Воєнні кабінети та надзвичайні повноваження: переосмислення українського управління під вогнем критики

Війна проти російської агресії змусила Україну швидко, часто під надзвичайним тиском, переосмислити багато своїх керівних інституцій. Завдання захисту демократичної країни та водночас управління логістикою тотальної війни призвели до безпрецедентної централізації влади, швидких інституційних реформ та розвитку нових механізмів підзвітності та контролю. Лідерство президента Володимира Зеленського відіграло центральну роль у цій трансформації. Його мужність та комунікативність викликають широке захоплення як у країні, так і за кордоном, він провів країну крізь найважчі бурі, зберігаючи при цьому основи вільного суспільства.

Однак, оскільки війна в Україні триває вже четвертий рік, і на горизонті немає жодних перспектив негайного вирішення, розпочалася тиха, але важлива розмова: як має розвиватися надзвичайне управління у воєнній Україні, і що слід зберегти, адаптувати або від чого відмовитися в ім'я демократії та цілісності? Це не критика президентства воєнного часу, яке за необхідністю діяло рішуче та часто ефективно. Це радше запрошення розглянути, як найкраще збалансувати концентровану виконавчу владу з інституційною стійкістю, особливо коли ставки екзистенційні.

Президентське лідерство та централізація державної влади

Після повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року Україна швидко консолідувала владу в рамках виконавчої влади. Офіс Президента став центром прийняття всіх важливих рішень: військової стратегії, економічної політики, міжнародної дипломатії та внутрішнього управління. На практиці це означало, що президент Зеленський та вузьке коло радників взяли під контроль більшість державних функцій, тісно співпрацюючи з Головнокомандувачем Збройних Сил та головою Служби безпеки України.

Обґрунтування було зрозумілим: єдність, швидкість та узгодженість були надзвичайно важливими. Парламент (Верховна Рада) продовжує збиратися, але зі значно зменшеною законодавчою роллю, переважно схвалюючи президентські укази та надзвичайні заходи. Судова влада функціонує в умовах обмежень воєнного стану. Місцеві органи влади та громадянське суспільство продовжують функціонувати, але часто покладаються на Київ з оперативних питань оборони та безпеки. Ці надзвичайні повноваження неодноразово поновлювалися за схваленням парламенту з початку війни.

Інституційна цілісність у воєнний час

Примітно те, як ця централізація часто супроводжується реальними кроками в утвердженні державної цілісності. Адміністрація Зеленського усунула десятки високопосадовців, причетних до корупції, як під пильною увагою ЗМІ, так і через внутрішній контроль. Один з головних довоєнних українських олігархів, Ігор Коломойський, колишній близький до президента, був заарештований у вересні 2023 року та залишається під вартою за відмивання грошей та інші звинувачення, а також за запитом уряду США про екстрадицію. Президент підтримував чіткий меседж реформ та прозорості навіть під час воєнного стану, що є помітним відхиленням від попередніх моделей управління воєнним часом у пострадянській чи навіть західній історії.

Такі антикорупційні органи, як Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Вищий антикорупційний суд (ВАКС), продовжують активно працювати. Системи державних закупівель були адаптовані до воєнних умов, але не повністю призупинені. Журналісти-розслідувачі, хоча й працюють з обмеженнями, продовжують висвітлювати історії про порушення, багато з яких були розслідувані правоохоронними органами. Такий розвиток подій підкреслює відданість уряду питанням підзвітності, навіть у воєнний час.

Аргументи на користь інституційного балансу

Тим не менш, централізація несе довгострокові ризики. Війна створює імператив контролю, але цей контроль має бути зворотним, щоб він не закріпився. Виклик полягає не в самому лідерстві Зеленського , якому довіряють, а в структурних реаліях того, як влада використовується і може передаватися далі. Якщо війна триватиме роками або виникне нова криза, існує ризик того, що тимчасова концентрація влади стане прецедентом.

Щоб запобігти цьому, Україні може бути корисним поступове переосмислення структури та обсягу діяльності свого воєнного кабінету. Одним із варіантів було б формалізувати роль Ради національної безпеки з чіткішими юридичними мандатами, призначеннями на фіксований термін та механізмами нагляду. Іншим було б створення спеціального парламентського комітету з питань управління у воєнний час, що складався б з представників усього політичного спектру та громадянського суспільства, якому було б доручено переглядати рішення виконавчої влади та пропонувати правові реформи для переходу до післявоєнного уряду.

Планування переходу

На певному етапі Україні потрібно буде перейти від надзвичайного управління воєнного часу до конституційного ладу мирного часу. Контури цього переходу — як швидко, за допомогою яких механізмів, з якими гарантіями — мають бути частиною національної дискусії зараз. Планування наперед — це не ознака розколу; це ознака зрілості держави. Це також форма стійкості, яка забезпечує виживання демократії не лише завдяки окремим особам, а й завдяки інституціям.

