Використання та небезпека джгутів у бойовій медицині

На сучасних бойових просторах України, де артилерійські осколки, боєприпаси, що доставляються безпілотниками, та протипіхотні міни становлять щоденну небезпеку, джгут знову став одним із найважливіших — і суперечливих — інструментів у наданні допомоги травмованим на передовій. Колись відкинутий як крайній засіб сумнівної цінності, джгут був реабілітований у військовій доктрині, особливо після воєн в Іраку та Афганістані.

В Україні, де час медичної евакуації дуже мінливий, а бойові медики повинні приймати життєво важливі рішення в надзвичайних умовах, джгути використовуються широко та часто. Однак, незважаючи на їхній потенціал для збереження життя, джгути не позбавлені певних небезпек. Їх неправильне використання може призвести до постійної інвалідності або навіть смерті. Ми розглядаємо критичну роль джгутів у військовій медицині України, досліджуємо їхні небезпеки та розглядаємо життєздатні альтернативи в умовах воєнних умов.

Повернення джгута: інструмент для сучасної війни

Джгути — тугі пов'язки, призначені для обмеження кровотоку до кінцівки — існували століттями, але їх застосування у бойовій медицині скоротилося протягом ХХ століття через побоювання щодо таких ускладнень, як гангрена та втрата кінцівок. Однак дослідження, засновані на доказах, отриманих під час операцій НАТО в Іраку та Афганістані, підтвердили їх правильне використання. Дослідження на місцях бою показали, що швидке накладання джгута може різко зменшити кількість смертей, яких можна було б уникнути, від знекровлення («крововиливу»), особливо від травм кінцівок.

В Україні децентралізований, насичений безпілотниками характер ведення бойових дій – з мобільними діями невеликих підрозділів на величезних територіях – відродив необхідність використання джгутів. Українські медики та солдати навчаються самостійно накладати бойові джгути (БДЖ) або системи на основі лебідки в моменти травматичного ушкодження. Часто це робиться ще до прибуття медика, особливо у випадках, коли є очевидна артеріальна кровотеча. В Україні поширилися комерційні готові рішення (ГДЖ), а обладнання західного виробництва доповнюється вітчизняними та імпровізованими альтернативами.

Ефективність джгута полягає в його здатності зупиняти катастрофічну кровотечу — провідну причину смерті, якої можна було запобігти, у бойових діях. Українські дослідження та польові звіти свідчать про те, що рівень виживання тих, хто отримує стабільну медичну допомогу після швидкого накладання джгута, є високим, особливо серед тих, хто отримав поранення нижніх кінцівок внаслідок вибуху наземних мін або ударів безпілотників.

Небезпеки та ускладнення: коли інструмент, що рятує життя, стає проблемою

Незважаючи на доведену корисність, джгути несуть значні ризики. Якщо їх накладати неправильно або занадто довго, вони можуть спричинити незворотне пошкодження тканин, здавлення нервів або навіть призвести до ампутації кінцівок. Це особливо актуально в Україні, де затримки евакуації, спричинені російськими артилерійськими перешкодами, спостереженням за допомогою безпілотників або зимовими дорожніми умовами, можуть продовжити терміни польової допомоги понад рекомендовані безпечні терміни. «Золота година» травматологічної медицини часто є розкішшю на Донбасі чи в Запоріжжі.

Існують задокументовані випадки, коли українські солдати потрапляли до польових шпиталів із джгутами, що залишалися на місці через три-шість годин після їх накладання, що значно довше рекомендованої максимальної тривалості у дві години. Це може призвести до ішемічного некрозу м’язової тканини, що збільшує ймовірність ампутації. Більше того, непрофесійне накладання джгутів, особливо за допомогою нестандартних пристроїв, таких як ремені, дроти або пластикові стяжки, може посилити травми. Імпровізовані джгути, хоча й виникли вкрай необхідно, можуть не створювати достатнього тиску для перекриття артеріального кровотоку та створювати хибне відчуття безпеки.

