Швеція, НАТО та ядерне питання

Середа, 11 лютого 2026 року

Нещодавні заяви прем'єр-міністра Швеції щодо тіснішої співпраці в рамках НАТО з ядерних питань знову порушили дебати, які Швеція колись вважала остаточно вирішеними. Протягом більшої частини холодної війни Швеція зберігала позицію збройного нейтралітету, поєднуючи потужну звичайну оборону з чіткою відмовою від ядерної зброї на своїй території. Вступ до НАТО змінив стратегічні рамки, в яких формується шведська політика безпеки, навіть якщо він ще не скасував політичні рефлекси, успадковані від десятиліть неприєднання. Питання вже не в тому, чи бере участь Швеція в ядерному альянсі, бо вона явно це робить, а в тому, наскільки далеко ця участь може поширюватися на практиці.

Далі ми розглянемо кілька ймовірних сценаріїв, за яких ядерна зброя може бути розміщена на території Швеції, починаючи від символічної інтеграції і закінчуючи постійним базуванням, а також оцінимо їхні стратегічні, політичні та правові наслідки.

Історичні обмеження та успадкована доктрина

Історична неприязнь Швеції до ядерної зброї не є просто риторичною. Під час холодної війни відбувалися серйозні внутрішні дебати щодо розвитку власного ядерного потенціалу, але від них відмовилися на користь звичайних сил та дипломатичної довіри. На момент приєднання Швеції до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї її політична культура значною мірою засвоїла уявлення про те, що ядерна зброя є дестабілізуючою та морально підозрілою.

Ці інстинкти залишаються сильними. Опитування громадської думки постійно свідчать про глибокий скептицизм громадськості щодо розгортання ядерної зброї, навіть попри консолідацію підтримки членства в НАТО. Тому будь-який крок до розміщення ядерної зброї ознаменуватиме не поступове коригування, а якісний зсув у шведській оборонній ідентичності.

Сценарій перший: політичне узгодження без фізичного розгортання

Найменш суперечливим сценарієм є той, за якого Швеція повноцінно бере участь у механізмах ядерного планування та консультацій НАТО, не розміщуючи зброю на своїй території. Кілька членів НАТО вже займають цю позицію. За цією моделлю Швеція сприятиме стримуванню альянсу шляхом обміну розвідувальними даними, інтеграції командування, підтримки інфраструктури та політичної підтримки, зберігаючи водночас формальну заборону на базування ядерної зброї.

Така домовленість узгоджувалася б із чинними заявами Швеції про те, що вона не прагне мати ядерну зброю на своїй території, водночас сигналізуючи Москві, що Швеція більше не є периферійним гравцем у безпеці Північної Європи. Стримуючий ефект був би непрямим, але політично значним, особливо в регіоні Балтійського моря.

Сценарій другий: розміщення на випадок непередбачених обставин у кризовій ситуації чи війні

Другий, більш неоднозначний сценарій передбачав би резервні домовленості, що дозволяли б тимчасове розгортання ядерної зброї на території Швеції у разі серйозної кризи або збройного конфлікту. Ця модель відображала б практику часів холодної війни в кількох державах НАТО, де ядерна зброя не була розміщена постійно, але могла бути швидко переміщена за потреби.

Зі стратегічної точки зору, географія Швеції робить її привабливим місцем для такого планування на випадок надзвичайних ситуацій. Її територія пропонує близькість до російського Північного флоту, доступ до арктичних підходів та глибину для оборони країн Балтії. Однак з політичної точки зору, навіть тимчасове розміщення буде важко узгодити з давніми запевненнями, даними шведській громадськості. Різниця між постійним та тимчасовим розміщенням може здаватися очевидним для стратегів, але навряд чи матиме велику вагу у внутрішніх дебатах.

Сценарій третій: домовленості про спільне використання ядерної енергії

Більш далекосяжною можливістю була б участь Швеції в угодах НАТО про розподіл ядерної зброї, згідно з якими неядерні держави розміщують американську ядерну зброю та надають системи її доставки, тоді як остаточний контроль залишається за Вашингтоном. Ця модель наразі застосовується до кількох європейських членів НАТО.

Для Швеції це означатиме глибокі правові та політичні зміни. Це вимагатиме не лише фізичного базування ядерної зброї, але й інтеграції шведських військово-повітряних сил у планування доставки ядерної зброї, навчання та сертифікацію. Хоча такі домовленості сумісні з доктриною НАТО, вони суперечать традиційному тлумаченню Швецією своїх зобов'язань за Договором про нерозповсюдження ядерної зброї, навіть якщо вони формально відповідають йому.

На внутрішньому рівні спільне використання ядерної зброї майже напевно викличе опір парламенту та народні протести. На міжнародному рівні Росія інтерпретує це як серйозну ескалацію, особливо враховуючи близькість Швеції до ключових російських військових об'єктів.

Сценарій четвертий: постійне базування як частина стримування в Північній Європі

Найрадикальніший сценарій передбачав би постійне розміщення ядерної зброї на території Швеції в рамках ширшої реструктуризації північної позиції стримування НАТО. Це можна було б розглянути, якщо ситуація з безпекою в Європі різко погіршиться, наприклад, після краху існуючих режимів контролю над озброєннями або значної ескалації війни в Україні.

Такий крок перетворив би Швецію зі споживача інформації про безпеку на державу-носійку ядерних озброєнь на передовій. Стратегічна логіка була б зрозумілою. Постійне базування посилило б стійкість НАТО до повторного удару та ускладнило б планування Росією. Однак політична ціна була б величезною. Швеція стала б пріоритетною ціллю в будь-якому обміні ядерними ударами, а її давня репутація голосу за контроль над озброєннями та стримування була б серйозно ослаблена.

Юридичні та дипломатичні наслідки

Будь-яке розміщення ядерної зброї вимагатиме ретельного дотримання шведського конституційного права, зобов'язань Альянсу та міжнародних зобов'язань. Хоча НАТО не вимагає від членів розміщення ядерної зброї, воно очікує солідарності в політиці стримування. Завдання Швеції полягає в узгодженні цих очікувань з внутрішніми правовими нормами та політичною культурою.

У дипломатичному плані Швеції також слід врахувати свою роль у Північному регіоні. Співпраця з Фінляндією, Данією та Норвегією буде надзвичайно важливою, особливо враховуючи регіональні чутливі питання щодо розгортання ядерної зброї та ризик підриву колективної довіри різними національними політиками.

Висновок

Вступ Швеції до НАТО не змусив її відмовитися від традиційної обережності щодо ядерної зброї, але безперечно звузив простір, у якому ця обережність може бути проявлена. З розглянутих сценаріїв політична інтеграція без фізичного розгортання залишається найбільш узгодженою зі шведською громадською думкою та історичною ідентичністю. Домовленості про надзвичайні ситуації, хоча й стратегічно привабливі, стануть випробуванням для внутрішньої згоди. Спільне використання ядерної зброї або постійне базування ознаменуватимуть собою глибоке переосмислення ролі Швеції в європейській безпеці, що, ймовірно, буде досяжним лише в контексті набагато похмурішого стратегічного середовища, ніж те, що існує сьогодні.

Тому зауваження прем'єр-міністра слід розуміти не стільки як прелюдію до неминучого розгортання, скільки як визнання стратегічної реальності. Приєднавшись до ядерного альянсу, Швеція визнала, що ядерне стримування є частиною її безпеки, навіть якщо точний спосіб її участі залишається навмисно, і, можливо, обачливо, невирішеним.