Чому штучний інтелект важливіший за злет і падіння великих держав
Метью Періш
Вівторок, 20 жовтня 2026 року
Світ одержимий геополітикою. Щоранку ми прокидаємося і чуємо чергову заяву Вашингтона, чергове попередження Пекіна, черговий російський військовий наступ, чергову конфронтацію на Близькому Сході та чергову зустріч міжнародних лідерів, які урочисто оголошують, що міжнародний порядок зазнає фундаментальної трансформації. Політичні коментатори обговорюють занепад американської гегемонії, піднесення Китаю, появу багатополярної міжнародної системи та наслідки дедалі більш ізоляціоністських Сполучених Штатів. Усі ці питання, безсумнівно, важливі. Однак є вагомий аргумент, що вони стають історичними відволікаючими факторами від чогось набагато важливішого: розвитку штучного інтелекту, який може глибше трансформувати матеріальні, інтелектуальні та інституційні основи людської цивілізації, ніж будь-який сучасний перерозподіл геополітичної влади.
Ця відмінність полягає в історичній перспективі. Геополітичні події стосуються головним чином розподілу влади між державами. Штучний інтелект стосується розширення можливостей, доступних самому людству. Перше визначає, хто здійснює владу над світом у його нинішньому вигляді. Друге може визначити, який світ взагалі стане можливим. Якщо штучний інтелект реалізує навіть значну частину свого очевидного потенціалу, суперечки щодо того, хто домінує в міжнародній системі – Вашингтон чи Пекін – зрештою можуть здатися досить провінційними, так само як дипломатичні суперечки дев'ятнадцятого століття щодо балансу сил у Європі зараз здаються менш значущими, ніж промислова революція, яка трансформувала основи суспільств, якими ці дипломати нібито керували.
Розглянемо історичне порівняння. Віденський конгрес 1815 року розглядався його учасниками як подія величезного міжнародного значення. Європейські держави намагалися реконструювати політичний порядок після наполеонівських війн, встановивши домовленості, спрямовані на збереження стабільності та запобігання появі чергового революційного військового гегемона. Їхні обговорення впливали на європейські справи протягом десятиліть, проте їхнє значення меркне порівняно з одночасною трансформацією виробництва, транспорту та зв'язку, яка зрештою стала відомою як Промислова революція. Парові двигуни, механізоване текстильне виробництво, залізниці та подальша електрифікація економічного життя змінили не лише баланс між державами, але й умови, за яких люди працювали, подорожували, спілкувалися та жили.
Віденські дипломати перерозподіляли політичний суверенітет над територіями, населення яких мало пережити безпрецедентну трансформацію виробничого потенціалу. Їхні рішення мали величезне значення для тих, хто їх пережив, особливо для тих, хто зазнавав репресій чи війни, але їхня влада визначати хід наступних століть була обмежена технологічним розвитком, який мало хто з них належним чином розумів. Політична географія Європи неодноразово змінювалася, тоді як індустріалізація стала постійною рисою людської цивілізації. Дійсно, індустріалізація зрештою змінила саму природу політичної влади, зробивши можливим як надзвичайне процвітання, так і катастрофічні війни ХХ століття.
Можливо, ми спостерігаємо щось подібне сьогодні, хоча трансформація, що відбувається зараз, може виявитися значно радикальнішою. Перша промислова революція механізувала фізичну працю. Друга трансформувала виробництво енергії та промислову організацію. Інформаційна революція зробила зберігання, передачу та пошук знань дедалі дешевшим. Штучний інтелект впроваджує щось інше: можливість механізувати суттєві компоненти самої інтелектуальної праці. Міркування, переклад, математичний аналіз, комп'ютерне програмування, наукове моделювання, адміністративна обробка та інтерпретація складних масивів інформації стають дедалі більш схильними до допомоги обчислювальних систем, здатних виконувати завдання, які раніше вимагали висококваліфікованих фахівців.
Це не означає, що штучний інтелект має людську свідомість, особисті судження чи моральну відповідальність. Це залишаються окремими філософськими питаннями, і здатність виконувати інтелектуальні завдання не обов'язково підтверджує існування суб'єктивного досвіду. Економічно революційна характеристика штучного інтелекту є більш безпосередньою: діяльність, яка історично вимагала обмежених людських знань, все частіше може виконуватися, підтримуватися або відтворюватися за допомогою обчислювальних ресурсів. Результуюча трансформація в економіці знань може виявитися такою ж глибокою, як і трансформація в економіці фізичної праці, що відбулася після винаходу промислових машин.
