Війна по сусідству: коли поле бою вимірюється вулицями, а не милями

У більшості сучасних конфліктів поле бою уявляється як віддалене місце: лінія фронту, позначена на картах, часто в сільській місцевості, далеко від ритмів цивільного життя. Однак в Україні війна зруйнувала простір між зоною бойових дій та громадою. Тут фронт не є віддаленою абстракцією; він часто вимірюється відстанню від одного кута вулиці до іншого, звуком артилерійських пострілів, що проносяться над дахами, видимістю диму, що піднімається за останній багатоквартирний будинок. Для багатьох міст і містечок війна відбувається не «там», а буквально по сусідству.

Міська географія в облозі

У Донецькій, Бахмутській, Авдіївській та нещодавно в деяких районах Харківської та Запорізької областей мешканці опинилися в районах, де коротка прогулянка може означати перехід із зони відносного спокою в зону активного обстрілу. Міська структура — вулиці, трамвайні колії, парки — перетворюється на клаптикову композицію небезпеки та безпеки, і ця композиція зміщується щогодини. Звичайні маркери відстані більше не мають значення; можна бути фізично близько до лінії фронту без будь-якого буфера дикої природи чи демілітаризованої зони.

Таке стиснення простору означає, що солдати та цивільні особи мають спільну географічну зону. Війська можуть розміщуватися в шкільних будівлях, артилерійські підрозділи можуть розміщуватися на промислових майданчиках, а медичні бригади працюють у підвалах, які колись використовувалися для громадських складів. Така близькість посилює досвід війни для цивільного населення, яке живе в постійному усвідомленні як власної вразливості, так і присутності тих, хто їх захищає.

Психологія близькості

Життя поруч із війною створює особливий психологічний тиск. Сирени повітряної тривоги у віддалених містах можуть бути незручністю; тут вони є прелюдією до ударів, що лунають через кілька секунд. Мешканці вчаться розрізняти вогонь, що виходить, і вхідний, а також характерний свист снаряда та різкіший звук міномета. Діти виростають, рахуючи паузи між вибухами, щоб зрозуміти, чи варто бігти в укриття.

Парадоксально, але ця близькість може сприяти як страху, так і стійкості. Постійний ризик руйнує ілюзії щодо безпеки, але водночас об'єднує громади у взаємній підтримці. Сусіди формують групи спостереження, координують доставку постачання та діляться генераторами, створюючи мікромережі виживання. Війна стає не просто національною чи регіональною кризою, а глибоко особистими стосунками з безпосереднім оточенням.

Зміщення меж

Коли лінії фронту проходять через забудовані райони, кордони нестабільні. Вулиця, яку сьогодні утримує одна сторона, завтра може бути предметом оспорювання. Ця мінливість змушує цивільних осіб постійно переоцінювати свій вибір — залишатися, евакуюватися чи повертатися. Для деяких переміщення лише на кілька сотень метрів може означати різницю між життям і смертю; для інших евакуація є неможливою через вік, стан здоров'я чи сімейні обов'язки.

Для військових вузькі відстані змінюють розрахунки оборони. Бої за одну вулицю чи квартал можуть бути такими ж стратегічно важливими, як і утримання цілого району в сільському конфлікті. Домінують розвідка безпілотниками та тактика міських бойових дій; артилерія та вогонь зі стрілецької зброї ведуться в безпосередній близькості.

Культурне життя під час бойових дій

Дивовижно, але культурне життя триває навіть тоді, коли фронт стосується вулиць. У таких містах, як Харків та Миколаїв, театри та художні галереї знову відкрилися між обстрілами, концерти проходять на станціях метро, а вуличні художники повертають розбомблені фасади як полотна для патріотичних муралів. Сам акт культурного самовираження стає формою опору, стверджуючи цінність нормального життя всупереч постійним руйнуванням.

Уроки війни по сусідству

Український досвід підкреслює, що сучасна війна дедалі більше розмиває межу між бойовим простором та цивільним простором. У конфліктах, де ведуться прямі суперечки за міські райони, гуманітарні коридори, заходи захисту цивільного населення та планування відбудови не можна розглядати як постконфліктні проблеми — вони повинні бути інтегровані у військові та політичні стратегії з самого початку.

Для українських міст війна по сусідству — це не метафора, а щоденна реальність. Вулиці, які колись визначалися найближчим кафе чи ринком, тепер відомі за відстанню до найближчого окопу чи барикади. І все ж у цих стиснутих географічних межах кується дух нації — не в абстрактних відстанях на карті, а в живому досвіді кожної вулиці, де життя відмовляється поступатися просуванню війни.