Чи може Чечня першою відокремитися від Росії?

Спекуляції щодо цілісності Російської Федерації стали звичним явищем, оскільки війна в Україні наближається до можливого перемир'я. Припинення широкомасштабних бойових дій не просто заморозить територіальні кордони на сході України. Це також може змусити Москву зіткнутися з давно приховуваними наслідками власних внутрішніх розколів. Серед багатьох регіонів, де можуть знову проявитися відцентрові сили, Чечня залишається найчастіше згадуваною. Чеченська Республіка має давню історію прагнення до автономії та незалежності, і будь-яке політичне ослаблення Росії після перемир'я може спокусити її політичні еліти чи населення знову перевірити межі влади Москви. Чи стане вона першою територією, яка відокремиться, невідомо, але її структурні умови роблять це питання правдоподібним.

Історичні залишки, які ніколи по-справжньому не зникли

Відносини Чечні з Росією завжди були напруженими. Дві війни 1990-х років ознаменували найжорстокішу фазу відкритого сепаратизму, хоча прагнення до незалежності сягає корінням у кавказькі війни ХІХ століття. Після другого чеченського конфлікту Москва обрала стратегію, яку можна великодушно назвати кооптацією, а відверто — субпідрядним авторитаризмом. Кремль надав надзвичайну автономію родині Кадирових, дозволивши Рамзану Кадирову керувати республікою як особистим вотчиною в обмін на лояльність.

Ця домовленість придушила відкритий сепаратизм, але не знищила настрої, що стояли за ним. Точніше сказати, що Кремль заплатив за стабільність. У разі ослаблення російського центру ця куплена лояльність може випаруватися. Чеченський націоналізм не зник; його просто стало небезпечно виражати. Діаспора, особливо в Європі та на Близькому Сході, продовжує плекати сепаратистські прагнення. Не можна відкидати сценарій, за якого нова нестабільність у Москві дозволить цим голосам знову заявити про себе.

Фактор Кадирова та межі особистого правління

Чечня сьогодні функціонує за моделлю, яка значною мірою залежить від особистого здоров'я, влади та фінансів Рамзана Кадирова. Спекуляції щодо його стану здоров'я стали постійною темою російських політичних пліток. Чи є такі чутки правдивими, менш важливо, ніж структурна реальність: високоперсоналізований режим є крихким за своєю природою.

Якщо перемир'я з боку Росії супроводжуватиметься економічними труднощами, скороченням федеральних трансфертів, політичними заворушеннями в Москві або перестановками в еліті силових структур, режим Кадирова може зіткнутися з обмеженнями у своїй здатності підтримувати внутрішню стабільність. Чечня надзвичайно залежить від субсидій з федерального бюджету Росії. Росії, яка стикається з втомою від війни, тиском санкцій та витратами на демобілізацію, може бути важче підтримувати ці фінансові потоки.

Більше того, стосунки між Кадировим та російськими службами безпеки завжди були непростими. Чеченський лідер має власні збройні формування, вірні йому особисто, а не російській державі. Якщо вплив Москви ослабне, ці підрозділи можуть стати інструментом переговорів або навіть ядром відновлених зусиль щодо незалежності. Перехід чеченського керівництва, плановий чи раптовий, може спровокувати конкуренцію між місцевими кланами. Така боротьба за владу може або знову призвести місцеві еліти до залежності від Москви, або спонукати їх шукати легітимності, апелюючи до націоналістичних настроїв.

Структура стимулів після перемир'я

Перемир'я в Україні, особливо те, що сприймається всередині країни як несприятливе для Москви, матиме глибокі психологічні та політичні наслідки. Чеченські еліти уважно сприймуть ці сигнали. Переможена або принижена Росія – це Росія, яка може більше не мати змоги забезпечити дотримання умов на своїй периферії. Репутація Кремля як незаперечного центру постраждає, а регіональні лідери почнуть розраховувати баланс між лояльністю та самозбереженням.

Можуть бути задіяні три стимули.