Знання завжди були одним із найнерівномірніше розподілених ресурсів людства. Багаті суспільства мають університети, дослідницькі установи, лікарні, юридичні професії, фінансових експертів та складні адміністративні бюрократичні структури. Бідні суспільства часто намагаються забезпечити навіть елементарні версії цих установ, не обов'язково тому, що їхньому населенню бракує інтелекту чи амбіцій, а тому, що накопичення та передача досвіду надзвичайно дорогі. Підготовка лікаря займає роки. Розвиток компетентного державного управління може зайняти покоління. Створення передових науково-дослідних установ вимагає стабільних фінансових інвестицій та створення складних професійних спільнот.
Штучний інтелект має потенціал змінити це рівняння. Складна обчислювальна система, здатна пояснювати технічні матеріали, перекладати між мовами, аналізувати медичні дані, допомагати в сільськогосподарському плануванні або надавати освітнє навчання, може зробити певні форми експертизи доступними за незначною ціною, яка значно нижча за ціну традиційних професійних послуг. Вона не може замінити всю людську експертизу, особливо там, де необхідні фізичне втручання, підзвітність або контекстуальна оцінка. Тим не менш, вона може зменшити один з основних структурних недоліків, з якими стикаються суспільства, що розвиваються: дефіцит доступних знань.
Ось чому значення штучного інтелекту для глобального розвитку може зрештою перевищити його значення для вже багатих економік Європи, Північної Америки та Східної Азії. Лондонський юрист, який використовує штучний інтелект для ефективнішого складання комерційної угоди, отримує підвищення продуктивності. Невеликий підприємець у сільській місцевості Африки, який використовує ту саму технологію для розуміння міжнародних договірних зобов'язань, може отримати доступ до економічної можливості, яка раніше була взагалі недоступна. Різниця полягає між тим, щоб робити щось дешевше, і тим, щоб мати можливість робити щось вперше.
Подібні можливості виникають у всіх країнах, що розвиваються. Вчитель у віддаленому селі може отримати доступ до інтерактивного освітнього ресурсу, здатного пояснювати математику, природничі науки та мови на різних рівнях складності. Медичний працівник, який працює в клініці з обмеженими ресурсами, може отримати обчислювальну допомогу в оцінці симптомів та виявленні станів, що потребують спеціалізованого лікування. Фермер може використовувати місцеві системи для інтерпретації погодних умов, хвороб сільськогосподарських культур та інформації про сільськогосподарський ринок. Невеликий виробник може отримати допомогу з інженерними проблемами, міжнародним маркетингом або дотриманням нормативних вимог, що в іншому випадку вимагало б консультантів, що значно перевищують фінансові можливості підприємства.
Ці приклади не слід плутати з гарантіями успішного впровадження. Медичні системи потребують ретельної оцінки, освітні програми мають бути адаптовані до місцевих обставин, а сільськогосподарські поради залежать від точної інформації про конкретне середовище. Тим не менш, можливості є настільки значними, що у Звіті Світового банку про цифровий прогрес і тенденції за 2025 рік штучний інтелект чітко визначено як потенційний засіб прискорення економічного розвитку, зокрема завдяки порівняно недорогим програмам, здатним працювати на звичайних мобільних пристроях. Світовий банк наголошує, що такі програми можуть бути особливо цінними там, де складна обчислювальна інфраструктура залишається обмеженою, за умови, що країни також покращать зв'язок, доступ до обчислень, місцеві дані та цифрову компетентність.
Найважливішим розвитком є те, що складні інтелектуальні ресурси, можливо, більше не потрібно фізично концентрувати у великих мегаполісах заможного світу. Історично накопичення інтелектуального капіталу відбувалося за накопиченням фінансового капіталу, створюючи цикл, у якому процвітаючі суспільства стають більш обізнаними, а обізнані суспільства – більш заможними. Штучний інтелект пропонує можливість послаблення цього зв'язку. Країні, що розвивається, може не знадобитися відтворювати кожен етап інституційної еволюції, яку переживає розвинений світ, перш ніж отримати доступ до складних форм технічної та професійної допомоги.
