залежатиме від рішень, прийнятих у тихих коридорах Адміністрації Президента, та від здатності українського політичного класу адаптуватися до життя без людини, яка протягом кількох вирішальних років стояла в його центрі.