По-перше, Чечня має спадщину повстанців, яка може знову спалахнути, якщо присутність Москви у сфері безпеки послабиться або її буде відволікати внутрішня політика.

По-друге, чеченське керівництво може спробувати дистанціюватися від Кремля, що перебуває в атаці, щоб зберегти легітимність перед власним населенням, особливо перед молодим поколінням, яке не пам'ятає жахів 1990-х років, але повністю усвідомлює поширену корупцію та економічну стагнацію.

По-третє, будь-яку втрату центрального контролю можуть використати конкуруючі ісламські чи націоналістичні рухи. Хоча Кадиров маргіналізував джихадистські групи в республіці, підпільні мережі все ще існують. Якщо державний апарат ослабне, вони можуть знову з'явитися на політичній арені, можливо, представивши себе як захисники національної гідності.

Порівняльна нестабільність в інших регіонах

Щоб оцінити, чи може Чечня стати першою республікою, яка відокремиться, необхідно також враховувати інші вразливі периферії Росії. Татарстан зберігає сильне відчуття ідентичності та більш розвинену економічну базу. Північний Кавказ у більш широкому сенсі містить кілька республік з історією етнічної напруженості та опору Москві. У Сибіру існують зародкові регіоналістські рухи, які прагнуть більшої автономії, заснованої на багатстві ресурсів. На Далекому Сході економічна залежність від Китаю породжує власну місцеву лояльність.

Тим не менш, Чечня залишається унікальною. Вона боролася за незалежність ще з часів живих, вона підтримує збройну структуру, здатну протистояти Москві хоча б тимчасово, і нею керують еліти, які не повністю інтегровані в російський політичний клас. Хоча інші регіони можуть висловлювати невдоволення, тільки Чечня має поєднання ідентичності, пам'яті та військового потенціалу, яке може перетворити невдоволення на дії.

Російські відповіді та ймовірна траєкторія розвитку подій

Якщо з'являться ознаки чеченського сепаратизму, реакція Москви залежатиме від її стану після перемир'я. Якщо Кремль збереже цілісний апарат безпеки та фінансову спроможність, вона рішуче діятиме, щоб запобігти будь-якому руху Чечні до незалежності. Політична культура Росії формується страхами територіального розпаду після розпаду Радянського Союзу, і жоден лідер не зміг би змиритися з символічним ударом втрати Чечні.

Однак ослаблена або роздроблена російська держава може бути змушена піти на компроміс. Вона може спробувати замінити Кадирова більш поступливою місцевою елітою. Вона може збільшити субсидії, намагаючись купити лояльність. Або ж вона може вдатися до загрози застосування переважної сили, сподіваючись, що чеченські лідери уникнуть провокування третьої війни.

Якщо Москва не зможе запровадити жодного з цих варіантів, то чеченський сепаратизм може стати самоздійсненним пророцтвом. Щойно місцеві еліти сприймуть федеральний центр як нездатний реагувати, вони прискорять підготовку до автономії. Інші регіони уважно спостерігатимуть. Крах контролю на Північному Кавказі може надихнути на подібні рухи в інших місцях.

Ймовірне, але не неминуче майбутнє

Перспектива того, що Чечня стане першою територією, яка відокремиться від Російської Федерації після перемир'я в Україні, є реалістичним сценарієм, хоча й далеко не певним. Він залежить від масштабів політичного ослаблення Росії, особистого становища кадировського режиму, настроїв чеченського населення та згуртованості російських служб безпеки.

Чечня залишається найбільш структурно схильною до сецесії, враховуючи її історію, ідентичність та модель управління. Однак фактичне відокремлення вимагатиме не лише чеченського бажання, а й паралічу Росії.

Чим крихкішою стає російська держава після війни в Україні, тим більш імовірними будуть такі відцентрові рухи. Чечня може не проголосити незалежність першою, але вона буде серед перших регіонів, які випробуватимуть межі влади Москви. Чи вдасться їй досягти успіху, залежатиме від балансу між мужністю та обережністю як у Грозному, так і в Кремлі.