Це явище іноді описують як технологічний стрибок. Країни без розгалужених мереж стаціонарного телефонного зв'язку перейшли на мобільний зв'язок, не побудувавши попередньо інфраструктуру, яка характеризувала західні телекомунікації. Деякі країни, що розвиваються, розширили доступ до електронних платежів, не відтворюючи складні системи відділень банків Європи та Північної Америки. Штучний інтелект міг би дозволити подібний стрибок у наданні наукоємних послуг, дозволяючи суспільствам набути можливостей, які традиційно вимагали десятиліть інвестицій у професійну освіту та інституційний розвиток.
Наслідки для глобальної продуктивності можуть бути надзвичайними. Економічний розвиток зрештою залежить від покращення кількості та якості товарів і послуг, які суспільства можуть виробляти, використовуючи наявні ресурси. Одних лише природних ресурсів не можна пояснити процвітання, як демонструє економічна історія багатих на ресурси, але інституційно збіднілих країн. Так само, як і розмір населення. Продуктивність значною мірою залежить від технологічної досконалості, інституційної компетентності, освіти та організації економічної діяльності. Штучний інтелект має потенціал для покращення кількох із цих факторів одночасно.
На відміну від звичайної промислової машини, яка зазвичай призначена для виконання певної категорії фізичних завдань, штучний інтелект — це технологія загального призначення, здатна адаптуватися до надзвичайно широкого спектру інтелектуальної діяльності. Ті самі базові досягнення можуть покращити розробку програмного забезпечення, наукові дослідження, логістику, інженерне проектування, юридичне адміністрування та освіту. Покращення в одній галузі можуть, відповідно, призвести до покращень в інших, створюючи потенційно кумулятивне підвищення виробничої ефективності. Якщо ці ефекти стануть достатньо поширеними, результатом може бути значне прискорення темпів, з якими світова економіка генерує матеріальне процвітання.
Вже є докази значного впровадження, хоча кінцеві економічні наслідки залишаються невизначеними. Звіт Стенфордського університету про індекс штучного інтелекту за 2026 рік фіксує використання штучного інтелекту принаймні в одній бізнес-функції 88 відсотками організацій, охоплених опитуванням щодо впровадження, водночас зазначається, що впровадження більш автономних агентів штучного інтелекту залишається на ранній стадії. Такі цифри не свідчать про те, що обіцяна революція продуктивності вже відбулася. Однак вони свідчать про те, що штучний інтелект виходить за рамки експериментальної технології, обмеженої дослідницькими лабораторіями, і стає частиною звичайної інфраструктури економічної діяльності.
Це важлива відмінність при оцінці геополітичного значення Сполучених Штатів та Китаю. Постійна американська схильність до військового втручання, що змінюється періодами відносного ізоляціонізму, характеризувала міжнародні відносини протягом поколінь. Американська зовнішня політика неодноразово коливалася між розширеним розумінням міжнародної відповідальності та внутрішньополітичною перевагою уникнення дорогих закордонних зобов'язань. Тим часом Китай зазнав надзвичайної економічної трансформації та тепер має промисловий, технологічний та військовий потенціал, щоб кинути виклик аспектам американського панування.
Однак жодне з цих явищ не обов'язково змінює фундаментальні виробничі можливості, доступні людству. Якщо Китай стане найбільшою економікою світу, міжнародний розподіл багатства та впливу зміниться. Якщо Сполучені Штати відмовляться від певних міжнародних зобов'язань, регіональний баланс сил буде порушений. Якщо нова геополітична конфронтація розділить світ на ворогуючі економічні блоки, міжнародна торгівля та інвестиції можуть стати дорожчими та менш ефективними. Ці події можуть мати серйозні, а іноді й руйнівні наслідки, але вони передусім стосуються змін в організації та розподілі існуючої економічної та політичної влади.
Штучний інтелект пропонує щось категорично відмінне. Він може збільшити загальну кількість економічних можливостей, доступних людським суспільствам, а не просто перерозподілити існуючі можливості між конкуруючими державами. Ця різниця нагадує різницю між суперечкою про те, кому належить сільськогосподарське угіддя, та відкриттям нового методу обробітку землі, який примножує його виробничу потужність. Власність залишається важливою, особливо для визначення того, хто отримує вигоду від результуючого процвітання. Проте технологічна трансформація впливає на основні можливості таким чином, що змінює суть самої суперечки.
