Торхалла та люди, які відмовляються відводити погляд
Метью Періш
Понеділок, 28 вересня 2026 року
Є особливий тип людей, яких постійно зустрічаєш в Україні після більш ніж чотирьох років повномасштабної війни. Вони не солдати, принаймні формально. Вони не обіймають міністерських посад, не виступають на міжнародних конференціях і не роблять зловісних заяв щодо майбутнього європейської безпеки. Вони просто вирішують, що щось потрібно зробити, знаходять, як це зробити, а потім продовжують робити це роками після того, як більшість розсудливих людей вже виснажилися б.
Торхалла-Маарджа Мецнін — один із таких людей.
Торхалла, естонський волонтер, який працює в організації «Ukraine Aid Operations», зазвичай відомої як UAO, стала частиною тієї надзвичайної неформальної міжнародної інфраструктури, що виросла навколо Збройних сил України з лютого 2022 року. Це інфраструктура, побудована з волонтерів, донорів, інженерів, водіїв, збирачів коштів, представників малого бізнесу та людей, які, часом досить несподівано, виявили, що вторгнення Росії в Україну поставило перед ними особисте моральне питання, на яке нейтралітет не здавався адекватною відповіддю.
Спочатку Торгалла вирішила поїхати на польсько-український кордон. Через тиждень після початку повномасштабного вторгнення вона вирушила до Польщі та почала допомагати українським жінкам та дітям, які тікали від війни. У перші місяці її робота залишалася переважно гуманітарною. Потім, як і у багатьох іноземних волонтерів, які проводили час поблизу України, її розуміння того, що потрібно Україні, почало змінюватися. Допомога жертвам війни була незамінною, але був інший спосіб допомогти їм: надати людям, які захищають Україну, обладнання, за допомогою якого можна зупинити агресора, який створює ще більше жертв.
Вона почала перевозити пікапи та допомогу з Лондона до України. Звідти її робота перетворилася на щось набагато складніше. Сьогодні вона описує себе, по суті, як посередника: того, хто пов'язує українські військові частини з організаціями, компаніями, спонсорами та донорами, здатними забезпечити ці підрозділи тим, що їм потрібно. Вона допомагає з логістикою, комунікаціями та кампаніями зі збору коштів, а також із надзвичайно складним завданням – забезпечити доставку потрібного обладнання потрібним українським солдатам у потрібний момент.
Цей опис, як не дивно, робить роботу простішою, ніж вона є насправді.
Сучасна війна створила своєрідну логістичну екосистему в Україні. Військова частина може виявити, що їй потрібне тепловізійне обладнання, генератори, засоби зв'язку, системи радіоелектронної боротьби, транспортні засоби, повітряні дрони або безпілотні наземні транспортні засоби. Потреба може бути терміновою і може змінитися протягом кількох тижнів, оскільки змінюється російська тактика, змінюються частоти, змінюються технології та змінюється саме поле бою. Десь ще в Європі чи Північній Америці можуть знайтися люди, готові платити саме за це обладнання. Між цими двома речами стоїть проблема, з якою стикається майже кожна благодійна організація у воєнний час: як перетворити добру волю на щось корисне.
Це простір, у якому працює UAO.
Організація «Ukraine Aid Operations» була заснована у 2022 році та переважно зосереджена на безпосередньому постачанні захисникам України. Її публічні звіти свідчать про масштаби, яких досягла організація. Згідно зі звітом про прозорість за квітень 2026 року, з 2022 року вона зібрала понад 14 мільйонів доларів, не враховуючи пожертвування Amazon. З цих коштів 91,97% було спрямовано безпосередньо на обладнання, тоді як операційні витрати становили лише 5,44%.
Ці цифри мають значення, бо благодійність під час війни зрештою залежить від довіри. Хтось, хто сидить у Лондоні, Таллінні, Торонто чи Чикаго, надсилає п'ятдесят доларів організації, яка працює за тисячі кілометрів. Він не може супроводжувати гроші. Він не може оглянути склад, проїхати машиною по всій Україні чи стояти поруч із солдатами під час доставки обладнання. Він має вірити, що ланцюг незнайомців поводитиметься гідно.
Тому УАО зробила прозорість центральним елементом своєї діяльності. Поставки документуються, підрозділи-одержувачі підписують акти, що підтверджують отримання, а фотографії та відеозаписи того, як обладнання потрапляє до українських формувань, регулярно публікуються. Організація офіційно зареєстрована через установи в Україні, Великій Британії та Сполучених Штатах, де її фонд має статус благодійної організації США 501(c)(3).
Однак електронні таблиці розповідають лише частину історії. Цікавішим явищем є мережа людей, що стоять за ними.
Торгалла неодноразово їздила до українських частин поблизу фронту, і УАО публічно задокументувала, як вона доставляла обладнання формуванням, що воюють у деяких найнебезпечніших частинах країни. Наприклад, у 2024 році вона доставила тепловізійний безпілотник Matrice 30T 105-й бригаді територіальної оборони та обладнання, включаючи блоки живлення та глушителі безпілотників, солдатам 79-ї десантно-штурмової бригади, що діяла навколо Покровська.
