Кирило Дмитрієв

Кирило Олександрович Дмитрієв народився 12 квітня 1975 року в Києві, який тоді входив до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Пізніше він переїхав до Росії та розпочав кар'єру у сфері фінансів та інвестицій, отримавши ступінь бакалавра в Стенфордському університеті та ступінь магістра ділового адміністрування в Гарвардській школі бізнесу. Після нетривалої роботи в McKinsey & Company та Goldman Sachs Дмитрієв повернувся до Москви та став співзасновником фондів прямих інвестицій та інвестиційних фондів, позиціонуючи себе як місток між західним капіталом та російськими ринками.

У 2011 році він став головним виконавчим директором Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ), суверенного фонду, створеного для спільного інвестування в російські підприємства разом з іноземними інвесторами. Під його керівництвом РФПІ рекламував великі інвестиційні угоди з партнерами на Близькому Сході, в Азії та Європі.

Зліт в орбіту Кремля

Траєкторія Дмитрієва, що вийшла за межі чистих фінансів і занурилася в політико-економічний зв'язок російської держави, була вражаючою. У лютому 2025 року Володимир Путін призначив його спеціальним посланником президента з питань іноземних інвестицій та економічного співробітництва. Хоча він і не є дипломатом у традиційному розумінні цього слова, його портфель дає йому подвійну роль: як представника з питань інвестицій, так і посередника у стратегічних переговорах між Росією та іншими державами.

Спостерігачі описують його стиль як «безжально амбітний». Він має особисті зв'язки, що охоплюють як бізнесові кола, так і елітні державні кола: повідомлення пов'язують його дружину з дочкою Путіна та зазначають ймовірні зв'язки з російськими службами безпеки.

Участь у мирному плані для України

Дмитрієв нещодавно став центральною фігурою в неофіційній дипломатії щодо війни в Україні. Згідно з численними повідомленнями:

• Наприкінці жовтня 2025 року Дмитрієв зустрівся зі Стівом Віткоффом (забудовником та соратником колишнього президента США Дональда Трампа) у Маямі, де обговорювався проект мирного плану для України з 28 пунктів (хто його розробив, невідомо).

  
  

• Зазначається, що план охоплює чотири основні сфери: мир в Україні, гарантії безпеки (включаючи Росію), архітектуру європейської безпеки та майбутнє відносин між США та Росією.

  
  

• Дмитрієв публічно заявив, що дипломатичне вирішення війни можливе протягом одного року.

Для Кремля роль Дмитрієва, схоже, є «тіньовим переговірником»: хоча офіційні структури Міністерства закордонних справ продовжують функціонувати, Дмитрієв пропонує прихований канал зв'язку та орієнтований на бізнес фасад взаємодії. Його присутність у переговорах щодо мирного плану є важливою, оскільки вона сигналізує про готовність Москви об'єднати військову, дипломатичну та економічну складові під керівництвом однієї особи, яка впевнено почувається на західних фінансових ідіомах та має зв'язки зі співрозмовниками, що базуються в США.

Стратегічні наслідки для Росії, України та Заходу

Участь Дмитрієва має кілька наслідків:

Для Росії

• Це дозволяє Кремлю посадити за стіл переговорів довірену фігуру з фінансовим досвідом, тим самим сигналізуючи: війна має економічний вимір, і Москва розглядає мир як частину своєї ширшої стратегії реінтеграції у світову економіку.

• Використовуючи нетрадиційного дипломата, Росія зберігає гнучкість та можливість заперечувати: якщо переговори проваляться, офіційні канали можуть приписати провал традиційним інституціям, тоді як Дмитрієв залишається обличчям, дружнім до бізнесу.

• Прогноз оптимізму Дмитрієва (мир протягом одного року) може бути спрямований на формування міжнародних очікувань, зменшення рішучості Заходу або прискорення втоми від війни в Україні та її прихильників.

Для України

• Роль Дмитрієва ускладнює українську переговорну стратегію: хоча Україна може очікувати переговорів з офіційними російськими дипломатами, залучення когось на кшталт Дмитрієва розмиває межі між економічними стимулами, послабленням санкцій та територіальними питаннями.

• Якщо план буде значною мірою схилятися до російських інтересів (як припускають деякі повідомлення), Україна ризикує бути відсунутою на другий план на користь угод через непрямі канали, які можуть не повністю поважати її суверенітет чи територіальну цілісність. Як зазначила газета The Guardian, план Дмитрієва «значно сприятиме інтересам Москви».

Для Заходу

• США та їхні європейські союзники повинні узгодити мирну пропозицію, частково розроблену Дмитрієвим: це означає оцінку не лише її дипломатичної життєздатності, а й прихованих економічних та геополітичних аспектів.

• Такі ділові лояльні особи, як Дмитрієв, слугують векторами «економізації» дипломатії: інвестиційні угоди, послаблення санкцій та реконструкція переплітаються з мирним процесом. Західні актори ризикують бути втягнутими в економічні угоди, які надають легітимності російській державі без повної відповідальності за поведінку під час війни.

Критика та ризики

Кілька коментаторів попереджають, що участь Дмитрієва створює ризики. По-перше, відсутність у нього офіційних дипломатичних повноважень та зв'язок переважно з бізнесом, а не з оборонними чи зовнішньополітичними інституціями, може обмежити його довіру на переговорах, що стосуються територіальних, безпекових або гуманітарних питань.

Більше того, мирний план, який, як повідомляється, обговорювався під його егідою, викликав тривогу, оскільки він, схоже, вимагає від України значних поступок, включаючи територію та обмеження своїх збройних сил, в обмін на невизначені гарантії. Критики стверджують, що, працюючи через бізнес-канали та закулісну дипломатію, Москва може досягти врегулювання на вигідних для неї умовах, зберігаючи при цьому перевагу у формальній дипломатії.

Зрештою, попередня роль Дмитрієва в РФПІ та його тісні зв'язки з державою викликають питання щодо прозорості та конфлікту інтересів: якщо мирний процес буде пов'язаний з економічним відновленням та інвестиційними проектами в Росії, гуманітарний вимір для України – реконструкція, відповідальність за воєнні злочини, внутрішньо переміщені особи – ризикує бути підпорядкованим прибутковості.

Кирило Дмитрієв займає особливу нішу в російській владній структурі: фінансист, який став спеціалістом з питань посланців, поєднуючи світ інвестицій та державної стратегії. Його підвищення до посади спеціального посланника президента та участь у переговорах щодо мирного плану для України відображають еволюцію підходу Москви до війни: менш суто військовий та більш інтегрований з дипломатичною та економічною стратегією.

З української та західної точки зору, Дмитрієв є одночасно і можливістю, і загрозою. Якщо він справді прагне міцного миру, його участь може відкрити нові канали. Але якщо його роль полягає головним чином у сприянні врегулюванню, яке привілейовує цілі Росії, водночас пропонуючи економічні «пряники» іншим зацікавленим сторонам, тоді Україна ризикує бути замкненою в угоді, яка підриває її суверенітет та майбутню безпеку. Завдання попереду полягає в тому, щоб контролювати суть того, що відбувається за цими ідеями, щоб гарантувати, що будь-який мирний план, що виходить з коридору Дмитрієва, не є фасадом для асиметричного компромісу, вигідного лише Москві.

---

І пан Дмитрієв, і автор є членами Всесвітнього економічного форуму.