Дійсно, цілком можливо, що штучний інтелект зрештою змінить значення розміру національної економіки. Китай наразі має важливі переваги, що виникають завдяки його величезним виробничим потужностям, розгалуженим промисловим ланцюгам поставок та значній чисельності населення. Сполучені Штати мають переваги, пов'язані з його ринками капіталу, технологічними компаніями, дослідницькими установами та міжнародним фінансовим становищем. Однак, якщо складні обчислювальні системи поступово зменшуватимуть людську працю, необхідну для інтелектуального виробництва, співвідношення між населенням, територією та національним виробничим потенціалом може стати значно менш передбачуваним.
Геополітичні наслідки можуть бути особливо руйнівними для країн, стратегії економічного розвитку яких залежать від міжнародної конкурентоспроможності відносно недорогої робочої сили. Протягом кількох десятиліть інтеграція країн, що розвиваються, у глобальні ланцюги поставок частково спиралася на різницю в заробітній платі між багатими та біднішими країнами. Штучний інтелект може знизити вартість деяких категорій аутсорсингової інтелектуальної праці, включаючи рутинну розробку програмного забезпечення, підтримку клієнтів, бухгалтерський облік та адміністративну обробку. Водночас це може дозволити фірмам у бідніших країнах конкурувати на ринках, з яких вони раніше були виключені. Результат не обов'язково буде однаково сприятливим як для багатих, так і для бідних суспільств; він залежатиме від того, наскільки швидко адаптуються інституції та ринки праці.
Це викликає незручне питання для тих, хто вважає штучний інтелект некваліфікованим інструментом глобального визволення. Технологічні революції ніколи не розподіляли свої переваги автоматично. Індустріалізація призвела до надзвичайного зростання сукупного добробуту, водночас створюючи небезпечні умови праці, експлуататорські трудові відносини, міську злидні та глибокі соціальні конфлікти. Сучасна революція штучного інтелекту може створювати подібну напруженість, особливо якщо віддача від обчислювального капіталу непропорційно припадає на відносно невелику кількість технологічних компаній та їхніх інвесторів.
Міжнародний валютний фонд підрахував, що приблизно 40 відсотків світової зайнятості задіяні у сфері штучного інтелекту, причому в розвинених країнах цей вплив значно вищий. Вплив не означає неминучого безробіття: багато завдань можна покращити, а не скасувати. Проте розподільчі наслідки можуть бути значними, особливо там, де працівники не мають можливості перекваліфікуватися або де підвищення продуктивності праці призводить головним чином до вищих корпоративних прибутків, а не до підвищення заробітної плати.
Існує також небезпека того, що штучний інтелект може посилити існуючу нерівність у міжнародній економічній системі. Світовий банк виявив, що країни з високим рівнем доходу володіють домінуючою часткою потужностей світових центрів обробки даних, тоді як надійний доступ до Інтернету та цифрові навички залишаються глибоко нерівними. Технологія, здатна демократизувати експертизу, мало що зробить для громад без електроенергії, доступної комунікаційної інфраструктури чи освітніх основ, необхідних для оцінки її результатів. Без цілеспрямованих державних інвестицій революція штучного інтелекту може створити світ, у якому вже багаті суспільства стануть значно продуктивнішими, тоді як бідніші країни ще більше відставатимуть.
Ось чому найважливіші міжнародні політики розвитку найближчих десятиліть можуть мати мало спільного з традиційними геополітичними проблемами. Замість того, щоб зосереджуватися на дипломатичних зв'язках, програмах військової допомоги та суперечках щодо міжнародного інституційного представництва, політика розвитку, можливо, все більше повинна зосереджуватися на виробництві електроенергії, доступному доступі до Інтернету, цифровій освіті, обчислювальній інфраструктурі та створенні локально адаптованих систем штучного інтелекту. Це не гламурні питання, і вони рідко привертають увагу, яка приділяється міжнародним самітам. Тим не менш, вони можуть зрештою визначити, чи отримають сотні мільйонів людей реальний доступ до підвищення продуктивності, пов'язаного зі штучним інтелектом.
Питання мови є особливо важливим. Значна частина складної інтелектуальної та наукової інформації світу історично була зосереджена у відносно невеликій кількості міжнародних мов, головним чином англійській. Це створює невигідні умови для населення, чиї освітні системи та професійні культури функціонують іншими мовами. Системи штучного інтелекту, здатні до надійного перекладу та багатомовного пояснення, можуть суттєво зменшити ці бар'єри. Технічно обдарований студент у країні з обмеженим доступом до англомовних навчальних закладів потенційно може ознайомитися з науковими матеріалами, які колись були практично недоступними.
