Катерина Кантемир: Розбудова гуманітарних партнерств на передовій України
Метью Періш
Неділя, 4 жовтня 2026 року
Благодійний фонд «Мирне небо Харкова» виник у результаті надзвичайної громадянської мобілізації, що відбулася після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Заснований у травні того ж року, він розпочав свою діяльність із найнагальнішого завдання — підтримки людей, які опинилися у скрутному становищі, забезпечуючи гарячим харчуванням цивільних осіб, постраждалих від війни в Харкові. Відтоді фонд перетворився на одну зі значних гуманітарних організацій сходу України, що працює в різних прифронтових та постраждалих від війни регіонах.
Сьогодні організація реалізує понад 40 проєктів у співпраці з міжнародними партнерами та установами Організації Об’єднаних Націй. Її діяльність охоплює надання гуманітарної допомоги, психосоціальну підтримку, відновлення та реконструкцію, економічне відновлення, грошову допомогу та протимінну діяльність. Її робота ілюструє дедалі важливішу особливість гуманітарного ландшафту України: місцеві організації, які виникли як екстрена відповідь на вторгнення, перетворилися на професійні інституції, що працюють разом із деякими з найбільших гуманітарних організацій світу.
Я зустрівся з Катериною Кантемир, менеджеркою з партнерств Благодійного фонду «Мирне небо Харкова», у Харкові, щоб обговорити, як відбулася ця трансформація, часом складні відносини між українськими організаціями та міжнародними донорами, проблеми гуманітарної бюрократії та необхідність переконувати зовнішній світ і надалі звертати увагу на війну, яка стала звичною темою за кордоном, але залишається жорстокою реальністю для людей, які її переживають.
Метью Періш: Чи не могли б ви почати з розповіді про себе, вашу роль менеджерки з партнерств у «Мирному небі Харкова» та про те, як ви почали працювати в гуманітарному секторі?
Катерина Кантемир: Моя роль полягає, по суті, у тому, щоб налагоджувати зв’язки нашої організації з міжнародними та національними партнерами та допомагати перетворювати ці відносини на практичну співпрацю.
Моя академічна освіта пов’язана з міжнародними економічними відносинами, тому спочатку я думала, що моя кар’єра буде більше пов’язана з міжнародною торгівлею та економікою. Але повномасштабне вторгнення змінило ситуацію для всіх в Україні, зокрема й у професійному плані. Саме так я почала працювати в гуманітарній сфері.
МП: «Мирне небо Харкова» було створено за надзвичайних обставин після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Як організація розвинулася від тих перших екстрених заходів до набагато більшої організації, якою вона є сьогодні?
КК: Ми почали працювати у 2022 році, надаючи гаряче харчування людям, які постраждали від війни тут, у Харкові. Потім ми також почали працювати в Херсоні. Крок за кроком ми виросли з волонтерської ініціативи у велику багатосекторальну гуманітарну організацію, яка зараз реалізує різноманітні гуманітарні та соціальні проєкти.
Протягом 2022 року ми побачили, що потреби людей зростають. Саме тому ми перейшли від роздачі гарячих обідів до набагато масштабніших проєктів. Сьогодні вони включають відновлення та реконструкцію будівель, медичну допомогу, психосоціальну підтримку та навіть протимінну діяльність.
МП: Що насправді передбачає повсякденна робота менеджерки з партнерств? Хто ваші основні партнери?
КК: У нашому відділі партнерств, мабуть, не буває абсолютно типового дня. Наші основні обов’язки — спілкування з наявними партнерами та розвиток відносин із новими. Ми також намагаємося відновлювати та підтримувати зв’язки з партнерами, з якими контакти з часом могли послабитися.
Але це не лише комунікація з партнерами. Робота включає спілкування з громадами та місцевою владою, а іноді нам потрібно координувати діяльність між нашими власними відділами, щоб забезпечити належне виконання всіх завдань. Наприклад, нам може знадобитися перевірити, чи вчасно подано фінансову звітність. Ми стежимо за тим, щоб усе виконувалося відповідно до вимог наших партнерів.
МП: «Мирне небо Харкова» співпрацює з міжнародними гуманітарними організаціями, українськими установами та місцевими громадами. Що може забезпечити місцева організація в Харкові такого, чого велика міжнародна неурядова організація не може легко забезпечити самостійно?
КК: Перше — це близькість. Наші команди працюють і живуть у тому самому середовищі, що й громади, які ми підтримуємо. Ми розуміємо не лише гуманітарні показники, а й контекст, що стоїть за ними.
Ми знаємо, що ситуація відрізняється в Харкові, Дергачах, Ізюмі, Куп’янську та менших прифронтових громадах. Ми знаємо, які дороги доступні, як змінюються безпекові умови, які місцеві органи влади активно залучені та яким місцевим мережам довіряють люди. Ми також знаємо, що може бути технічно можливим на папері, але нереалістичним на практиці.
Знання місцевих умов також дає змогу діяти швидше. Після атаки місцева організація часто може негайно зв’язатися з владою та громадами, оцінити потреби після удару та дуже швидко мобілізувати команди.
Також важливим є питання довіри. Бенефіціари часто почуваються комфортніше, відкрито спілкуючись із людьми, які розуміють їхнє середовище та досвід.
МП: Що, своєю чергою, пропонують міжнародні партнери такого, що українській організації на кшталт «Мирного неба Харкова» було б важко забезпечити самостійно? Чи це головним чином фінансування?
КК: Фінансування надзвичайно важливе, але я б точно не зводила міжнародні партнерства лише до фінансування. Сильні міжнародні партнери приносять технічну експертизу, усталені методології, стандарти захисту, системи комплаєнсу та доступ до міжнародних мереж. Вони також можуть забезпечити спеціалізовану експертизу, яку одній організації було б важко самостійно розвивати в кожному секторі.
Ми працюємо в багатьох гуманітарних секторах, включаючи житло та непродовольчі товари, продовольчу безпеку та засоби до існування, грошову допомогу, охорону здоров’я, освіту, захист, захист дітей, протидію гендерно зумовленому насильству та протимінну діяльність. Завдяки міжнародним організаціям ми можемо розвивати наш досвід у кожній із цих сфер.
Наприклад, завдяки співпраці з ЮНІСЕФ ми значно розширили нашу експертизу у сфері захисту дітей. Ми також розпочали проєкт із HALO Trust, завдяки якому багато чого навчилися у сфері гуманітарної протимінної діяльності. Є багато прикладів, коли партнерство з певним донором допомогло нам розвинути експертизу в конкретній сфері.
Зміцнення потенціалу може бути надзвичайно цінним, якщо воно правильно організоване. Я вважаю, що найсильніша модель є справді взаємодоповнювальною: міжнародний досвід і ресурси поєднуються з місцевими знаннями, операційною спроможністю та доступом до громад.
МП: Наскільки рівноправними є партнерства між українськими неурядовими організаціями та великими міжнародними гуманітарними організаціями на практиці? Чи відіграють українські організації справжню роль у визначенні пріоритетів, чи програми іноді значною мірою розробляються ще до залучення місцевих партнерів?
КК: Це суттєво відрізняється залежно від організації. Існують партнерства, у яких українські організації справді залучені із самого початку. Вони можуть обговорювати з партнером потреби, географічні пріоритети, цільові групи, діяльність, бюджети та підходи до реалізації. Зазвичай це найміцніші партнерства.
Але також бувають ситуації, коли значна частина архітектури проєкту вже визначена до того, як місцева організація приєднується до процесу реалізації. Іноді це зумовлено вимогами донорів або дуже конкретними умовами конкурсів проєктних пропозицій.
Саме тому ми намагаємося будувати довгострокові, усталені відносини з партнерами, у межах яких можемо все обговорювати та узгоджувати. З наявними партнерами ми можемо обговорювати майбутні проєкти із самого початку та показувати їм, які існують потреби, на які групи слід орієнтуватися та де саме потрібна допомога.
МП: Міжнародне гуманітарне фінансування неминуче передбачає подання заявок, складання бюджетів, аудити, моніторинг та значний обсяг звітності. Чи може бюрократія перешкоджати здатності місцевих організацій швидко реагувати?
КК: На ці процеси витрачається значна кількість часу. Але гуманітарні організації управляють коштами донорів і працюють із вразливими громадами, тому підзвітність є абсолютно необхідною. Фінансовий контроль, процедури закупівель, моніторинг та звітність — усе це служить важливій меті.
Проблема полягає в пропорційності. Іноді адміністративні процеси можуть ставати надзвичайно деталізованими, особливо коли вимоги різних партнерів суттєво відрізняються. Для місцевої організації, яка працює близько до лінії фронту, це може створювати напруження між дотриманням вимог і швидкістю реагування.
Якщо громада зазнає атаки або виникає нова хвиля переміщення людей, оперативним командам може знадобитися відреагувати протягом кількох годин. Саме тому наш відділ і наша організація намагаються обговорювати ці питання з партнерами та будувати відносини, які стосуються не лише отримання фінансування, а ґрунтуються на довірі, розумінні та підтримці.
МП: Як ви пояснюєте реалії Харкова та прифронтових громад міжнародним партнерам, які можуть працювати в Києві, Брюсселі, Женеві, Лондоні чи деінде і ніколи самі не стикалися з такими умовами?
КК: Важливо зробити контекст якомога конкретнішим. Легко говорити гуманітарною термінологією — бенефіціари, показники, цільові групи, — але ці слова можуть усунути з обговорення людську реальність.
Ми поєднуємо дані з практичною інформацією від наших команд: що сталося в конкретній громаді, що нам розповідають люди, як безпекові умови впливають на доступ, яка інфраструктура була пошкоджена та що сім’ї вважають пріоритетним саме зараз.
Польові виїзди надзвичайно цінні, коли їх можна організувати безпечно. Наші команди дуже часто здійснюють такі виїзди, а іноді до них приєднуються партнери, щоб на власні очі побачити, що відбувається в певній громаді та як підтримка, що надається завдяки їхньому фінансуванню, може змінити життя людей.
Коли такі візити неможливі через безпекову ситуацію, ми покладаємося на фотографії, показники моніторингу, швидкі оцінки та розмови з людьми з цих громад. Мета полягає не в тому, щоб драматизувати ситуацію, а в тому, щоб рішення ґрунтувалися на реальній оперативній ситуації.
МП: Чи змінилися пріоритети міжнародних донорів із 2022 року? Чи стає важче отримати фінансування для базових гуманітарних потреб, оскільки війна триває, а міжнародна увага переміщується в інші регіони?
КК: Пріоритети безумовно змінилися. У 2022 році значна частина уваги, цілком зрозуміло, була зосереджена на екстреній допомозі: продуктах харчування, засобах гігієни, освіті та грошовій допомозі. Ці потреби все ще існують, особливо в прифронтових та нещодавно постраждалих громадах.
Але зараз набагато більший акцент робиться на відновленні, забезпеченні засобів до існування, локалізації та особливо енергетичній стійкості, оскільки ми готуємося до чергової зими, яка, як очікується, буде суворою.
Цей перехід необхідний, але він також створює виклик, оскільки Україна одночасно переживає надзвичайну ситуацію та відновлення. Одна громада може потребувати відбудови та підтримки засобів до існування, тоді як водночас черговий ракетний удар створює негайні потреби в матеріалах для ремонту житла, продуктах харчування чи грошовій допомозі.
Конкуренція за фінансування також посилилася. У світі існує багато гуманітарних криз, і Україна не може виходити з того, що рівень міжнародної уваги, який існував у 2022 році, автоматично збережеться. Саме тому ми намагаємося надавати нашим партнерам конкретні докази, а комунікація та міцні партнерські відносини стають дедалі важливішими.
МП: Як «Мирне небо Харкова» визначає, що насправді потрібно громадам? Чи можуть бенефіціари впливати на розробку проєктів, а не просто отримувати допомогу, розроблену для них?
КК: Ми проводимо оцінку потреб, і цей процес є для нас фундаментальним. Наша інформація надходить із різних джерел, включаючи безпосередні оцінки наших команд, інформацію від місцевої влади, громадських організацій та механізмів координації гуманітарної допомоги.
Але особливо важливо безпосередньо спілкуватися з людьми, з якими ми працюємо. Іноді те, що ззовні здається найнагальнішим, насправді не є пріоритетом, визначеним самою громадою.
Тому зворотний зв’язок від бенефіціарів є важливою складовою нашої діяльності. Ми збираємо інформацію перед початком реалізації, щоб визначити потреби, і продовжуємо отримувати зворотний зв’язок протягом усього процесу, щоб зрозуміти, які потреби вже задоволені, а які залишаються незадоволеними.
МП: Ваша робота охоплює широкий спектр діяльності — від екстреної допомоги та евакуації до психологічної підтримки, забезпечення засобів до існування, реконструкції та протимінної діяльності. Де закінчується екстрена гуманітарна робота та починається довгострокове відновлення?
КК: В Україні цю межу дедалі важче визначити, оскільки одна й та сама громада може одночасно потребувати екстреної допомоги, заходів із відновлення та розвитку.
Тому наш підхід ґрунтується не стільки на чітких категоріях, скільки на фактичних потребах та подальшому розвитку громади. Наприклад, одразу після атаки пріоритетом може бути екстрена допомога або швидкий ремонт житла. Через кілька місяців тому самому домогосподарству може знадобитися підтримка засобів до існування, щоб стати більш самостійним, психологічна допомога або більш суттєве відновлення житла.
Ми намагаємося, де це можливо, налагоджувати зв’язки між цими різними формами допомоги, саме тому багато наших проєктів є багатосекторальними. Наприклад, якщо наша команда проводить гуманітарне розмінування в громаді, пізніше ми можемо надати підтримку для відновлення засобів до існування, щоб люди могли повернутися до своєї діяльності та стати більш незалежними.
МП: Після років війни чи бачите ви втому донорів або гуманітарну втому?
КК: Безумовно, підтримувати увагу до проблем, які ми маємо тут, в Україні, стало складніше. Ми працюємо не лише в Харківській області, а й в інших прифронтових регіонах, включаючи Сумську, Дніпропетровську, Запорізьку, Херсонську та Миколаївську області, а також розпочали реалізацію проєктів в Одесі. Тому ми бачимо реальність, з якою стикаються люди в цих регіонах.
У 2022 році майже кожна подія в Україні ставала міжнародною новиною. Кілька років потому війна триває, але міжнародна аудиторія звикла чути про неї. На жаль, громади, з якими ми працюємо, не мають розкоші звикнути до її наслідків.
Ми говоримо про це, спираючись на докази, а не просто заявляючи, що потреби залишаються високими. Ми показуємо партнерам, що відбувається в конкретних громадах: дані про переміщення людей, пошкоджене житло, перебої в комунальних послугах, проблеми у сфері захисту та недостатній доступ до медичної допомоги.
Водночас важливо демонструвати результати. Наші партнери повинні розуміти як масштаб потреб, так і той факт, що їхня підтримка призводить до відчутних змін у цих громадах.
МП: У гуманітарному секторі дедалі частіше обговорюється питання «локалізації»: надання українським організаціям більшого контролю над фінансуванням та прийняттям рішень замість ставлення до них переважно як до партнерів-виконавців. Чи справді відбулася змістовна локалізація?
КК: Безумовно, прогрес є. Українські організації зараз відіграють набагато більшу роль у реалізації гуманітарної допомоги, координації та діалозі з міжнародними партнерами, ніж на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.
Також ширше визнається, що місцеві організації — це не просто механізми реалізації. Це організації з власною експертизою, стратегіями та інституційною спроможністю.
МП: Що робить міжнародне партнерство успішним? Чи є помилки, яких іноземні організації неодноразово припускаються, коли починають співпрацювати з українськими партнерами?
КК: Найміцніші партнерства базуються на комунікації, довірі та прозорості. Успішне партнерство починається з ясності: хто за що відповідає, які рішення приймаються спільно, як відбуватиметься комунікація та що станеться, якщо обставини зміняться.
Одна з помилок, якої можуть припускатися міжнародні організації, — вважати, що підходи, успішно застосовані в інших гуманітарних контекстах, можна просто перенести в Україну. Іноді організації також недооцінюють обсяг оперативних знань, які вже існують в українських місцевих неурядових організаціях.
МП: Наскільки важливі особисті стосунки та довіра? Чи можуть контракти, процедури комплаєнсу та системи звітності замінити впевненість у тому, що люди у двох організаціях щиро довіряють одне одному?
КК: Довіра надзвичайно важлива. Контракти, політики та процедури необхідні, оскільки вони забезпечують структуру, підзвітність та захист для обох сторін. Але жоден контракт не може передбачити кожну ситуацію, яка може виникнути під час гуманітарного проєкту, особливо в такому непередбачуваному середовищі, як Україна.
Завжди будуть моменти, коли щось швидко змінюється і двом організаціям потрібно відкрито говорити, ділитися занепокоєннями та разом знаходити рішення. Для цього потрібна довіра.
Водночас я б не відокремлювала особисту довіру від інституційних систем, оскільки для сталого партнерства потрібні обидві складові. Особисті стосунки роблять комунікацію швидшою та відкритішою, тоді як інституційні системи гарантують, що співпраця не залежить виключно від конкретних осіб.
МП: Які найбільші незадоволені гуманітарні потреби сьогодні існують у Харкові та Харківській області?
КК: Найбільші потреби залишаються зосередженими в прифронтових та сильно постраждалих громадах. Проблема житла залишається серйозною, оскільки будинки продовжують щодня зазнавати пошкоджень унаслідок атак. Сім’ї часто потребують як негайного ремонту, так і більш суттєвого відновлення, особливо перед зимою.
З мого особистого досвіду, охорона здоров’я є ще одним важливим пріоритетом. Доступ до первинної медичної допомоги, ліків та послуг у сфері психічного здоров’я особливо ускладнений поблизу лінії фронту. Я бачила громади, в яких у селі немає навіть лікаря, тому задоволення цих потреб надзвичайно важливе.
Я б також виділила підготовку до зими та енергетичну стійкість. Психосоціальна підтримка та захист дітей також залишаються важливими, оскільки багато дітей постраждали від війни. Іноді їм потрібна не лише психосоціальна допомога, а й більш спеціалізована підтримка у сфері психічного здоров’я від кваліфікованих фахівців.
МП: Уявімо, що завтра до вас звернеться міжнародний фонд, компанія чи неурядова організація, яка хоче допомогти Харкову. Що б ви порадили їм зробити — і, що не менш важливо, чого б ви порадили їм не робити?
КК: Моя перша порада — звернутися до місцевої влади та місцевих організацій, перш ніж вирішувати, яким має бути втручання.
МП: Розмовляти з місцевою владою іноді буває досить складно, чи не так?
КК: Саме тому міжнародні організації повинні використовувати зв’язки з місцевими організаціями, які вже мають налагоджені відносини з владою. Вони можуть скористатися цими зв’язками місцевих неурядових організацій.
Коли ви приходите з ресурсами та експертизою, вам слід спочатку зрозуміти, що вже існує в регіоні, де є реальні прогалини та які потреби вже задовольняються іншими організаціями.
Я б також рекомендувала гнучкість, оскільки проєкти можуть активно реалізовуватися, а ситуація змінюється щодня.
Я б не радила приходити з повністю готовим рішенням, а потім шукати українську організацію лише для реалізації проєкту. Перш ніж розпочати проєкт, потрібно поспілкуватися з цією організацією та залучити її до процесу прийняття рішень, оскільки вона має місцеву експертизу.
МП: Дивлячись у майбутнє, за межі безпосередньої війни, яку роль, на вашу думку, відіграватиме «Мирне небо Харкова» у відбудові України? Чи поступиться гуманітарна допомога зрештою місцем відновленню та розвитку?
КК: Я думаю, що гуманітарна допомога та відновлення триватимуть паралельно ще досить довго. Навіть під час реконструкції деяким громадам знадобиться екстрена допомога, тоді як інші будуть готові до довгострокових програм, зосереджених на засобах до існування, інфраструктурі, охороні здоров’я, освіті та соціальних послугах.
Щодо «Мирного неба Харкова», я бачу, що наша роль поступово розширюватиметься у напрямку відновлення та реконструкції, водночас ми зберігатимемо наш гуманітарний потенціал. У нашій філософії ми визначаємо відновлення та реконструкцію як четвертий стовп нашої діяльності та довгостроковий пріоритет на найближчі роки.
Досвід, який наша організація здобула під час війни, зокрема наші відносини з громадами та місцевою владою, може бути дуже цінним у процесі відбудови. Відбудова не повинна означати лише відновлення інфраструктури. Вона також повинна означати відновлення послуг, засобів до існування та стійкості громад.
МП: І нарешті, чого вас особисто навчив цей досвід гуманітарної допомоги після роботи з міжнародними партнерами та громадами, які переживають війну? Чи змінив він ваше розуміння того, що насправді допомагає людям у кризових ситуаціях?
КК: Він навчив мене, що те, що справді допомагає людям, не завжди виглядає найвражаюче на папері. Іноді відносно проста допомога, надана швидко та в потрібний момент, може мати більше значення, ніж набагато масштабніше втручання, здійснене через кілька місяців.
Це також навчило мене важливості вміння слухати. Люди, які постраждали від війни, — не просто бенефіціари. Вони розуміють власні потреби та потреби своїх громад краще, ніж будь-хто інший.
І нарешті, я зрозуміла, що гуманітарна допомога працює найкраще, коли існує довіра між організаціями, міжнародними донорами та місцевими громадами. Хороші системи та фінансування є важливими, але вони стають справді ефективними, коли поєднуються з місцевими знаннями та гнучкістю.
МП: Катерино, щиро дякую за ваш час та змістовні відповіді. Бажаю вам і «Мирному небу Харкова» успіхів у вашій роботі, поки триває ця жахлива війна, і в тій важливій роботі, яку, я впевнений, організація продовжуватиме ще довго після її завершення.
КК: Я дуже вдячна вам від імені всієї організації. Дякую, що знайшли час та зацікавилися нашою діяльністю і нашою роботою.
---
«Мирне небо Харкова»
Благодійний фонд «Мирне небо Харкова» — український благодійний фонд, заснований у травні 2022 року. Організація повідомляє, що її команда налічує сотні співробітників і волонтерів та реалізує понад 40 проєктів у співпраці з міжнародними партнерами й установами ООН, працюючи у таких сферах, як гуманітарна допомога, психосоціальна підтримка, відновлення та реконструкція, економічне відновлення, грошова допомога та протимінна діяльність.
Офіційний сайт: Мирне небо Харкова — mn.org.ua
