Про моральну важливість ввічливості в цифровому та фізичному житті

Метью Періш

Розширення людської взаємодії в цифровий простір призвело до поширеного та часто неперевіреного припущення: поведінка онлайн якимось чином має менше значення, ніж поведінка у фізичному світі. Люди, які ніколи не підвищили б голос у кафе чи не розмовляли б неввічливо з колегою, можуть поводитися різко або навіть жорстоко в цифровому інтерфейсі. Причини такої нерівності зрозумілі. Коли людина взаємодіє онлайн, вона не сприймає тонкощі присутності іншої людини: тон голосу, вираз обличчя та взаємну вразливість, властиву фізичній близькості. Результатом є ілюзія дистанції, а з дистанції виникає переконання, що наші взаємодії менш важливі. Але це переконання помилкове. Бути уважним онлайн так само важливо, як і особисто, тому що моральні основи людської взаємодії залежать не від фізичної присутності, а від взаємного визнання, спільної вразливості та характеру, який ми культивуємо через нашу поведінку.

Перший і найочевидніший момент полягає в тому, що людина за екраном залишається людиною. Цифровий носій не применшує реальності особистості. Вона відчуває образу, розчарування чи підбадьорення точно так само, як і якби хтось сидів навпроти неї. Легкість, з якою необережна фраза може ранити, не зменшується тим фактом, що її прибуття опосередковують фотони, а не звукові хвилі. Різка відповідь, непотрібна образа чи демонстративний прояв байдужості несуть той самий емоційний заряд для одержувача, навіть якщо вони вимовлені без зорового контакту. У цьому сенсі цифрове спілкування — це лише технологічно опосередкована версія дуже старого явища: сили мови підносити або ранити. Наші зобов'язання один перед одним не зникають, тому що вони передаються через клавіатуру.

Більше того, існує глибша моральна причина для збереження ввічливості в Інтернеті: поведінка людини формує її характер. Ідея про те, що цифрова поведінка якимось чином є зовнішньою по відношенню до особистості, є зручною вигадкою. Те, що людина пише, як вона висловлює себе, і ступінь поваги чи презирства, яку вона виявляє до інших, – все це звички мислення. Повторення закріплює їх. Якщо людина вчиться бути зневажливою, різкою або жорстокою, коли вважає, що немає негайних наслідків, то вона серйозно ризикує дозволити цим тенденціям просочитися в решту життя. Етична поведінка має бути послідовною, щоб бути змістовною. Як зазначав Арістотель в іншу епоху, ми стаємо тим, що ми робимо неодноразово. Якщо інтернет заохочує звичку до неввічливості, то ми розбещуємо себе в цьому процесі.

Ще одним важливим міркуванням є те, що онлайн-дискурс має кумулятивний соціальний ефект. Одне раптове повідомлення у фізичному житті може бути помічене ніким, крім його одержувача. Однак в Інтернеті токсичний обмін може лунати нескінченно довго, формуючи тон та очікування всієї спільноти. Архітектура цифрових платформ сприяє посиленню: недобрі повідомлення легко поширюються, робляться скріншоти та зберігаються. Більше того, значна частина сучасного дискурсу відбувається в напівпублічних просторах, де межі між публічною та приватною взаємодією розмиті. Тому ввічливість має структурне значення. Коли люди поводяться пристойно, вони допомагають підтримувати ширшу культуру взаємної поваги. Коли вони цього не роблять, кумулятивним ефектом може бути деградація колективних стандартів та ерозія довіри в цифровому житті. Цілісність наших публічних сфер, фізичних чи віртуальних, залежить від поміркованості тих, хто їх населяє.

Також слід враховувати взаємність вразливості. Цифрова взаємодія часто породжує помилкове відчуття невразливості. Можливість вийти з системи, змінити обліковий запис або перейти в анонімність може сприяти переконанню, що слова людини не мають тривалих особистих наслідків. Проте вразливість іншої людини залишається. Більше того, ілюзія безпеки часто є саме ілюзією. Цифрові сліди залишаються незмінними; репутація, сформована в Інтернеті, впливає на професійні, соціальні та навіть юридичні результати. Людина, яка постійно поводиться неввічливо в Інтернеті, може виявити, що її сприймають як неввічливу людину, що зрештою впливає на реальні стосунки. Тому бути ввічливим в Інтернеті – це не лише етичний обов’язок перед іншими, але й акт розсудливості.

Зрештою, цифрова та фізична взаємодія більше не є окремими сферами життя. Вони переплетені до такої міри, що утворюють єдиний континуум людського спілкування. Людина заводить дружні стосунки онлайн, співпрацює професійно онлайн, отримує новини, інструкції та допомогу онлайн. Межа між цифровим та особистим розмилася. У такому світі моральні зобов'язання, що регулюють одну сферу, повинні керувати іншою. Поводитися гідно онлайн означає визнавати, що людина бере участь у справжній соціальній присутності. Технології не звільняють людину від таких чеснот, як щедрість, терпіння та повага, які лежать в основі цивілізованого суспільства.

З усіх цих причин розмежування, яке часто проводять між онлайн-взаємодією та взаємодією в реальному житті, значною мірою ілюзорне. Засіб може відрізнятися, але моральні принципи залишаються незмінними. Бути ввічливим онлайн — це не необов'язкова ввічливість, а фундаментальний вираз поваги до інших та чесності до себе. Завдання нашого часу полягає не лише в тому, щоб адаптуватися до нових способів спілкування, а й у тому, щоб зберегти в них ті незмінні чесноти, які роблять можливим людське співіснування.