Наслідки поширюються не лише на економічний розвиток, а й на розподіл культурного впливу. Переважання англійської мови в міжнародній торгівлі, науці та академічному житті частково відображає політичне та економічне домінування англомовного світу. Якщо переклад стане достатньо точним, недорогим та миттєвим, мова може перестати бути настільки суттєвим бар'єром для міжнародної інтелектуальної участі. Культурні традиції, які раніше були у невигідному становищі через обмежену глобальну доступність, можуть отримати нові можливості для самовираження, тоді як менші мови можуть виявитися краще оснащеними для участі в науковому та комерційному обміні.
Штучний інтелект також може трансформувати сам процес наукових відкриттів. Історично прогрес науки залежав від обмежених інтелектуальних можливостей дослідників-людей, обмежених часом, необхідним для формулювання гіпотез, аналізу доказів та проведення експериментів. Обчислювальні системи можуть допомогти у виявленні закономірностей у величезних наборах даних, моделюванні молекулярних структур та дослідженні наукових можливостей, які в іншому випадку вимагали б значних людських зусиль. Потенційні наслідки для медицини, матеріалознавства, сільського господарства та виробництва енергії є відповідно значними.
Індекс штучного інтелекту Стенфордського університету за 2026 рік визначає дедалі суттєвіші застосування штучного інтелекту в молекулярній біології, хімії та медичних дослідженнях, а також документує постійні обмеження та необхідність експериментальної перевірки. Ця кваліфікація є важливою. Штучний інтелект не перетворює обчислювальне передбачення на перевірене наукове відкриття, просто генеруючи його. Тим не менш, системи, які допомагають вченим визначати перспективні напрямки досліджень, можуть знизити витрати на дослідження та потенційно пришвидшити розробку нових методів лікування, матеріалів та промислових процесів.
Наслідки для глобального здоров'я можуть бути особливо важливими. Багато смертей, яким можна запобігти, трапляються не тому, що медичній науці бракує ефективних методів лікування, а тому, що системи охорони здоров'я не можуть забезпечити ці методи лікування послідовно та доступно. Штучний інтелект не може виробляти ліки, будувати лікарні чи замінювати кваліфікований медичний персонал там, де потрібне фізичне втручання. Проте він може покращити інтерпретацію діагностичної інформації, допомогти в організації обмежених медичних ресурсів, прискорити медичні дослідження та надати інструменти підтримки рішень фахівцям, які працюють у складних обставинах. Навіть незначні покращення в цих сферах, розподілені серед великих груп населення, можуть мати наслідки для добробуту людства, які набагато перевищують ті, що пов'язані з багатьма широко розрекламованими дипломатичними подіями.
Потенціал також не обмежується лише приватною економікою. Ефективне управління залежить від збору, інтерпретації та застосування інформації, а ці види діяльності часто є дорогими, неефективними та вразливими до бюрократичних збоїв. Штучний інтелект може допомогти в податковому адмініструванні, виявленні порушень у закупівлях, управлінні державною інфраструктурою, тлумаченні законодавства та наданні адміністративних послуг. Країни, що розвиваються, з обмеженим адміністративним потенціалом можуть таким чином отримати деякі інституційні переваги, історично пов'язані з набагато багатшими державами.
Звичайно, існує й похмуріша альтернатива. Ті самі технології можуть сприяти нав'язливому спостереженню, автоматизованій цензурі, політичним маніпуляціям та ефективнішому застосуванню авторитарних репресій. Штучний інтелект не є за своєю суттю демократичним, так само як промислове машинобудування не є за своєю суттю ліберальним. Його політичні наслідки залежатимуть від правових, інституційних та культурних домовленостей, в яких він функціонує. Технологічно розвинена диктатура може стати ефективнішою диктатурою, так само як технологічно розвинена демократія може стати ефективнішою та процвітаючою демократією.
Це міркування ускладнює твердження, що штучний інтелект важливіший за геополітику, оскільки ці два явища не є незалежними. Міжнародна боротьба за передові напівпровідники, обчислювальну інфраструктуру, критично важливі корисні копалини, комунікаційні мережі та технологічні стандарти демонструє, що штучний інтелект вже стає об'єктом геополітичної конкуренції. Технологічне суперництво Америки та Китаю може формувати те, хто контролює найпотужніші системи, які суспільства отримують до них доступ та умови, за яких вони можуть використовуватися. Таким чином, політична влада зберігає значний вплив на розподіл технологічних переваг.
