Угорщина повертається до Карпат
Метью Періш
Субота, 26 вересня 2026 року
Протягом кількох днів у Центральній Європі сталося щось досить вражаюче. Угорщина, яка спочатку з обуренням відреагувала на нову ініціативу України щодо «Карпатської вісімки», раптово заявила, що все ж таки може до неї приєднатися. Цей поворот особливо вражає, оскільки лише кілька днів тому прем'єр-міністр Угорщини Петер Мадяр висміяв ідею про те, що Угорщина якимось чином стала членом міжнародної організації, не погодившись попередньо на вступ. Однак 25 вересня Міністерство закордонних справ Угорщини оголосило, що нещодавні непорозуміння з Києвом вирішено, і що Угорщина відкрита для нових ініціатив регіональної співпраці за умови належного визначення їхніх цілей, методів та переваг для Угорщини. Міністр закордонних справ Угорщини Аніта Орбан пішла далі, заявивши, що членство в «Карпатській вісімці» може відбутися після подальших обговорень.
Це не зовсім угорське членство в Карпатській вісімці. Тим не менш, це суттєва зміна тону, і варто запитати, чому це сталося так швидко. Відповідь частково криється в особливих обставинах, що стосуються народження організації, але, що ще важливіше, у трансформації угорської політики після поразки Віктора Орбана у квітні 2026 року. Те, що спочатку здавалося маловідомою дипломатичною суперечкою щодо членства в не менш маловідомій новій регіональній організації, стає ілюстрацією чогось набагато більшого: Угорщина переглядає своє місце в Центральній Європі.
«Карпатська вісімка» була офіційно представлена президентом України Володимиром Зеленським на Буковелі 18 вересня. До її складу запропоновано вступити Україну, Польщу, Словаччину, Угорщину, Румунію, Чехію, Австрію та Сербію, а також Європейський Союз. Організація навмисно має широкі амбіції. Безпека, енергетика, транспорт, торгівля, інвестиції та транскордонний розвиток – все це входить до її передбачуваної діяльності, тоді як у зв'язку з установчим самітом було представлено майже сто бізнес-проектів вартістю приблизно 40 мільярдів євро.
Основна ідея цікавіша, ніж може спочатку припустити інша дипломатична балаканина. «Карпатська вісімка» прагне перетворити географічний простір навколо Карпатських гір та басейну на економічний регіон, що з’єднує Україну з Центральною Європою та Балканами. Відповідно, дороги, залізниці, електромережі, трубопроводи, сховища та прикордонні переходи мають щонайменше таке ж значення, як і декларації міністрів закордонних справ. Згідно зі звітом українського уряду, оприлюдненим після саміту, установча зустріч вже призвела до укладення угод на суму понад 1 мільярд євро, зі значним акцентом на відновлювану енергетику та зменшення залежності від російських енергопостачання.
Ця остання мета одразу пояснює певну початкову нервозність Угорщини.
Сварка, яка тривала чотири дні
Відкриття Карпатської вісімки було дипломатично неохайним. Україна оголосила Угорщину одним із її учасників, хоча Будапешт, очевидно, ніколи офіційно не погоджувався на членство. Угорщина направила дипломатичного представника до Буковеля, але прем'єр-міністр Мадяр згодом наполягав у парламенті, що Угорщину просто запросили, і вона відмовилася. Представник Угорщини не брав помітної участі в роботі саміту.
Далі виникла вражаюча центральноєвропейська сварка. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга звинуватив новий угорський уряд у збереженні обструкціонізму часів Віктора Орбана. Мадяр відповів аналогією з сільською футбольною командою: не можна просто оголосити, що хтось грає, а потім сказати йому принести м'яч. Міністр закордонних справ Угорщини Аніта Орбан, яка не є родичкою колишнього прем'єр-міністра, відповіла, що новий уряд вже зробив суттєві жести щодо України, і відкинула припущення, що його політика є продовженням підходу Віктора Орбана.
Було ще одне джерело тертя. Будапешт також відхилив пропозицію про те, що Угорщина розмістить стратегічні українські запаси палива в рамках запропонованої угоди про співпрацю між угорською енергетичною компанією MOL та українською «Нафтогазом». Енергетика є надзвичайно делікатним питанням в Угорщині, оскільки країна залишається переважно залежною від російських вуглеводнів. За даними, наведеними S&P Global та опублікованими Reuters, понад 90 відсотків імпорту нафти та газу в Угорщину наразі надходить з Росії, а уряд Угорщини прагне продовжити звільнення від американських санкцій, поки MOL впроваджує технологічні зміни, необхідні для диверсифікації поставок.
