Бідність у воєнній Україні

Російське вторгнення змусило Україну зіткнутися з низкою соціальних та економічних потрясінь, безпрецедентних в Європі з часів балканських конфліктів 1990-х років. Бідність, яка обережно відступала протягом років, що передували 2022 році, повернулася з силою, яка торкнулася кожного регіону та демографічної групи. Однак картина не є незмінною відчаєм. Серед труднощів існує вражаюча здатність до адаптації та громадська стійкість, що ускладнює прості наративи. Тому оцінка бідності в Україні воєнного часу повинна збалансувати структурну крихкість, руйнівні наслідки конфлікту та енергійну реакцію громадян та установ.

Крах довоєнного прогресу

До лютого 2022 року Україна переживала поступову, хоча й нерівномірну, економічну модернізацію. Рівень бідності, залежно від використовуваного показника, коливався від 5 до 10 відсотків; гостра злидня скорочувалася; а у великих містах формувався скромний споживчий середній клас. Цей прогрес спирався на два стовпи: стабільне економічне зростання, зовнішні інвестиції та підтримку, пов'язані з програмами реформ. Обидва фундаменти були зруйновані, коли російські війська розпочали повномасштабний наступ. Економічне скорочення у 2022 році, яке оцінювалося в понад 30 відсотків, знищило десятиліття досягнень у розвитку. Мільйони працівників втратили роботу, оскільки промислові потужності на сході та півдні були зруйновані або зайняті, експортні маршрути були порушені, а ланцюги поставок стали непередбачуваними.

Протягом року кількість українців, які живуть у бідності, різко зросла. Міжнародні фінансові установи зараз оцінюють, що понад чверть населення стикається з певною формою бідності, причому вищий відсоток спостерігається у прифронтових регіонах. Ці головні цифри маскують нерівність: найбідніші домогосподарства, особливо ті, що мають дітей, неповні сім'ї та пенсіонери, які проживають самі, постраждали найбільше. Сільські громади, розташовані поблизу лінії зіткнення або в районах, які неодноразово зазнавали артилерійських та ракетних обстрілів, зазнали найбільшого зниження доходів.

Переміщення та географія труднощів

Внутрішнє переміщення є найважливішим фактором нової бідності. З 2022 року понад п'ять мільйонів українців були переміщені всередині країни, що створює величезний тиск на регіони, що їх приймали. Такі міста, як Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль та Ужгород, поглинули велику кількість людей, чиї засоби до існування в багатьох випадках зникли за одну ніч. Хоча західна Україна була порівняно уникнута прямих бомбардувань, приплив новоприбулих створив навантаження на муніципальні бюджети, ринки оренди житла та державні послуги. Вартість життя в цих місцях відносного притулку також зросла.

У перші місяці повномасштабної війни мережі взаємодопомоги та волонтерські організації заповнювали найнагальніші прогалини в житлі, опаленні, їжі та одязі. З часом уряд України та міжнародні організації розробили більш структуровані програми соціальної підтримки. Проте життя внутрішньо переміщених осіб залишається нестабільним. Багато хто не може забезпечити собі довгострокову роботу, що відповідає їхнім навичкам, і змушений покладатися на періодичні соціальні виплати. Вартість життя в безпечніших регіонах значно зросла, створюючи нові форми міської бідності навіть у громадах, які колись вважалися порівняно заможними.

Ерозія засобів до існування в сільській місцевості

Бідність у сільській місцевості, давня проблема України, поглибилася через невизначеність війни. Села в Миколаївській, Херсонській, Харківській та Донецькій областях зазнали величезних руйнувань у вигляді землі, будинків та сільськогосподарської техніки. Міни та нерозірвані боєприпаси роблять поля непридатними для використання; зрошувальні системи пошкоджені або розграбовані; а поголів'я худоби різко скоротилося. Домогосподарства, які колись покладалися на дрібне фермерство, тепер стикаються з подвійною проблемою: фізичною небезпекою та відсутністю доходу. Бідність тут – це більше, ніж тимчасова економічна невдача. У деяких селах це стало питанням виживання, а мешканці залежать від гуманітарних конвоїв та місцевих волонтерських груп у забезпеченні найнеобхідніших потреб.

Однак сільські райони також демонструють надзвичайну стійкість. Громади збираються разом, щоб відновлювати будинки, ремонтувати криниці та рятувати техніку. Незважаючи на ризики, фермери продовжують сіяти та збирати врожай, коли дозволяють умови. Ця наполегливість служить нагадуванням про те, що аграрна спадщина України здавна прищеплювала звички витривалості. Але така сила має межі. Без довгострокових інвестицій у розмінування, інфраструктуру та доступ до ринку, сільська бідність ризикує поширитися на смузі територій, що простягається на сотні кілометрів. І Україна залишається дуже сільською країною, з величезними ділянками сільськогосподарських угідь, на яких люди живуть у найпримітивніших умовах між основними населеними пунктами. Це та сторона України, яку дуже мало хто з відвідувачів коли-небудь бачив або бачив.

Інфляція, енергетична небезпека та міська біднота

Міська бідність набула нових рис в умовах повітряних бомбардувань та перебоїв з енергопостачанням. Ракетні обстріли електростанцій та розподільчих об'єктів призвели до тривалих відключень електроенергії, особливо в зимові місяці. Домогосподарства, які звикли до скромних, але керованих витрат, тепер стикаються зі зростанням витрат на опалення, потребою в генераторах або альтернативних джерелах енергії та невизначеністю щодо спорадичної роботи громадського транспорту. Інфляція, хоча й стабілізована обережною монетарною політикою Національного банку, залишається постійним тягарем для сімей, які живуть на фіксований дохід. Ціни на паливо, основні продукти харчування та орендна плата поглинають дедалі більшу частку щомісячних бюджетів.