Річ не в тому, що геополітика втратила значення. Швидше, справа в тому, що геополітика може дедалі більше підпорядковуватися базовій технологічній трансформації. Конкуренція між Сполученими Штатами та Китаєм може мати найбільше значення не тому, що одна країна зрештою стане могутнішою за іншу, а тому, що їхнє суперництво визначає, чи стане передовий штучний інтелект широкодоступним міжнародним ресурсом, чи сукупністю несумісних технологічних монополій. В останньому випадку геополітична конкуренція може суттєво зменшити переваги для розвитку, які штучний інтелект міг би забезпечити в іншому випадку.
Існує також незручний зв'язок між штучним інтелектом та військовою потужністю. Передові обчислювальні системи можуть покращити аналіз розвідувальних даних, логістичне планування, автономну зброю, кібероперації та прийняття військових рішень. Вони можуть знизити вартість певних форм війни, одночасно збільшуючи руйнівний потенціал інших. У цьому відношенні розвиток штучного інтелекту може зробити геополітичну конфронтацію більш небезпечною, а не менш значною. Історія технологічного прогресу не дає жодних гарантій того, що більш складні цивілізації обов'язково стануть більш мирними.
Життя в Україні пропонує надзвичайно прямий погляд на цю дилему. Російська агресія продемонструвала, що інструменти територіального завоювання ХІХ століття цілком здатні спричинити руйнування ХХІ століття. Для тих, чиї домівки були зруйновані або чиї родичі вбиті, абстрактні аргументи щодо довгострокового технологічного розвитку не дають негайної розради. Чи переживе країна вторгнення, не є другорядним питанням, а політична незалежність залишається необхідною умовою для того, щоб суспільства могли самостійно робити вибір щодо технологічного та економічного розвитку.
Тим не менш, Україна також ілюструє зв'язок між технологічними інноваціями та національною стійкістю. Застосування під час війни дедалі складніших обчислювальних технологій у сфері зв'язку, розвідки, інженерії та безпілотних систем демонструє, як технологічні можливості можуть змінити практичний зв'язок між військовими ресурсами та національною міццю. Що ще важливіше, остаточна відбудова України значною мірою залежатиме від підвищення адміністративної ефективності, відновлення інфраструктури, модернізації промисловості та розвитку людського капіталу. Штучний інтелект може зробити суттєвий внесок у досягнення кожної з цих цілей, навіть якщо він не може замінити безпеку, компетентний уряд чи міжнародні інвестиції.
Існує ще одна причина, чому технологічний розвиток заслуговує на більшу історичну увагу, ніж періодичні кризи міжнародної політики: його наслідки часто є кумулятивними та їх важко повернути назад. Дипломатичний союз може розпастися. Президент може залишити посаду. Імперія може розпастися. Відносна економічна важливість країни може зменшитися. Однак, як тільки науково корисне відкриття увійшло до скарбниці людських знань, наступні покоління зазвичай можуть спиратися на нього, навіть якщо політичні потрясіння тимчасово перешкоджають його застосуванню.
Історія антибіотиків є повчальним прикладом. Міжнародні політичні домовленості 1930-х років значною мірою зникли, але медична трансформація, що стала можливою завдяки антибіотикам, продовжує формувати людське життя. Держави, які першими розробили певні технології, можуть втратити свою відносну могутність, тоді як ці технології стають універсальними рисами цивілізації. У цьому сенсі досягнення науки і техніки часто мають історичну довговічність, з якою не можуть зрівнятися дипломатичні домовленості.
Штучний інтелект може виявитися особливо важливим, оскільки він може прискорити процес створення нових знань. Попередні технологічні революції покращили здатність людства маніпулювати фізичним світом. Штучний інтелект може дедалі більше покращувати здатність людства відкривати нові методи маніпулювання цим світом. Якщо цей процес стане самопідсилювальним, навіть у певних наукових чи технічних галузях, його наслідки можуть бути величезними. Було б передчасно припускати, що штучний інтелект обов'язково генеруватиме автономний науковий прогрес або неминучу технологічну сингулярність. Але перспектива суттєвого прискорення досліджень у численних дисциплінах є достатньо правдоподібною, щоб привернути серйозну увагу.
Ця трансформація також має філософський вимір. Людська цивілізація завжди була організована навколо припущень про дефіцит інтелекту, досвіду та судження. Освітні заклади існують для того, щоб розвивати ці якості. Професійна кваліфікація засвідчує їх наявність. Корпорації та уряди встановлюють ієрархії частково для координації їх застосування. Економічна нерівність часто відображає відмінності в доступі до спеціалізованих знань, тоді як політична влада часто залежить від претензій на вищий рівень розуміння складних обставин.