Потім, майже так само раптово, як і почався спір, він вщух. Аніта Орбан кілька разів зустрічалася зі своїм українським колегою під час тижня Генеральної Асамблеї ООН на високому рівні в Нью-Йорку. Міністерство закордонних справ Угорщини згодом оголосило про вирішення непорозумінь. Тривають дискусії щодо прав угорської меншини на Закарпатті, тоді як Будапешт чітко заявив, що залишається відкритим для регіональних ініціатив, як тільки буде встановлено їхню практичну цінність.
Тому це виглядає не стільки як справжня стратегічна відмова з подальшим перетворенням, скільки як суперечка про процедуру, що приховує глибший процес угорського перепозиціонування.
Революція в Будапешті
Щоб зрозуміти цей епізод, потрібно почати з угорських виборів у квітні 2026 року. Віктор Орбан втратив владу після шістнадцяти років правління, а партія «Тіса» Петера Мад'яра здобула надзвичайну парламентську більшість. Мад'яр прийшов до влади, обіцяючи більш європейську зовнішню політику Угорщини, інституційні реформи та зменшення політичної ізоляції, що накопичилася протягом пізніх років Орбана.
Це не означає, що мадяр за одну ніч перетворив Угорщину на беззастережного прихильника кожної української мети. Він прямо виступив проти прискореного членства України в Європейському Союзі та зберіг чітко угорську позицію щодо ставлення до приблизно 100 000 етнічних угорців Закарпаття. Він також не пропонував розірвати відносини з Москвою. Новий уряд, схоже, натомість прагне того, що можна назвати нормалізацією: Угорщина може не погоджуватися з Брюсселем, Варшавою чи Києвом з певних питань, не роблячи постійне перешкоджання їхній політиці організуючим принципом угорських зовнішніх відносин.
Перший важливий прорив відбувся у червні. Будапешт і Київ досягли угоди щодо мовних, освітніх та культурних прав угорської меншини в Україні. Угорщина, відповідно, дозволила відкриття першого кластера в переговорах про вступ України до Європейського Союзу, хоча мадьярська сторона продовжувала виступати проти будь-якого прискореного шляху до членства.
За ширшим європейським перезавантаженням стояв важливий внутрішній економічний стимул. Коли Мадяр прийшов до влади, мільярди євро з фондів відновлення та структурних фондів Європейського Союзу залишалися замороженими через суперечки щодо верховенства права та боротьби з корупцією, успадковані від попереднього уряду. Нова адміністрація розпочала переговори з Брюсселем щодо повернення цих коштів та оголосила про свій намір приєднатися до Європейської прокуратури. Тим часом економіка Угорщини пережила приблизно три роки стагнації, а її державні фінанси зазнали значного тиску.
Ця відмінність важлива. Мадяру не потрібно ставати проукраїнським у всіх відношеннях, щоб зробити висновок, що постійна конфронтація з Україною є економічно та стратегічно дорогою. Йому просто потрібно зробити висновок, що Угорщина виграє більше від перебування всередині приміщень, де проектується майбутня інфраструктура Центральної Європи, ніж від стояння поза ними.
Російське питання
Потім відбувся, мабуть, найчіткіший символічний розрив з попередньою епохою. 8 вересня Угорщина вислала десять російських дипломатів за діяльність, яку Будапешт вважав несумісною з їхнім дипломатичним статусом. За часів Віктора Орбана Угорщина підтримувала надзвичайно тісні відносини з Москвою навіть після повномасштабного вторгнення Росії в Україну та неодноразово перешкоджала європейським санкціям та заходам допомоги. Росія пообіцяла відповісти на вислання.
Угорський уряд, проте, обережно намагався не перетворити це на ідеологічний розрив з Росією. Угорщина все ще хоче російської нафти та газу, все ще хоче, щоб Вашингтон продовжив виняток із санкцій, що дозволяє ці закупівлі, і все ще наполягає на підтримці дипломатичного діалогу з Москвою. Тому це не проста заміна однієї лояльності іншою.
Це краще розуміти як диверсифікацію.
Роками Угорщина непропорційно велику частину своєї стратегічної ваги приділяла відносинам з Росією, використовуючи членство в Європейському Союзі та НАТО частково як важіль впливу проти власних партнерів. Політика Угорщини, що розвивається, схоже, змінює цю формулу. Угорщина, як і раніше, готова мати справу з Росією там, де цього вимагають її економічні інтереси, зокрема в енергетиці, але вона дедалі більше не бажає дозволяти цим відносинам визначати її позицію в Центральній Європі.
Ця зміна робить Карпатську вісімку значно цікавішою для Будапешта.
