Перемога тисячі дронів: як Україна переписала правила сучасної війни

У перші тижні повномасштабного вторгнення Росії в Україну аналітики прогнозували швидкий крах. Вважалося, що протиповітряна оборона України занадто слабка, її сухопутні війська занадто розпорошені, а стратегічна глибина розташування занадто мала. Але ці прогнози не враховували революцію, яка розгорталася не в Кремлі чи Пентагоні, а в українських гаражах, підвалах та центрах стартапів.

Цю революцію рухали гвинтокрили.

Історія про те, як Україна переосмислила поле бою за допомогою безпілотних літальних апаратів — дронів у всіх їхніх еволюціонуючих та імпровізованих формах — це не просто історія технологічної винахідливості. Це зміна парадигми в сучасній війні. Україна, маючи лише частину бюджету та обладнання свого ворога, використала стратегію, засновану на рої, щоб зрівняти умови гри. За допомогою тисяч дронів — розвідувальних, камікадзе, з фіксованим крилом, FPV, морських та наземних — вона довела, що спритність, масштаб та децентралізовані інновації можуть перемогти навіть найпотужнішу військову машину.

Це історія про те, як війна з безпілотниками в Україні змінила все: поле бою, доктрини, оборонну промисловість — і, можливо, саме майбутнє збройного конфлікту.

Від байрактарів до будівельників підвалів: Випадкова революція

Війна почалася з турецького безпілотника Bayraktar TB2, який швидко став культовим завдяки вірусним відео вибухів російських танків та сатиричним пісням, що лунали в українських соціальних мережах. Але TB2 був лише іскрою. До середини 2022 року Україна щодня розгортала сотні безпілотників, багато з яких були виготовлені в країні, профінансовані за рахунок пожертвувань цивільних осіб, та керовані волонтерами з камерами GoPro (міцні, водонепроникні відеокамери) та адреналіном.

Українська війна за допомогою безпілотників не виникла з державної доктрини. Вона виникла з необхідності. Через обмежену кількість літаків, скорочення запасів ракет та відчайдушну потребу в розвідці в режимі реального часу, українські солдати звернулися до безпілотників як до очей і як до зброї. Цивільні квадрокоптери, які можна придбати в магазинах електроніки, стали передовими спостерігачами. Гоночні безпілотники перетворилися на камікадзе від першої особи. Інженери модернізували сільськогосподарські безпілотники для скидання гранат. Військово-морські безпілотники на лижах, що працюють на мініатюрних корабельних гвинтах, перетворили Чорне море на мінне поле асиметричного терору для російських військових кораблів.

Імпровізація була невпинною — і ефективною. Тільки у 2023 році Україна знищила або вивела з ладу тисячі російських транспортних засобів, паливних складів та артилерійських систем за допомогою дронів, які часто коштують менше 500 доларів США за штуку.

Доктринальний прорив: насичення та рій

Україна швидше за будь-яку іншу країну усвідомила, що дрони — це не просто дешевша заміна літаків. Це зовсім нова категорія бойових дій. Їхня цінність полягає не в індивідуальній вогневій потужності, а в колективній присутності.

Україна розробила доктрину насичувальної війни — відправлення десятків безпілотників для подолання оборони, визначення місцезнаходження цілей та завдавання ударів з неочікуваних векторів. У цій моделі кількість переважає якість. Один безпілотник з оглядом від першої особи (той, що має фронтальну камеру, яку може переглядати оператор) може вийти з ладу. Сотня створить хаос. Співвідношення вартості та знищення змішане: те, що колись вимагало багатомільйонної ракети, тепер потребує безпілотника вартістю 300 доларів та пілота-волонтера з гарнітурою віртуальної реальності (VR).

Такий підхід вимагав переосмислення логістики, зв'язку та командування. Українські підрозділи безпілотників працюють напівавтономно, часто з власними виробничими потужностями. Деталі, надруковані на 3D-принтері, програмне забезпечення з відкритим кодом для польотів та обмін цілями на основі Telegram створили гнучку, висхідну систему технологічних інновацій.

У повітрі, на суші та все частіше на морі Україна довела, що кожен солдат може бути пілотом, а кожен ноутбук – командним центром.

Війна морських безпілотників: Чорне море стало ворожим

Одним із найдивовижніших розділів цієї трансформації стало використання Україною безпілотних надводних суден (БКС) — по суті, морських дронів-камікадзе — для відбиття російського флоту. Після затоплення головного російського лінкора флоту «Москва» у 2022 році Україна почала розгортати невеликі, швидкісні, дистанційно керовані човни, начинені вибухівкою та керовані за допомогою зв'язку Starlink.