Штучний інтелект не скасовує ці структури, але ставить під сумнів їхні основні припущення. Якщо суттєві категорії інтелектуальної праці стануть широко відтворюваними за низьких цін, суспільствам, можливо, доведеться переглянути взаємозв'язок між освітою та зайнятістю, досвідом та владою, знаннями та економічною винагородою. Цінність здатності запам'ятовувати інформацію може зменшитися порівняно з цінністю її критичного тлумачення. Важливість проведення рутинного аналізу може зменшитися, тоді як важливість визначення відповідних цілей та застосування відповідального судження зростає. Інституції, які не враховують ці зміни, можуть дедалі більше відриватися від практичної організації економічного та інтелектуального життя.
Ця трансформація може бути особливо тривожною для усталених еліт заможних суспільств. Професійний статус історично спирався на доступ до експертизи, яку було дорого придбати, а стороннім людям важко було відтворити. Відповідно, юристи, лікарі, бухгалтери, інженери, науковці та керівники вищої ланки користувалися різним ступенем економічних та інституційних привілеїв. Штучний інтелект може зробити деякі аспекти їхніх спеціалізованих знань ширше доступними, створюючи тиск на виправдання професійного авторитету якостями, відмінними від володіння лише інформацією.
Ці зміни не усунуть потребу у професіоналах, і в багатьох галузях вони можуть підвищити цінність справді складної експертизи. Тим не менш, вони можуть порушити усталені ієрархії так, як це рідко відбувається за традиційних геополітичних подій. Зміна балансу сил між Вашингтоном і Пекіном не обов'язково впливає на щоденну організацію професійної установи в Лондоні, Парижі чи Берліні. Достатньо потужна система штучного інтелекту може майже за одну ніч поставити під сумнів усталені робочі практики, економічну модель та концепцію професійної компетентності цієї установи.
Екологічні наслідки також потребують уваги. Штучний інтелект потребує значної кількості електроенергії, обчислювального обладнання, води та інших ресурсів, а його розширення може створити новий тиск на енергетичну інфраструктуру. Оновлені прогнози Міжнародного енергетичного агентства передбачають, що глобальне споживання електроенергії в центрах обробки даних приблизно подвоїться між 2025 і 2030 роками. Це нагадування про те, що цифрова економіка залишається залежною від фізичного світу, і що передові обчислювальні можливості неможливо підтримувати без інвестицій в енергетичні системи.
Однак штучний інтелект може також покращити проектування та роботу цих систем, включаючи управління електромережею, промислову ефективність та відкриття нових матеріалів. Чи переважатимуть екологічні переваги витрати, залежатиме від технологічних інновацій, енергетичної політики та стимулів, що регулюють розгортання. Знову ж таки, центральне питання полягає не в тому, яка велика держава має тимчасове геополітичне панування, а в тому, чи може людство організувати застосування надзвичайного нового технологічного потенціалу таким чином, щоб це призвело до сталого та широко розподіленого процвітання.
Існує небезпека перебільшення неминучості всього цього. Штучний інтелект може зіткнутися з технічними обмеженнями, які виявляться більш стійкими, ніж очікують нинішні ентузіасти. Його економічні вигоди можуть бути зосереджені в певних галузях. Деякі застосування можуть виявитися ненадійними, соціально шкідливими або дорожчими, ніж припускають їхні прихильники. Уряди можуть обмежувально регулювати його розвиток, тоді як споживачі та професійні установи можуть чинити опір швидкому впровадженню. Надзвичайні капітальні витрати, пов'язані з передовою обчислювальною інфраструктурою, також можуть призвести до фінансової нестабільності, якщо очікувані доходи не матеріалізуються.
Ці невизначеності мають значення, але вони не підривають центрального аргументу. Історичне значення технологічного розвитку не залежить від виконання кожного екстравагантного передбачення, зробленого на його користь. Залізниця не скасувала відстані. Інтернет не скасував невігластво. Винахід антибіотиків не викорінив інфекційні захворювання. Проте кожен з них змінив умови людського існування таким чином, що це виявилося більш тривалим і поширеним, ніж більшість політичних суперечок, що існували з часом його розвитку.
