Правда у звинуваченнях у упередженості в ліберальній журналістиці

Звинувачення в упередженості в ліберальній журналістиці не є чимось новим, але нещодавні події, зокрема раптовий відхід Тіма Дейві з посади генерального директора BBC, пролили нове світло на те, як сприймається така упередженість, як вона виникає та як реагують новинні організації, коли ставиться під сумнів їхня неупередженість.

Ідеологічні витоки преси в ліберальних демократіях

Ліберальна преса виникла разом з епохою Просвітництва, заснована на ідеалах свободи слова, підзвітності влади та ринку ідей. У цій традиції газети та мовники вважали себе охоронцями громадянської чесноти, які контролювали владу, посилювали інакомислення та захищали права особистості. У цьому сенсі те, що сьогодні можна назвати «ліберальним упередженням», спочатку було не стільки упередженням, скільки моральним імпульсом журналістики, що узгоджувався з ліберально-демократичними цінностями.

Однак з часом значення слова «ліберальний» розширилося і охопило соціальний прогресивізм, мультикультуралізм, гендерну рівність та екологічні проблеми. Коли журналістські установи просувають або припускають ці цінності, ті, хто знаходиться поза цим ціннісним простором, можуть розглядати їхні репортажі як упереджені. Таким чином, редакційне рішення на користь репродуктивних прав, наприклад, може розглядатися деякими не як застосування ліберально-демократичного принципу, а як ідеологічна партійність.

Структурні та комерційні упередження в сучасному медіаландшафті

В епоху цифрових технологій бізнес-модель журналістики різко змінилася. Традиційні доходи від реклами зруйнувалися, що підштовхнуло багато ЗМІ до моделей передплати, цільового контенту та розповсюдження на основі залученості. Оскільки освічена міська ліберальна аудиторія часто є більш прибутковою для передплатників та новинних платформ, багато медіаорганізацій дедалі більше адаптують контент до цієї демографічної групи.

Така динаміка створює ефект «вибіркового фреймінгу»: новинні видання можуть вибирати, наголошувати та контекстуалізувати історії таким чином, щоб вони відповідали культурним уподобанням їхньої аудиторії. Так, ліберально орієнтовані видання можуть наголошувати на соціальній справедливості, кліматичних ризиках або питаннях ідентичності; консервативно орієнтовані видання можуть наголошувати на традиціях, безпеці чи національному суверенітеті. Навіть без свідомої редакційної змови, тенденції ринкових стимулів та сегментації аудиторії можуть спричиняти упередженість. У свою чергу, це може посилити сприйняття серед широкої громадськості того, що дана новинна організація є «ліберальною».

Соціологічна трансформація редакції

Ще одним джерелом упередженості є склад і культура самих редакцій. Історично багато репортерів мали регіональне, робітниче або змішане соціальне походження. В останні десятиліття журналістика професіоналізувалася, рекрутери все частіше надають перевагу кандидатам з університетською освітою, з міських територій, соціально ліберальним підходом, а школи журналістики поширилися. Наслідком цього є відносна соціологічна однорідність у деяких великих новинних організаціях.

Така гомогенізація означає, що неявні припущення — про те, які джерела є достовірними, які проблеми мають значення, які питання вважаються центральними — як правило, відображають певний світогляд. Висвітлення економічного популізму, сільського консерватизму чи негативної реакції на ідентичність може бути сприйнято як реакційне або ірраціональне, а не як законне вираження невдоволення. Цей розрив між культурою редакції та громадськими настроями може породжувати недовіру та підживлювати наратив про те, що основні новини є відстороненими або елітарними.

Парадокс об'єктивності та пошук довіри

Жодна журналістика ніколи не може бути абсолютно об'єктивною: вибір теми, ракурсу, джерел, мови, заголовка та популярності – все це передбачає оцінку. Завдання журналіста полягає не в тому, щоб вдавати нейтралітету, а в тому, щоб підтримувати справедливість, прозорість та довіру.

У ліберальній традиції сила журналістики полягала в її відданості доказам, обґрунтованим аргументам, правам людини та відповідальності. Однак її слабкість виникає, коли ці цінності стають ортодоксальними, а не дослідницькими, тобто коли редакція перестає запитувати себе, чи заслуговують її власні припущення на перевірку. Коли вона формулює проблеми виключно з точки зору «прогресу» та «опору», вона може втратити з поля зору те, як інші сприймають альтернативні цінності. Результатом є зниження довіри, обурення та сприятливий ґрунт для звинувачень у упередженості.

Нещодавні події на BBC ілюструють цю динаміку. 9 листопада 2025 року генеральний директор BBC Тім Дейві та керівник відділу новин Дебора Тернесс пішли у відставку на тлі серйозних звинувачень у неправомірній редакційній роботі з боку BBC, включаючи нібито оманливе редагування промови колишнього президента США Дональда Трампа та занепокоєння щодо висвітлення подій у Газі, прав трансгендерів та арабської служби BBC.