Робітничі домогосподарства в промислових центрах, таких як Дніпро, Запоріжжя та Кривий Ріг, стикаються з особливими труднощами. Заводи працюють не на повну потужність, заробітна плата нестабільна, а доїзд на роботу ускладнюється через тривогу та пошкоджену інфраструктуру. У Києві, де вартість життя завжди була високою, війна принесла як нові можливості, так і нові труднощі. Деякі сектори пережили бум, зокрема, інформаційні технології та оборонна промисловість, але багато працівників сфери послуг зіткнулися з падінням доходів, особливо в колись процвітаючій галузі фінансових послуг Києва. Для цих домогосподарств бідність менш помітна, але не менш гостра, часто маскуючись мережами підтримки сімей з-за кордону, грошовими переказами від членів сімей солдатів (яким порівняно добре платять на бойових ротаціях) або неофіційною другою роботою.

Тягар для пенсіонерів та вразливих домогосподарств

Війна виявила крихкість пенсійної системи України. Пенсіонери часто покладаються на фіксовані виплати, які не встигають за інфляцією чи витратами воєнного часу. Літні мешканці, які проживають самі в сільській місцевості та на прифронтовій лінії, стикаються з фізичною небезпекою, соціальною ізоляцією та дефіцитом медичних послуг. Багато хто не може переїхати, оскільки їм бракує підтримки сім'ї або вони бояться покинути свої домівки. Благодійні організації та волонтери відіграють вирішальну роль, але прогалини в державному забезпеченні залишаються значними. Вразливі домогосподарства, особливо ті, що доглядають за родичами з інвалідністю, повідомляють про хронічну нестачу медичного обладнання, спеціалізованого харчування та транспорту.

Міжнародна підтримка та її обмеження

Система соціального забезпечення України підтримується завдяки значному притоку іноземної фінансової допомоги. Гранти та позики від Європейського Союзу, Сполучених Штатів та міжнародних фінансових установ дозволили уряду продовжувати виплати пенсій, зарплат державним службовцям та цільові соціальні субсидії. Без цієї зовнішньої підтримки рівень бідності був би значно вищим. Однак залежність від іноземної допомоги має свої вразливості. Цикли фінансування не завжди відповідають непередбачуваним ритмам потреб воєнного часу, а політичні дебати в країнах-донорах створюють періодичну невизначеність. Завдання для України полягає в підтримці цілісної та передбачуваної системи соціального захисту в умовах, коли жоден економічний прогноз не може повністю врахувати наступну ескалацію воєнних дій.

Неформальна економіка та енергія громадянського суспільства

Одним із найвиразніших аспектів воєнної України є життєздатність її неформальної економіки та широта її громадянського активізму. Стратегії подолання труднощів на рівні домогосподарств, від роботи онлайн на умовах неповного робочого дня до дрібномасштабної торгівлі та домашнього виробництва продуктів харчування, допомагають пом’якшити безпосередній тиск бідності. Організації громадянського суспільства, які з 2014 року стрімко зросли, відіграють роль, відмінну від тієї, що спостерігається в більшості європейських держав. Вони надають продуктові набори, психологічну підтримку, правову допомогу, одяг, житло та професійне навчання. Багато з них працюють ефективніше, ніж офіційні установи, спираючись на мережі волонтерів та фінансування діаспори.

Водночас, активність неформальних мереж несе ризики. Неформальна зайнятість може не мати захисту праці та мало сприяти державним доходам. Вона також може приховувати справжні масштаби труднощів, ускладнюючи національне планування. Тим не менш, ці мережі залишаються невід'ємними компонентами стійкості України.

Перспективи післявоєнного відновлення

Будь-який аналіз бідності під час війни також має бути спрямований на майбутнє. Відновлення України залежатиме від поєднання військового успіху, гарантій безпеки, масштабного фінансування реконструкції та повернення переміщених сімей. Якщо ці фактори узгодяться, країна може розпочати період прискореного зростання, що підкріплюється внутрішніми інноваціями та значними міжнародними інвестиціями. Однак спадщина широкомасштабних руйнувань, забруднення навколишнього середовища та демографічних втрат ускладнить усі зусилля щодо сталого скорочення бідності.

Центральне питання стосується реінтеграції мільйонів переміщених українців. Їхнє повернення принесе значний приріст кваліфікованих кадрів та споживчі витрати в місцеву економіку, проте воно вимагає надійних умов безпеки та реконструкції будинків, шкіл та робочих місць. Регіони, які зазнали значних руйнувань, потребуватимуть цілеспрямованих програм розвитку, щоб запобігти постійній маргіналізації.

Труднощі, солідарність і ціна свободи

Бідність у воєнній Україні – це не просто статистика. Вона помітна в переповнених гуртожитках переміщених сімей, холодних кухнях пенсіонерів, замінованих полях південних сіл та втомлених обличчях робітників, які долають відключення електроенергії та інфляцію. Вона також поєднується з надзвичайною солідарністю, громадянською рішучістю та беззаперечною вірою в національне виживання.

Війна завдала величезних економічних витрат, але вона також виявила сильні сторони суспільства, здатного до імпровізації та взаємопідтримки в національному масштабі. Завдання України полягає в тому, щоб підтримувати своє населення під час конфлікту, одночасно готуючи основу для більш процвітаючого та справедливого післявоєнного майбутнього. Масштаби бідності сьогодні не є ні неминучими, ні постійними. Завдяки постійній міжнародній підтримці та стратегічному баченню реконструкції, Україна може вийти з війни не лише як суверенна держава, яка протистояла агресії, але й як нація, готова відновити своє процвітання з гідністю та рішучістю.