Східний якір Європи: роль України у переосмисленні континентальної безпеки
- Matthew Parish
- 2 дні тому
- Читати 3 хв

З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році геополітика Європи зазнала глибокої трансформації. Те, що колись вважалося периферійним кордоном — довгий східний кордон України з Росією — стало основою європейської оборони та полігоном для перевірки здатності континенту протистояти сучасним загрозам. Україна перетворилася з споживача безпеки на краю тіні НАТО на фактичний східний якорь Європи: стійкий, загартований у боях бастіон, який змушує континент переглянути свою архітектуру стримування, стратегічного планування та політичної єдності.
Буферу більше немає: від прикордонної держави до стратегічної точки опори
Протягом десятиліть Україна займала неоднозначне місце в стратегічній уяві Європи. Колишня радянська республіка, пов'язана тягарем історії з Росією, але політично тяжіюча на захід, Україна розглядалася як буфер — важливий, але витратний у реальній політиці . Цей розрахунок змінився за одну ніч із вторгненням Росії в лютому 2022 року, яке не лише зруйнувало ілюзії щодо стабільності після закінчення Холодної війни, а й переосмислило роль України: вона більше не була пасивною лінією розмежування, а була активним, самовідданим захисником основних цінностей та територіальної цілісності Європи.
Розташування України робить її критично важливою. Її величезний кордон з Росією, узбережжя Чорного моря та близькість до східного флангу НАТО означають, що її доля безпосередньо впливає на безпеку Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини та країн Балтії. Перемога Росії в Україні не зупиниться на Дніпрі — вона посилить ширшу кампанію залякування, кібервійни та гібридної дестабілізації на всьому континенті. Український опір не є просто національним; він має континентальне значення.
Лабораторія сучасної війни
Україна, волею чи ні, стала військовою лабораторією Європи. Її збройні сили продемонстрували, як адаптуватися до війни 21-го століття: інтеграція безпілотників у загальновійськові операції, здійснення цифрового наведення в режимі реального часу, перепрофілювання комерційних технологій для військових цілей та координація децентралізованої територіальної оборони у великих масштабах. Український досвід безпосередньо вплинув на планування НАТО, допомагаючи формувати доктрини щодо розосередженої логістики, кіберстійкості та цивільно-військової координації.
Роблячи це, Україна зазнала величезних людських та економічних втрат; проте в процесі вона стала найбільш бойово досвідченою армією в Європі. Українські командири тепер мають більше досвіду на передовій проти майже рівного супротивника, ніж більшість генералів НАТО. Західні армії навчилися на досвіді української імпровізації на полі бою, методів окопної війни, роїв дронів та недорогих операцій з дезінформації. Це не теорія — це практика під вогнем.
Дипломатія та оборона: Україна як каталізатор
Війна зробила Україну не лише військовим активом, а й політичним каталізатором. Підтримка Києва прискорила зміни, які колись здавалися політично неможливими: поворотний момент Німеччини ( Zeitenwende ); вступ Швеції та Фінляндії до НАТО; безпрецедентні витрати ЄС на оборону; та поява транскордонних систем закупівель та логістики. Українська дипломатія – водночас невпинна та заснована на моральній ясності – змінила мову європейської безпеки. Концепції, які колись обмежувалися аналітичними центрами, такі як стратегічна автономія чи стійкість уперед, тепер є реальністю з українським відбитком.
Більше того, прагнення України до вступу до Європейського Союзу переосмислило логіку розширення. Колись мотивований переважно економічним узгодженням, вступ до ЄС тепер є питанням колективного виживання. Членство України розширило б охоплення Союзу від Лісабона до Луганська (або, принаймні, до кордонів деокупованої території), закріпивши континент у величезній, демократичній східній державі, яка знає ціну свободи.
Неофіційний союзник НАТО
Хоча Україна й не є офіційним членом НАТО, вона дедалі більше функціонує як учасник системи колективної оборони альянсу. Розвідувальні дані обмінюються в режимі реального часу. Системи озброєння інтегровані та спільно обслуговуються. Оперативна сумісність, колись бажана, тепер перевірена на полі бою. По суті, східна лінія стримування НАТО тепер починається не у Варшаві, а в Харкові.
Ця нова реальність вимагає нового мислення. Стратегічна концепція НАТО повинна визнавати фактичну роль України як партнера в колективному стримуванні. Такі структури, як Рада НАТО-Україна, двосторонні угоди про безпеку та спільні оборонні закупівлі, повинні перетворитися на інституційну основу, яка визнає внесок України, не наражаючи альянс на зобов'язання за статтею 5, які він ще не готовий виконати.
Ціна неоднозначності
Незважаючи на трансформаційну роль України, її офіційна позиція залишається невизначеною. Ця невизначеність є небезпечною. Стратегічна невизначеність надихнула Росію перевірити межі рішучості Заходу у 2022 році. Тривала невизначеність щодо довгострокових гарантій безпеки України ризикує повторитися. Якщо Україна має бути східним якорем Європи, вона не може залишатися прив'язаною до умовностей. Це вимагає зобов'язань – поступових, вивірених, але незворотних – щодо повної інтеграції як у НАТО, так і в ЄС.
Без таких зобов'язань Європа ризикує будувати свою безпеку на опорі, яку вона відмовляється структурно зміцнювати. Ціна цієї суперечності може вимірюватися не лише стратегічною плутаниною, а й життями.
Якір, що тримає
Жертва України змінила Європу. Вона стримала одну з найбільших армій світу, захистила НАТО від прямого протистояння та довела, що європейська демократія може протистояти імперському завоюванню. Роблячи це, вона заслужила не лише підтримку, а й стратегічне центральне місце.
Говорити про Україну як про східний якір Європи — це не метафора, а визнання геополітичної реальності. Якір — це не декоративні елементи. Вони стабілізують. Вони запобігають дрейфу. І вони мають вагу. Україна має цю вагу сьогодні — у військовому, дипломатичному, моральному плані.
Питання зараз полягає в тому, чи підтримає Європа рішучість України баченням. Континент, який приймає Україну як свій східний якорь, буде сильнішим, безпечнішим та більш єдиним, ніж той, який просто ховається за своїми жертвами.