Слідкуйте за дорогами
Міжнародні організації виживають, коли досягають конкретних економічних цілей. Карпатська вісімка має реальну можливість зробити це, оскільки війна в Україні змінила економічну географію Центральної Європи.
До 2022 року значна частина інфраструктури регіону відображала економічну логіку схід-захід, успадковану частково від радянського періоду, а частково від інтеграції із Західною Європою після Холодної війни. Російські вуглеводні прямували на захід. Центральноєвропейські ланцюги поставок промисловості були спрямовані на Німеччину. Україна залишалася економічно периферійною для Європейського Союзу, незважаючи на володіння величезними сільськогосподарськими, промисловими та мінеральними ресурсами.
Війна порушила цю домовленість. Україні дедалі більше потрібні коридори північ-південь та захід-схід, що з'єднують її з польськими портами, румунськими портами, залізничними системами Центральної Європи, європейськими електричними мережами та альтернативними джерелами палива. Тому Польща, Румунія та Україна мають вагомі підстави для будівництва інфраструктури, яка колись здавалася економічно другорядною.
Угорщина розташована прямо посередині цієї нової карти.
Це створює проблему для Будапешта. Якщо Угорщина залишиться поза регіональною інтеграцією, інфраструктуру зрештою можна буде розробити навколо неї. Польща, Словаччина, Румунія та Україна можуть розробити альтернативні транспортні, електричні та енергетичні коридори. Угорщина тоді матиме всі географічні переваги, пов'язані з центром Карпатського басейну, але водночас отримає напрочуд мало економічних вигод.
Членство в «Карпатській вісімці» пропонує протилежну можливість. Угорщина може стати логістичним вузлом між Балканами, Україною та Центральною Європою. Угорські залізничні оператори, будівельні компанії, банки, логістичні підприємства та енергетичні компанії можуть взяти участь у величезній відбудові економіки, яка супроводжуватиме остаточне відновлення України. Будапешт також отримає вплив на те, які дороги, залізниці, трубопроводи та електромережі будуть будуватися.
Саме тут геополітика стає конкретною. Зовнішня політика може обговорюватися в промовах, але регіональна влада часто рухається вздовж залізничних колій.
Енергетика та велика угорська дилема
Енергетика може зрештою стати найвагомішою причиною для приєднання Угорщини. Очевидна суперечність між відмовою Будапешта від українського зберігання палива та одночасним розглядом питання членства в організації, яка сприяє саме такій регіональній співпраці, менш дивна, ніж здається.
Угорщина не може негайно позбутися енергетичної залежності від Росії. Нафтопереробні заводи, трубопроводи та енергетична інфраструктура не можуть бути перепроектовані за рішенням міністрів. Тому угорський уряд прагне додаткового часу в рамках винятків з американських санкцій, поки MOL адаптує свої потужності.
Однак саме тому, що ця залежність становить вразливість, Угорщина має стимул брати участь у будь-чому, що її замінить.
Регіональна енергетична система, що розвивається, може включати скраплений природний газ, що надходить через Польщу та Хорватію, румунський чорноморський газ, українські сховища, розширену електричну мережу, ядерну енергетику та відновлювані джерела енергії, що розподіляються по всій Центральній Європі. Польська компанія Orlen вже погодила подальші постачання ЗПГ та палива для України, що ілюструє, як швидко комерційні енергетичні відносини, створені війною, стають постійною регіональною інфраструктурою.
Угорщина має мало підстав виключати себе з такого розвитку подій. У неї є всі підстави для наполегливих переговорів щодо їхніх умов.
Ця відмінність може пояснити, здавалося б, нестабільну дипломатію минулого тижня. Будапешт заперечив, коли Київ, здавалося б, оголосив участь Угорщини доконаним фактом. Після того, як було визнано суверенітет Угорщини над рішенням, економічне питання стало іншим: чому Угорщина добровільно виключає себе з регіональної інвестиційної програми, яка охоплює саме ту інфраструктуру, яка їй знадобиться для зменшення надмірної залежності від Росії?
Що станеться з Вишеградом?
Існує також більший політичний наслідок. Роками Вишеградська четвірка — Польща, Угорщина, Чехія та Словаччина — здавалася природним політичним угрупованням Центральної Європи. Вторгнення Росії в Україну розкололо її. Варшава та Будапешт виробили радикально відмінне ставлення до Москви, тоді як уряди в інших місцях змінилися, а узгодженість Вишеградського формату ослабла.
«Карпатська вісімка» представляє інший організаційний принцип. Вона розширює центральноєвропейську співпрацю на південь до Румунії та Сербії, на захід до Австрії та, що найважливіше, на схід до України. Замість того, щоб питати, як держави між Німеччиною та Росією повинні організуватися, вона запитує, чи може сама Україна стати частиною політичної та економічної архітектури Центральної Європи.
