Перспективи України щодо розширення експорту збройової промисловості

Війна України з Росією змусила її безпрецедентно швидко розвивати оборонну промисловість. Те, що починалося як відчайдушна спроба виробляти безпілотники, снаряди та транспортні засоби для виживання, стало одним із секторів оборони, що розвиваються найшвидше в Європі. Заводи, які колись виробляли цивільні товари, тепер виробляють барражувальні боєприпаси, стрілецьку зброю та артилерійські снаряди; українські інженери стали піонерами у розробці програмного забезпечення для бойових дій, такого як Delta та GIS Arta; а мережі невеликих майстерень, що підтримуються приватним та діаспорним капіталом, розширилися до виробництва десятків тисяч безпілотників на місяць. Виникає природне питання: чи може Україна розширити це виробництво зброї воєнного часу до довговічного експортного сектору?

Внутрішні фонди

Оборонна промисловість України спирається на два стовпи. По-перше, вона успадкувала значний військово-промисловий потенціал від Радянського Союзу. Суднобудівні заводи в Миколаєві, авіаційні заводи в Харкові та танкові майстерні в Харкові та Львові свідчать про цю спадщину. По-друге, необхідність стимулювала інновації. Децентралізована модель виробництва українського безпілотника виявилася надзвичайно стійкою до бомбардувань: компоненти постачаються з усього світу, конструкції мають відкритий вихідний код або швидко повторюються, а майстерні достатньо малі, щоб їх можна було переміщати, коли вони потрапляють під удар. Ці якості зробили б українську зброю привабливою за кордоном, оскільки вона поєднує низьку вартість, технологічну адаптивність та незалежність від повільної бюрократії, яка домінує в західних закупівлях.

Потенційні експортні ринки

Попит на недорогу, перевірену на полі бою зброю є значним. Держави з обмеженими бюджетами, але зі зростаючими загрозами безпеці, особливо в Африці, на Близькому Сході та в деяких частинах Азії, можуть віддавати перевагу українським безпілотникам та артилерійським системам над дорогими західними альтернативами. Баракуючі боєприпаси та безпілотники з видом від першої особи можуть бути виготовлені за частку вартості американських чи ізраїльських систем, проте вони були випробувані в найбільшій війні в Європі з 1945 року. Більше того, розробки України в галузі ракетної та протиповітряної оборони, поки що скромні, але прогресуючі, можуть зацікавити країни, які не можуть придбати обмежені західні системи.

Також існує потенційний ринок в рамках НАТО та Європейського Союзу. Багато східноєвропейських держав вже тісно пов'язані з українськими ланцюгами поставок, і спільні підприємства можуть передбачати постачання компонентів або повних систем Україні до Польщі, країн Балтії чи Румунії. Взаємодія, отримана під час війни, коли українські та натівські збройні сили мали спільні розвідувальні, логістичні та програмні платформи, створює додаткові підстави для експортного партнерства.

Політичні та правові перешкоди

Експорт зброї – це не просто питання її виробництва. Україна сильно залежить від західного фінансування, і її дозволи на експорт можуть бути обмежені умовами, пов'язаними з допомогою. Країни НАТО та ЄС можуть неохоче бачити продаж української зброї режимам з поганим рівнем дотримання прав людини, побоюючись репутаційної шкоди або ризиків розповсюдження. Існує також проблема корупції: міжнародні покупці вагатимуться, якщо процеси закупівель не будуть прозорими, ціни стабільними, а моніторинг кінцевих користувачів не буде надійним. Тому оборонна промисловість України повинна пройти регуляторну реформу та інституційний нагляд, якщо вона хоче завоювати довіру як експортер.

Ще одна складність полягає в інтелектуальній власності та передачі технологій. Значна частина переваг України на полі бою походить від тісної інтеграції із західними розвідувальними та цифровими системами. Наскільки вона може комерціалізувати їх, не порушуючи угод про безпеку, залишається відкритим питанням.

Стратегічні переваги

Якщо Україні вдасться побудувати експортний сектор, вигоди будуть суттєвими. Іноземні продажі можуть принести тверду валюту, що зменшить залежність від міжнародних позик та грантів. Успішна експортна галузь закріпить Україну у світовій оборонній економіці, зробивши її постійним постачальником, а не вічним одержувачем. Це також допоможе їй зберегти кваліфікованих інженерів та робітників після війни: замість того, щоб емігрувати, вони зможуть залишитися, щоб побудувати вітчизняну економіку озброєнь з глобальним охопленням. Стратегічно, експорт зброї може дати Україні дипломатичні важелі впливу, оскільки держави, які купують її зброю, отримують особисту зацікавленість у її безпеці та виживанні.

На шляху до стійкої економіки воєнного часу

Воєнний досвід України створив збройову промисловість, що характеризується надзвичайною креативністю, стійкістю та ефективністю. Чи зможе вона перевести це в експортний сектор, залежить від трьох умов: підтримки контролю якості та прозорості, подолання західних обмежень та визначення ринків, які цінуватимуть недорогі, перевірені в боях системи. Якщо ці перешкоди будуть подолані, Україна може стати не лише щитом Європи, а й одним із нових світових виробників зброї, перетворивши зумовлену війною необхідність на постійне джерело економічної та дипломатичної сили.