Управління Україною у воєнний час було набагато більш підзвітним та прозорим, ніж багато хто міг би передбачити. Це заслуга Президента, його радників та широкого кола державних службовців. Але оскільки воєнний стан вступає у свій третій рік, країна повинна дивитися в майбутнє. Продовження надзвичайних повноважень має супроводжуватися рамковими умовами для їхнього подальшого скорочення та інституційної перекалібрування. Йдеться не про зменшення президентської влади, а про зміцнення республіки.

Дорога попереду

Виживання та процвітання демократичних інституцій України під час найбільшого випробування в її сучасній історії вже є значним досягненням. Зараз завдання полягає в тому, щоб забезпечити не лише підтримку, а й зміцнення балансу сил, верховенства права та суспільної довіри. Війна показала Україні, на що вона здатна під тиском. Мир, коли він настане, вимагатиме від неї ще більшого. Успішний перехід від надзвичайних повноважень до консолідації демократії стане однією з визначальних спадщин цієї війни – і лідерства президента Зеленського.

---

Інституційна дорожня карта: від надзвичайних повноважень до стійкого управління в Україні

I. Керівні принципи

1. Легітимність через закон: Усі перехідні процеси воєнного та повоєнного часу повинні бути вкорінені в Конституції України та парламентському процесі, навіть якщо потрібні тимчасові зміни.

2. Безперервність уряду: Управління в надзвичайних ситуаціях повинно переходити до поступового режиму, а не різко розпадатися, щоб уникнути вакууму або політичної нестабільності.

3. Довіра через прозорість: Посилення комунікації з громадськістю, незалежного нагляду та механізмів боротьби з корупцією є ключем до інституційної довіри.

4. Інклюзивність: Громадянське суспільство, політична опозиція та місцеві органи влади повинні бути частиною процесу реформ, а не просто спостерігачами.

II. Перший етап: Інституційні гарантії під час воєнного часу (0–12 місяців)

Мета: Посилити перевірку в рамках надзвичайних ситуацій без підриву виконавчої влади під час конфлікту.

Вимірювання	Відповідальна установа	Хронологія	Нотатки
Створити незалежну Комісію з нагляду за управлінням воєнними діями під керівництвом парламенту	Верховна Рада	Негайно	Складається з депутатів парламенту, представників громадянського суспільства та юристів-науковців
Запропонувати Офісу Президента щоквартальну звітність щодо ключових рішень воєнного часу (секретний виклад)	Офіс президента	Щоквартально	Підлягає внутрішньому розгляду парламентським комітетом
Розширити повноваження Рахункової палати та Антикорупційного суду, включивши до них аудит закупівель у разі надзвичайних ситуацій	Верховна Рада, НАБУ, ВАКС	6 місяців	Нові процедури екстреного аудиту та захист викривачів

III. Фаза друга: Архітектура переходу (12–24 місяці)

Мета: Розробити та впровадити план переходу від воєнного стану до конституційної нормальності.

Вимірювання	Відповідальна установа	Хронологія	Нотатки
Призначити спеціальну конституційну комісію з питань перехідного управління	Президент + Парламент	12 місяців	За зразком перехідних структур Хорватії 1990-х років
Розробити «Структуру виходу з управління у воєнний час», включаючи покрокове скасування указів про надзвичайний стан	Конституційна комісія	18 місяців	Пріоритет незалежності судової влади та виборчих функцій
Пілотне створення гібридної координаційної ради оборони та цивільного сектору у трьох звільнених областях	Кабінет Міністрів	12–24 місяці	Місцеві губернатори, громадянське суспільство, військові зв'язкові

IV. Третій етап: Повоєнна консолідація та реформи (24–36 місяців)

Мета: Нормалізація конституційного ладу, інтеграція реформ у національне законодавство та децентралізація влади для відновлення довіри та стійкості.

Вимірювання	Відповідальна установа	Хронологія	Нотатки
Скасувати воєнний стан та відновити повний спектр парламентських та судових повноважень	Верховна Рада + Президент	30 місяців або після перемир'я	За умови стабілізації передньої та задньої частин
Ввести «Закон про військову відповідальність та доброчесність»	Верховна Рада	30–36 місяців	Кодифікує отримані уроки, зберігає тимчасові реформи, які спрацювали
Розпочати національний консультативний процес щодо повоєнних конституційних реформ	Під керівництвом громадянського суспільства за сприяння уряду	Поточний	Широке включення, особливо з визволених територій

V. Довгострокові заходи щодо демократичної стійкості (понад 36 місяців)

• Конституційна поправка для чіткішого визначення надзвичайних повноважень та часових обмежень

• Кодифікація прозорих ланцюгів закупівель та логістики воєнного часу

• Інституціоналізація прав ветеранів війни та механізми партисипативного управління

• Зміцнення автономії місцевого самоврядування на звільнених та прифронтових територіях

VI. Висновок

Надзвичайна стійкість України під вогнем зберегла не лише її суверенітет, а й основи її демократичного ладу. З розвитком війни повинна розвиватися і держава. Ця дорожня карта пропонує шлях від надзвичайних заходів до сталого управління, від війни до права та від кризи до конституційної зрілості.