Ще одна небезпека виникає через те, що медики називають «самовпевненістю у використанні джгутів» — схильність застосовувати їх регулярно, навіть коли прямий тиск або гемостатичні (згортаючі кров) засоби можуть бути достатніми. Надмірна залежність від джгутів може витіснити критичне мислення та дисципліну сортування, особливо серед погано навченого персоналу або в хаосі подій з масовими жертвами.

Альтернативи та додаткові заходи

Визнаючи обмеження джгутів, українська бойова медицина дедалі більше застосовує мультимодальний підхід до зупинки кровотечі. Альтернативи, такі як гемостатичні пов'язки, просочені такими речовинами, як каолін або хітозан, забезпечують ефективний контроль кровотечі, особливо в місцях з'єднання м'язів, де джгути неефективні (наприклад, пах, пахви, шия).

Тискні пов'язки, такі як ізраїльський бандаж, або новіші розробки, такі як пов'язка для екстреної травми (ETD), забезпечують регульовану компресію і часто є достатніми при венозній або помірній артеріальній кровотечі. Для травм тазу, які не піддаються використанню стандартного джгута, у деяких українських польових шпиталях були впроваджені тазові бандажі та з'єднувальні джгути (такі як з'єднувальний джгут SAM), хоча їх розповсюдження залишається обмеженим.

Крім того, українські медики проходять навчання протоколам тактичної допомоги пораненим у бойових діях (TCCC), де використання джгута є лише першим кроком у ширшому алгоритмі. Щойно поранений опиняється в безпечнішому місці, медики можуть провести «переоцінку стану джгута» (TRD), послаблюючи пристрій, щоб перевірити, чи можна зупинити кровотечу іншими засобами. Це зменшує ризик непотрібної ішемії (пошкодження тканин через відсутність кровотоку).

Більше того, такі інновації, як REBOA (реанімаційна ендоваскулярна балонна оклюзія аорти) – малоінвазивна процедура для зупинки крововиливу в тулуб – вивчаються в медичних закладах тилу, хоча вони залишаються рідкісними та потребують спеціалізованої підготовки. REBOA передбачає введення катетера з балоном в аорту, щоб зупинити кровотік до нижньої частини тіла, тому до цього не ставляться легковажно. Підготовка бойових медиків в Україні часто мінімальна, тому такі навички, як вивчення використання REBOA, є рідкістю.

Моральна дилема: врятувати солдата, втратити кінцівку

Сувора арифметика медицини на полі бою часто вимагає вибору між життям і кінцівкою. Українські лікарі гостро усвідомлюють, що солдат із протезом ноги може повернутися до цивільного життя або навіть знову вступити в бій, але мертвий солдат – ні. Ця логіка лежить в основі акценту на навчанні накладати джгут та його швидкому застосуванню.

Однак такі утилітарні розрахунки не зменшують моральних та психологічних витрат на ампутації, яких можна було уникнути, особливо серед молодих солдатів, які виживають лише для того, щоб жити з довічною інвалідністю. В Україні спостерігається сплеск попиту на сучасні протези, реабілітаційні програми та психологічну підтримку для людей з ампутованими кінцівками.

У ширшому контексті стійкості України кожне врятоване життя має значення, але так само має значення і якість життя. Тому бойова медицина в Україні має пройти складний шлях між терміновістю та обережністю, інноваціями та імпровізацією, доктриною та реальністю.

Інструменти, а не милиці

Джгути у воєнній Україні символізують як жорстокі потреби війни, так і важко здобуті уроки сучасної травматологічної медицини. Вони не є панацеєю і не є пережитком минулої епохи. При правильному використанні вони рятують життя. При неправильному застосуванні вони можуть їх зруйнувати.

Оскільки українська бойова медицина продовжує розвиватися, виклик полягає не у відмові від джгута, а в його інтеграції у складну, контекстуально-залежну систему реагування на травми. Це означає більше навчання, краще обладнання, швидшу евакуацію та, перш за все, чітке розуміння того, що навіть найпростіші інструменти вимагають дисциплінованого розуму та гуманного судження.

У тумані війни джгут — це одночасно зброя і рана, охоронець і ризик — туга пов'язка, натягнута не просто через кінцівку, а через тонку межу між смертю та виживанням.