Ці дрони зробили вразливою кримську гавань Севастополя, де довгий час базувався Чорноморський флот Росії, відтіснили російські військові кораблі від українського узбережжя та відкрили шлях для експорту зерна, незважаючи на погрози Москви блокадою. До 2024 року Україна перетворила Чорне море на оспорювану зону — не завдяки флоту, а завдяки його плинності.

Тут також співвідношення витрат було революційним. Один український військово-морський безпілотник міг знищити або вивести з ладу судно вартістю сотні мільйонів. Жоден військово-морський флот, яким би грандіозним він не був, не є невразливим до постійних децентралізованих загроз.

Вплив на поле бою: Зламання російського способу ведення війни

Російська армія створена для масового використання. Її доктрина спирається на артилерійське домінування, лінійні наступальні дії та придушення за допомогою масштабування. Дрони руйнують цю логіку.

• Безпілотники-коригувальники артилерії нейтралізували спроби росіян приховати свою присутність, зробивши кожну батарею вразливою ціллю.

  
  

• Дрони-камікадзе з FPV-підтримкою вражають танки з кутів зверху вниз, які традиційні засоби оборони не можуть перехопити.

  
  

• Зусилля Росії в галузі радіоелектронної боротьби покращилися, але українські інновації не відстають, адаптуючи частоти, силу сигналу та навіть впроваджуючи навігацію на основі штучного інтелекту на випадок, якщо дрон втратить зв'язок зі своїм оператором.

У результаті російські війська зараз стикаються з обстановкою, в якій кожен рух спостерігається, кожен транспортний засіб перебуває під загрозою, а кожен командний пункт знаходиться в межах досяжності бомби вартістю 500 доларів.

Промислові наслідки: нова військова економіка

Українська програма розробки дронів – це також промислова революція. Уряд, цивільні групи та приватний сектор створили виробничу базу майже з нічого. Цілі цехи присвячені складанню дронів FPV. Університетські лабораторії співпрацюють із солдатами на передовій. Українські комерційні компанії, такі як Brave1, Aerorozvidka та інші менш відомі колективи, конкурують за інноваційні цикли, що вимірюються тижнями, а не роками.

До середини 2025 року Україна вироблятиме та розгортатиме десятки тисяч дронів щомісяця. Жодна західна країна не зрівняється з такими масштабами чи швидкістю.

Україна не просто веде війну з використанням дронів. Вона будує державу дронів.

Стратегічні наслідки: кінець переваги в повітрі

Мабуть, найглибшим наслідком стратегії використання безпілотників у Україні є руйнування традиційної переваги в повітрі.

Російські ВПС, які на папері значно переважають, опинилися на землі. Кожен бойовий виліт ризикує використанням ПЗРК, радіолокаційних зенітно-ракетних комплексів, а тепер і зенітних безпілотників. Україна позбавила Росії повітряного панування не за допомогою літаків, а за щільністю — сенсорів, безпілотників та мобільних пускових установок.

Цей розвиток подій змушує НАТО та інші військові переглянути припущення: що повітряний простір захищається планерами, що перевага випливає з реактивних літаків. Україна показала, що небо належить тому, хто може дозволити собі його захопити.

Етичні та політичні питання попереду

З інноваціями приходить тривога. Війна за допомогою дронів дегуманізує бойові дії. Це збільшує спокусу постійного спостереження. Це ставить під сумнів етику дистанційного вбивства та роль штучного інтелекту в прийнятті рішень щодо летальних наслідків.

Однак це також демократизує оборону. Для країни в облозі дрони означали виживання. Вони дозволили Україні завдати удару у відповідь, не жертвуючи своїми синами та доньками в безрезультатних фронтальних атаках.

Захід тепер має враховувати ці подвійні реалії: дрони одночасно визволяють і дестабілізують. Правила війни мають еволюціонувати.

Доктрина для 21 століття

«Перемога тисячі дронів» – це не метафора. Це стратегічна реальність опору України.

У гаражах і бункерах, лісах і на заводах українці написали нову главу у мистецтві війни — главу, яку визначають не сталь і паливо, а кремній, швидкість і масштаб. Вони створили не просто силу безпілотників, а доктрину: децентралізовану, адаптивну, нестримну.

Поки війна триває, інші країни спостерігають і вчаться: деякі із захопленням, деякі з жахом.

Але ніхто вже не може сумніватися, що майбутнє війни настало — і воно народилося не в коридорах наддержави, а в небі над Бахмутом.