Участь Угорщини зробила б цю пропозицію значно переконливішою.
Це також запобігло б виникненню конкуруючих географічних блоків. Карпатська організація, що включає Польщу, Румунію та Україну, але виключає Угорщину, могла б поступово перетворитися на стратегічний коридор, що пролягає навколо східних та північних околиць Угорщини. Натомість «Карпатська вісімка», що включає Будапешт, стає справді регіональною інституцією, в якій Угорщина займає географічний центр.
Для Петера Мад'яра участь не обов'язково означає схвалення кожної української політики. Навпаки: членство надасть Угорщині ще один форум для захисту угорських інтересів, включаючи інтереси етнічних угорців Закарпаття.
Україна вчиться дипломатії
З цього є урок і для Києва. Спочатку Україна поводила себе з Угорщиною незграбно. Оголошення іншої суверенної країни учасницею до того, як її уряд повірив, що вона дала згоду, неминуче викликало реакцію. Що б ви не думали про футбольну метафору Мад'яра, дипломатичне заперечення, що лежало в його основі, було зрозумілим.
Однак, схоже, Україна швидко виправила цю помилку. Зустрічі в Нью-Йорку за лічені дні перетворили публічні взаємні звинувачення на пряму дипломатію. Це важливо, оскільки українська зовнішня політика дедалі більше вимагає чогось відмінного від закликів до солідарності воєнного часу. Україна намагається побудувати інституції, які можуть пережити війну.
«Карпатська вісімка» потенційно є однією з них.
Якщо це вдасться, Україна перестане бути лише одержувачем центральноєвропейської допомоги та стане одним з організаторів центральноєвропейської економічної географії. Це глибока зміна. Європейська інтеграція тоді відбуватиметься не лише через формальні механізми брюссельських переговорів про вступ, а й через дороги, електричні мережі, інвестиційні проекти та комерційні відносини, створені до офіційного вступу України до Європейського Союзу.
Угорщина має вагомі підстави бажати впливати на цей процес.
Карпатське поселення
Ніщо з цього не означає, що Угорщина раптово стала найближчим союзником України. Значні розбіжності залишаються щодо вступу України до ЄС, прав меншин, російської енергетики, фінансової допомоги та належного ступеня конфронтації з Москвою. Уряд Угорщини неодноразово демонстрував, що його європейський поворот має межі. Остання заява Міністерства закордонних справ Угорщини сама по собі є обережною: Будапешт відкритий до регіональної співпраці та хоче подальшого роз'яснення цілей та доданої цінності Карпатської вісімки.
Тим не менш, щось важливе змінилося.
За часів Віктора Орбана незгода з Україною поступово стала частиною політичної ідентичності Угорщини. За часів Петера Мад'яра незгода дедалі більше виглядає транзакційною. Будапешт може виступити проти однієї української пропозиції в понеділок, вести переговори щодо неї в середу та знайти прийнятний компроміс до п'ятниці. Це може здаватися менш драматичним, ніж ідеологічна дружба, але в міжнародній політиці це часто набагато продуктивніше.
Таким чином, «Карпатська вісімка» може набути значення, що виходить за межі її дещо ексцентричного народження. Якщо Угорщина врешті-решт приєднається, усі основні держави, що оточують Карпатський простір, визнають, що мають економічні інтереси, які неможливо розумно реалізувати самостійно. Україна створить регіональну інституцію, в якій вона буде центральним, а не периферійним учасником. Угорщина знову включиться в центральноєвропейську дипломатію, не відмовляючись від своєї здатності відстоювати власні національні інтереси.
Найголовніше, що економічна карта регіону може почати змінюватися. Карпати історично уявлялися як кордони: гори, що розділяють народи, імперії та економіки. Передумова нової організації полягає в тому, що сучасна інфраструктура може перетворити їх на протилежність — центр мережі транспорту, енергетики, торгівлі та інвестицій, що простягається від Польщі до Сербії та від Австрії до України.
Таким чином, зміна курсу Угорщини має значення не стільки через те, що Будапешт, можливо, змінив свою думку щодо членства в іншому міжнародному форумі, скільки через те, що це свідчить про те, що Угорщина почала змінювати свою думку щодо політичної географії, в якій лежить її майбутнє. Стара угорська стратегія спиралася на балансування Брюсселя та Москви. Нова стратегія може дедалі більше базуватися на інтеграції Угорщини в країни, що безпосередньо її оточують.
Якщо так, то найважливішою подією в Центральній Європі цього місяця може бути не те, що «Карпатська вісімка» отримала восьмого члена. Можливо, Угорщина знову відкрила для себе Карпати.