Те саме може стосуватися штучного інтелекту. Навіть якщо його можливості вдосконалюються повільніше, ніж очікують ентузіасти, можливість зробити складну інтелектуальну допомогу значно дешевшою та ширшою за доступом являє собою трансформацію, що має значну історичну важливість. Якщо його застосування продовжуватиме поширюватися через наукові дослідження, освіту, промисловість та державне управління, сукупні наслідки можуть змінити процес глобального розвитку протягом кількох поколінь.
У Звіті Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй про розвиток людини за 2025 рік доречно наголошується, що значення штучного інтелекту не можна вимірювати виключно технологічними досягненнями. Розвиток людини стосується розширення можливостей вибору, доступних окремим особам та громадам, включаючи їхні можливості жити здоровим, освіченим, заможним та змістовним життям. Штучний інтелект важливий, оскільки він може розширити ці можливості, хоча те, чи станеться це насправді, залежатиме від рішень, прийнятих урядами, підприємствами та громадянами.
Це забезпечує належну перспективу для оцінки відносної важливості геополітики та технологічного прогресу. Геополітична влада – це інструмент, за допомогою якого держави намагаються просувати свої інтереси. Розвиток людства є більш фундаментальною метою, оскільки він стосується умов життя, яким зрештою повинні служити політичні інститути. Країна може стати могутнішою на міжнародному рівні, не роблячи своїх громадян щасливішими, здоровішими чи процвітаючішими. І навпаки, технологічні вдосконалення можуть суттєво підвищити добробут людства, не спричиняючи різких змін у міжнародному балансі сил.
Тому можливо, що сучасні політичні коментарі помилково вважають найпомітніші події найважливішими. Промови президентів, пересування армій та декларації міжнародних самітів привертають увагу, оскільки вони є драматичними, безпосередніми та легко включаються в наративи конфліктів. Технологічний прогрес часто менш театральний. Він відбувається в дослідницьких лабораторіях, комп'ютерних системах, університетах, на фабриках та у звичайній трудовій практиці мільйонів людей. Його наслідки накопичуються поступово, доки суспільства не виявлять, що основи їхнього економічного та інтелектуального існування змінилися.
Тому історик, який пише у 2100 році, може розглядати геополітичні проблеми 2020-х років дещо інакше, ніж їхні сучасні спостерігачі. Коливання американської зовнішньої політики, конкуренція між Вашингтоном і Пекіном і боротьба регіональних держав можуть займати важливі розділи політичної історії нашої епохи. Але розвиток дедалі потужнішого штучного інтелекту можна розуміти як подію, яка фундаментально змінила можливості глобального розвитку людства.
Цей висновок не є неминучим. Катастрофічна війна, авторитарний контроль над технологіями, інституційний провал або надзвичайна концентрація економічної влади можуть перешкодити штучному інтелекту реалізувати значну частину свого потенціалу розвитку. Дійсно, найважливішими політичними рішеннями нашої епохи можуть бути ті, що визначають, чи залишатиметься технологія доступною, конкурентоспроможною, підзвітною та спрямованою на покращення добробуту людства. У цьому сенсі геополітика все ще має величезне значення, але все більше через її здатність сприяти або перешкоджати технологічній трансформації, яка має набагато більше потенційне значення.
Кінцеве питання, що стоїть перед людством, полягає не просто в тому, чи залишаються Сполучені Штати домінуючою світовою державою, чи Китай витіснить їх, чи міжнародні відносини перейдуть у черговий період антагоністичних блоків. Йдеться про те, чи можна використати надзвичайні інтелектуальні ресурси, що створюються завдяки штучному інтелекту, для зменшення бідності, покращення охорони здоров'я, розширення освітніх можливостей, прискорення наукових відкриттів та забезпечення більшої доступності компетентних установ. Ці цілі — це не просто черговий набір геополітичних уподобань. Вони стосуються майбутніх можливостей самої людської цивілізації.
Великі держави продовжуватимуть конкурувати, президенти продовжуватимуть робити грандіозні заяви, а армії продовжуватимуть марширувати. Міжнародний порядок, безсумнівно, зазнає подальших трансформацій, як це завжди відбувалося. Однак під цими знайомими драмами може відбуватися щось набагато фундаментальніше: людство розробляє інструменти, які можуть радикально змінити взаємозв'язок між знаннями, працею, багатством та можливостями. Політики сперечаються про те, хто керуватиме світом. Штучний інтелект може визначити, яким насправді стане світ, яким вони прагнуть керувати.
І це, в довгостроковій історичній перспективі, може виявитися нескінченно важливішим.