Ці відставки є важливими з кількох причин:

– Вони сигналізують про те, що звинувачення упередженості не є просто риторичними; великі установи стикаються з реальними наслідками, коли велика аудиторія або органи нагляду вважають їх такими, що не відповідали вимогам.

– Вони відображають, як швидко змінилася ситуація – довіра до ЗМІ, політичні суперечки та геополітика. BBC, яка довго вважалася маяком неупередженості, тепер стикається з внутрішнім та зовнішнім тиском, що ставить під сумнів цю ідентичність.

– Вони підкреслюють, що звинувачення у «ліберальній упередженості» часто пов’язані з інституційною легітимністю: якщо поставити під сумнів неупередженість великої новинної організації, її репутація та бізнес-модель можуть постраждати.

– Вони підкреслюють складність підзвітності: Тернесс наполягав, що BBC не була інституційно упередженою, навіть визнаючи помилки в конкретному випадку.

Іншими словами, криза BBC не обов'язково підтвердила широку ліберальну упередженість; радше вона показала, як перетин політики з високими ставками, інституційного контролю та редакційних суджень може призвести до прогалин, що підривають довіру. Для журналістів, відданих ліберальних ідеалів, урок полягає в тому, що процедурна відкритість, самокритика та плюралізм мають таке ж значення, як і самі цінності.

Упередженість та криза довіри в демократіях

В останні роки західні демократії спостерігають швидке зниження довіри громадськості як до журналістики, так і до інституцій. Коли значні верстви населення вважають, що ЗМІ надають перевагу одній стороні (ліберальній чи іншій), це не просто ідеологічна критика, а демократична проблема: якщо громадяни вважають свої джерела новин ненадійними, страждає громадянський дискурс, посилюється поляризація, а спільна фактична основа звужується.

Відставки BBC є частиною цієї ширшої картини: великі новинні організації дедалі частіше діють під сумнівною легітимністю; медіаграмотність, динаміка платформ та політична партизанська війна посилюють проблему. Коли таку велику організацію, як BBC, звинувачують у «системній упередженості», результатом є не лише репутаційна шкода, а й підживлює наратив про те, що журналістика є партійною, що, своєю чергою, послаблює здатність установи служити своїй громадськості.

Таким чином, звинувачення в упередженості свідчать не лише про редакційну невдачу, а й про демократичний тиск. Новинна організація, яка не може підтримувати довіру, може зіткнутися з тиском на свою ліцензійну плату або модель фінансування (як зараз визнають деякі діячі BBC).

Шлях до реформ: прозорість, плюралізм та підзвітність

Відставки на BBC пропонують можливість для реформ. Ключові стовпи оновлення включають:

– Прозорість у пошуку, редагуванні та кадруванні: публічні редактори, незалежні аудити, журнали виправлень та чіткіша пояснювальна журналістика допомагають зменшити підозри.

– Сприяння плюралізму в редакціях: набір персоналу з різним регіональним, соціальним та ідеологічним походженням допомагає забезпечити врахування широкого розмаїття точок зору у висвітленні подій.

– Відокремлення ринкових стимулів від імперативів новинної місії: новинні організації повинні протистояти спокусі ставити комфорт аудиторії на перше місце, ніж виклик та ретельність розслідування.

– Готовність інституцій визнавати та виправляти помилки: визнання BBC «помилок» (хоча й без визнання широкої інституційної упередженості) є кроком у правильному напрямку.

– Розробка механізму зовнішнього контролю: органи нагляду, ради аудиторій або навіть парламентський контроль відіграють певну роль у підтримці довіри.

Випадок BBC показує, наскільки крихкою може стати довіра, якщо редакція, здається, відхиляється від цих принципів. Відновлення цієї довіри вимагає не лише внутрішнього запевнення, а й очевидних змін.

Висновок: Упередженість як дзеркало демократії

Звинувачення у ліберальній упередженості в журналістиці не є ані повністю безпідставними, ані повністю точними у всіх випадках. У багатьох медіаорганізаціях упередження виникають із соціологічних, структурних та ідеологічних коренів, а не з навмисної партійності. Випадок BBC показує, як навіть установа, яку широко вважають неупередженою, може втратити свою основу, коли накопичуються редакційні помилки, а легітимність ставиться під сумнів.

З точки зору демократії, справжнє питання полягає не стільки в тому, чи буде журналістика справді нейтральною, скільки в тому, чи залишиться вона чесною, відкритою для перевірки та підзвітною. Упередженість майже неминуча; монополія або безпідзвітність – це справжня небезпека. У цьому сенсі відставка Тіма Дейві та його колеги слугує не стільки вироком «ліберальній журналістиці» загалом, скільки попередженням про те, що навіть найшанованіші організації можуть зазнати невдачі, коли довіра підірвано.

Щоб ліберальна журналістика залишалася достовірною, вона повинна не лише виступати за демократію, права та розум, а й захищати власні процеси, провокувати критику та забезпечувати, щоб її структури відображали плюралізм, який вона пропагує. Коли вона це робить, звинувачення в упередженості може зберігатися, але серйозність, з якою до цього ставляться, стає ознакою інституційної зрілості та демократичного здоров'я.