До 2026 року технологічний характер війни ще більше розширився. Робота UAO дедалі більше охоплює машини, які зараз визначають українське поле бою: повітряні дрони, наземні дрони, засоби радіоелектронної боротьби, засоби зв'язку, генератори та допоміжні технології, необхідні для функціонування всіх цих систем.
Саме тут такі люди, як Торхалла, займають незвичайне становище. Вони живуть десь між цивільним та військовим світами. Вони чують те, що солдати кажуть, що їм насправді потрібно, а не те, що їм уявляють віддалені спостерігачі. Вони бачать обладнання, яке працює, і обладнання, яке ні. Вони спостерігають, як українські інженери модифікують машини майже одразу після їх прибуття, тому що поле бою, де домінують безпілотники та радіоелектронна боротьба, з вражаючою швидкістю карає технологічну самовдоволеність.
Результатом є щось, що наближається до неофіційного міжнародного ланцюга поставок інновацій.
Уряди залишаються переважно найважливішими постачальниками важкої військової допомоги Україні. Приватні благодійні організації не можуть постачати батареї Patriot, бойові літаки чи бригади бронетехніки. Але війни ведуться не виключно за допомогою систем зброї вартістю мільярди доларів. Вони також ведуться за допомогою генераторів, пікапів, тепловізорів, комунікаційного обладнання, електростанцій та незліченних безпілотних машин, індивідуальна вартість яких може бути порівняно невеликою, але відсутність яких на певній позиції може мати негайні наслідки.
Тому великим досягненням таких організацій, як UAO, є не те, що вони замінюють уряди. Йдеться про те, що вони заповнюють тисячі прогалин, які неминуче залишають після себе уряди.
В історії Торхалли також є щось виразно естонське. Естонія — невелика країна, яка розуміє Росію так, як її історично не розуміла значна частина Західної Європи. Її досвід радянської окупації не є абстракцією, обмеженою лише підручниками з історії. Відновлення незалежності Естонії відбулося лише в 1991 році, а російський кордон залишається фізично близьким. Для багатьох естонців твердження про те, що боротьба України стосується безпеки Європи, є, отже, не геополітичною риторикою, а спостереженням, що ґрунтується на національній пам'яті.
Торхалла, проте, являє собою щось ширше, ніж Естонія. Українські іноземні волонтери приїжджають практично звідусіль. Дехто приїжджав на два тижні та залишався на роки. Дехто починав з перенесення коробок, а зрештою координував складні міжнародні мережі постачання. Інші ставали інженерами, медиками, збирачами коштів або водіями. Вони відкрили для себе навички, про які й не підозрювали, бо війна створювала проблеми, які хтось мав вирішувати.
У більшості цієї роботи мало гламуру. Є нескінченні телефонні дзвінки, проблеми з митницею, зламані автомобілі, електронні таблиці, склади, запити на обладнання, цілі зі збору коштів, які ще не досягнуті, та подорожі дуже великою країною, дороги якої стають дедалі менш комфортними, чим ближче їдеш до місця бойових дій. Потім інший український підрозділ надсилає ще один запит.
Тож вони починають знову.
Мабуть, це найвизначніша особливість історії Торхалли. Героїзм на війні природно асоціюється з надзвичайними вчинками солдатів під вогнем. Але війни, що тривають роками, вимагають також іншої, спокійнішої якості: наполегливості. Готовність зробити щось корисне першого ж ранку катастрофи викликає захоплення. Готовність продовжувати робити це через чотири роки, коли телекамери перемістилися в інше місце, а увага світу відволіклася, зустрічається рідше.
Зрештою, Ukraine Aid Operations – це організація, побудована навколо цієї якості.
Це перетворює щедрість незнайомців на предмети, якими українські солдати можуть реально користуватися. Одне пожертвування стає дроном. Інше стає генератором. Кілька стають транспортним засобом. Десь у ланцюжку хтось збирає гроші, хтось знаходить обладнання, хтось оформлює документи, хтось перевозить його по Україні, а хтось, як-от Торхалла, передає його людям, які про це просили.
Потім ці люди повертаються на фронт.
Історія українського опору зрештою буде написана переважно навколо його солдатів, як і повинно бути. Але десь у примітках має бути місце для надзвичайної міжнародної цивільної армії, яка сформувалася за їхніми спинами: добровольців, які їздили крізь ніч, збирали гроші у незнайомців, вели переговори з виробниками, перевозили коробки через кордони та відмовлялися визнати, що окрема людина нічого не може вдіяти з найбільшою європейською війною з 1945 року.
До них належить Торхалла-Маарджа Мецнін.
Вона поїхала на польський кордон, бо українські біженці потребували допомоги. Вона залишилася, бо Україна продовжувала потребувати допомоги. Чотири з половиною роки потому вона все ще тут.
Іноді мужність полягає в тому, щоб піти на війну. Іноді вона полягає просто в тому, щоб не відводити погляду.
---
Підтримка операцій з надання допомоги Україні
Офіційний веб-сайт UAO містить інформацію про поточні кампанії зі збору коштів, варіанти пожертвувань та звіти про фінансову прозорість:
