Військові реформи Канади в епоху 5% доктрини НАТО
- Matthew Parish
- 9 лип.
- Читати 5 хв

Канада, яка довгий час була надійним, але неефективним членом НАТО, зараз стикається з глибокою розплатою. Протягом десятиліть послідовні уряди в Оттаві недофінансували та недооцінювали Збройні сили Канади (ЗС Канади), впевнені, що географія, американський захист та престиж миротворчої діяльності будуть достатніми у світі після Холодної війни. Але повномасштабне вторгнення Росії в Україну, у поєднанні зі зростанням напруженості в Арктиці та Індо-Тихоокеанському регіоні, перевернуло цю самовдоволеність.
У відповідь на це НАТО розпочало різку стратегічну перебудову, в якій держави-члени вимагають від усіх членів не лише досягнення давнього цільового показника витрат на оборону у розмірі 2% ВВП, але й переходу до більш амбітного зобов'язання у розмірі 5% — неформального, але публічно задокументованого консенсусу між усіма державами-членами НАТО. Це дедалі актуальніше очікування з огляду на тривалу війну в Європі та зростання загроз в Азії. Для Канади ця вимога є чимось більшим, ніж просто бюджетним викликом. Вона вимагає комплексної трансформації її збройних сил, доктрини, процесів закупівель та геополітичної позиції. Модернізація Збройних сил Канади більше не є теоретичним прагненням. Це екзистенційний імператив.
Поточний стан Збройних сил Канади
Канадські ВПС складаються приблизно з 68 000 військовослужбовців регулярної служби та 27 000 резервістів, розподілених по сухопутних військах, ВМС та Королівських канадських ВПС (RCAF). За більшістю стандартів НАТО цієї кількості недостатньо. Сили недоукомплектовані, перевантажені та часто залежать від застарілого обладнання. Нестача кваліфікованого персоналу в поєднанні з інституційними проблемами із закупівлями призвела до критичних прогалин у всіх сферах ведення бойових дій.
Армія використовує переважно застарілу техніку, включаючи броньовану машину LAV III та гаубиці M777. Піхотні підрозділи страждають від поганого утримання та нестачі набору особового складу.
ВМС мають 12 фрегатів класу «Галіфакс» та 4 застарілі підводні човни класу «Вікторія». Канада не має сучасного десантного потенціалу та не має можливості проектувати військово-морську міць за межі прибережних вод без підтримки Америки.
Королівські канадські ВПС (RCAF) мають на озброєнні флот CF-18 Hornet, вперше представлених на початку 1980-х років. Затримки з їх заміною американським винищувачем-невидимкою F-35 перешкоджають здатності Канади робити вагомий внесок у патрулювання повітряного простору, забезпечення переваги в повітрі та операції з далекобійного удару.
Ці недоліки добре відомі в Оттаві. Але масштаби виправлень, необхідних відповідно до нових очікувань НАТО, є безпрецедентними.
Від 1,4% до 5%: Бюджетний стрибок
Канада наразі витрачає близько 1,4% ВВП на оборону, що значно менше навіть початкового показника НАТО у 2%. Досягнення 5% ВВП вимагатиме потроєння щорічних витрат на оборону, приблизно з 30 мільярдів канадських доларів до понад 100 мільярдів канадських доларів. Ця цифра поставила б Канаду серед п'яти найбільших військових витрат у світі, перетворивши її з країни з посереднім вкладником на центральну опору НАТО.
Хоча політично суперечливе питання, є ознаки зміни консенсусу еліт. Уряд прем'єр-міністра Марка Карні, під тиском як Сполучених Штатів, так і головної опозиційної партії, сигналізував про готовність до багаторічного збільшення озброєння. Міністр оборони Девід Макгінті зобов'язався переозброїти війська та визнав, що Канада повинна готуватися до повернення до конфронтації великих держав.
Структурна реформа та промислова база
Військова проблема Канади не лише фінансова. Вона структурна. Оборонні закупівлі, як відомо, відбуваються повільно, надмірно зарегульовано та паралізовано бюрократичною інерцією. Перехід до 5% витрат має супроводжуватися реформою закупівель, що надасть військовому керівництву можливість пришвидшити прийняття рішень та оптимізувати ланцюги поставок.
Оборонно-промислова база країни також скромна за стандартами НАТО. Канада виробляє стрілецьку зброю, деякі аерокосмічні компоненти та військово-морські системи, але їй бракує вітчизняних потужностей для виробництва танків, ракет, безпілотників або великомасштабної артилерії. Масштабування цього сектору вимагатиме величезних інвестицій, іноземного партнерства (особливо зі США та Європою) та розвитку робочої сили.
Однак промисловий потенціал Канади є значним. Країна має величезні природні ресурси, високоосвічену робочу силу та доступ до аерокосмічної експертизи світового класу. За належно керованої оборонно-промислової політики Канада може стати ключовим постачальником критично важливих систем — від суден, здатних працювати в Арктиці, до військово-морських патрульних кораблів та програмного забезпечення для кіберзахисту.
Персонал та навчання: сучасна сила для сучасної загрози
Однією з найгостріших проблем є людський капітал. Наразі у ВПС Канади використовуються тисячі солдатів, які не мають достатньої кількості. Низька заробітна плата, нестача житла та культурний розрив між військовим та цивільним життям сприяли поганому набору персоналу.
Щоб збільшити чисельність військових на 50% або більше, Канада повинна переглянути не лише набір, а й утримання військовослужбовців. Це означає:
Підвищення шкали оплати праці для рядового складу
Інвестування в житло та підтримку сім'ї
Розширення партнерства університетів та професійно-технічних шкіл для військових кар'єристів
Реформування резервної служби для кращої інтеграції цивільних осіб з критично важливими технічними навичками
Паралельно розширюються спільні навчальні операції з союзниками по НАТО, зокрема Польщею, Німеччиною та країнами Балтії, з метою відновлення бойової майстерності. Канада також інвестує в зимові бойові дії та підготовку до арктичних операцій, де вона має унікальні географічні та екологічні переваги.
Арктичний театр воєнних дій та стратегічна географія
Географічне положення Канади відіграє дедалі більш важливу роль у глобальній позиції НАТО. Арктика, колись маргінальна, тепер є новим фронтом у суперечці між НАТО та Росією. Танення льодів відкриває нові морські шляхи, а Росія швидко мілітаризує свою арктичну північ.
Здатність Канади проектувати суверенітет на Крайній Півночі обмежена. Багато її арктичних баз недостатньо розвинені, і вона має лише кілька криголамів. Щоб відповідати очікуванням НАТО, Канада повинна:
Розширити співпрацю NORAD зі Сполученими Штатами (Північноамериканське командування аерокосмічної оборони ( спільне американо-канадське військове командування, відповідальне за аерокосмічне попередження, аерокосмічний контроль та морське попередження для Північної Америки)

Будівництво нових військових злітно-посадкових смуг та радіолокаційних установок у Нунавуті та Північно-Західних територіях

Розробка військово-морських та повітряних платформ, готових до використання в Арктиці

Забезпечити швидку мобільність наземних військ у північні провінції та території
Цей арктичний вимір також перетинається з політикою щодо корінних народів, оскільки значна частина канадської Півночі населена громадами корінних народів. Будь-яке розширення військової інфраструктури має супроводжуватися змістовними консультаціями та інвестиціями в місцевий розвиток.
Оновлена роль і глобальна позиція НАТО
Якщо Канада досягне позначки у 5%, її вплив у НАТО значно зросте. Очікується, що вона очолить:
Постійна бригада у Східній Європі, ймовірно, у Латвії або Румунії
Спільні експедиційні операції з Францією, Великою Британією або Сполученими Штатами
Керівництво кіберзахистом, спираючись на свою роль у обміні розвідувальними даними в мережі Five Eyes
Внесок у безпеку на морі в Індо-Тихоокеанському регіоні, включаючи спільне патрулювання з Австралією та Японією
Ця трансформація вперше з часів Корейської війни поставить Канаду в центр світової військової дипломатії. Але вона також вимагає зміни менталітету в канадській політичній культурі — від ностальгії за миротворчістю до стратегічного реалізму.
Від надійного до надійного
Шлях Канади до перетворення на надійну сучасну військову державу більше не є необов'язковим. Перехід НАТО від символічних цілей до реальних можливостей вимагає не що інше, як повномасштабного національного переозброєння. Війна в Україні, мілітаризація Арктики та піднесення Китаю – все це змовило оборону в центральній частині канадського суверенітету, економіки та дипломатії.
Чи прийме Канада цей виклик, визначить не лише її становище в НАТО, але й її місце у світі, де мир більше не вважається очікуваним, і де владу — економічну, військову та моральну — потрібно завоювати заново.




