Справжня ціна війни

Римом

Переможці чи переможені, сторони компромісного миру, всі платять за війну.

По-перше, звичайно, є людські втрати. Життя, просто життя. Ця ціна настільки величезна для загиблих, для їхніх сімей, для їхніх друзів, що ми навіть не маємо можливості її виміряти. Ми називаємо це найвищою жертвою. Мені бракує мудрості, щоб додати ще кілька слів.

Потім поранені, сліпі, кульгаві, інваліди. Наша уява не може охопити різноманітність і глибину цих втрат. Синдром травми. Алкоголізм. Емоційні розлади. Список знову ж таки виходить за межі мого простого розуміння. Але боляче навіть про це говорити.

А як щодо тих, хто піддавався тортурам? Часу, проведеного у полоні? А тих, кого так і не знайшли?

Звісно, все вищесказане стосується як цивільного населення, так і військових. Війна не дискримінує. Платять усі.

Діти – налякані, осиротілі, викрадені, свідки жаху, перетворені на жах. Знову ж таки, ми ледве можемо уявити глибину цієї ціни.

Окрім цього величезного людського виміру, є ще й економіка війни. Я вдаю, що не маю жодного досвіду. Очевидне руйнування міст, лікарень, доріг, інфраструктури. Втрата літаків, танків, вантажівок, кораблів – мільярди державних витрат, що означає, що роки внесків платників податків буквально перетворюються на дим. Втрата орних або іншим чином придатних для використання земель через шахти. Порушення бізнесу. Не кажучи вже про витрати на ведення війни – паливо, чоботи, бомби. Звичайно, війни також породжують інновації та приносять користь певним підприємствам чи секторам. Для сильніших умів варто замислитися: чи виправдовують ці економічні «вигоди» економічні витрати, не кажучи вже про людські втрати, розглянуті вище? Чи можуть економісти винайти кращий спосіб?

Інші витрати включають екологічні, культурні та злочинні дії солдатів (або інших осіб), які розв'язують насильство проти невинних.

А є ще одна ціна, яку сплачують усі, і яка, можливо, є найбільшою.

Перш ніж я звернуся до цього питання, я хотів би сказати, що я не пацифіст. Будучи першокурсником університету, я написав есе під назвою «Обов’язок померти», в якому, виходячи з того, що мені здавалося логічним, дійшов висновку, що громадам потрібні захисники. За деякими винятками, моральний обов’язок брати участь у такому захисті поширюється на кожного. Згодом я пройшов чотирирічне навчання за сумісництвом і шість років служив волонтером офіцером запасу в армії моєї країни. Я вірю в захист своєї громади від агресії. Моя громада поширюється далеко за межі моєї рідної держави, і я волонтерю, на небойовій основі, щоб підтримувати зусилля України під час війни.

Бажаю українцям якомога більшої перемоги над їхнім жорстоким агресором.

Але навіть у перемозі чи в остаточному мирі, якої б форми він не прийняв, українці, росіяни та все людство заплатять величезну ціну, окрім тих, хто вище за всіх.

Я бачу найбільшу ціну війни на двох рівнях: глобальному та індивідуальному.

Наприкінці Першої світової війни «ніколи більше» стало крилатим висловом, який мали засвоїти всі. Протягом 20 років почалася Друга світова війна. Друга світова війна породила інституції, закони та стратегічні позиції, покликані гарантувати, що в Європі більше не буде війни, принаймні без участі великих держав. Російсько-українська війна поклала край цій фантазії. Ціна — це більше, ніж збільшення оборонних бюджетів серед європейських союзників України. Це кінець концепції. Це кінець певної віри. Так само, як нинішня адміністрація США продемонструвала, що закони та інституції самі по собі не можуть стримувати президента, який прагне їх порушити, вторгнення Путіна в Україну показує, що договори та інституції не можуть забезпечити мир перед обличчям лідера, який їх ігнорує.

Ми повертаємося до гоббсівського принципу: лише сила може стримувати владу. Ми більше не можемо уявляти міжнародні відносини як систему, засновану на правилах. Ми знову в джунглях. Політичні лідери, студенти, історики та теоретики більше не мають вибору. Реальна політика перемогла.

Зрештою, саме на індивідуальному рівні, на мою думку, платиться найбільша ціна. Серед більшості західних людей, я боюся, що війна закріпить імпульсивну антипатію до всього російського, якщо не до самих росіян. Ставлення до війни росіян, які живуть у вакуумі достовірної інформації, безсумнівно, різноманітне та надзвичайно складне. Бажання спростити та демонізувати може призвести до поколінь непорозумінь.

Чи стануть самі українці жертвами стереотипу про росіян? Чи була закладена глибока ненависть, чи вона посилювалася? Ненависть одного народу до іншого – це ціна, яку платять обидва.

За межами Заходу країни світу спостерігають, або в деяких випадках беруть участь збоку, ще один приклад бойовищ у Європі. Нездатність Заходу привести свого українського союзника до перемоги, водночас забезпечуючи його достатнім постачанням, щоб запобігти його краху, навряд чи є надихаючим прикладом лідерства західних демократій. Так само, як стародавні греки уявляли собі колосальні битви між своїми богами, світ бачить, як сучасні наддержави ставляться до міжнародної агресії та безперервної війни як до факту життя. Pax Americana, наскільки він коли-небудь існував, закінчився.

Тож яка ціна війни, зокрема російсько-української війни? Людські втрати, фізичне знищення – це одразу очевидні витрати. І вони жахливі.

Якщо говорити глибше, нас повернули в джунглі, де правила чесної гри нічого не значать. Знову посіяно зерна ненависті між народами. А прогрес до розширення ліберального світового порядку зупинено.

Ці витрати реальні, і їх оплатять усі.