Бачення Ілона Маска епохи, в якій робота стає необов'язковою

Ілон Маск часто натякав, що довгострокова траєкторія розвитку штучного інтелекту полягає в тому, щоб зробити традиційну працю застарілою, аж до того, що робота стане питанням особистого вибору, а гроші перестануть служити основним посередником людського добробуту. Його коментарі, часто зроблені в контексті публічних дискусій про загальний штучний інтелект, є характерно сміливими. Однак вони спонукають до серйозних аналітичних роздумів, оскільки торкаються глибоких економічних, філософських та соціальних питань, що виходять далеко за рамки технологій. Бачення Маска передбачає не просто швидкий прогрес в автоматизації, а й фундаментальне перевпорядкування відносин суспільства з продуктивністю, дефіцитом та цінністю.

В основі мислення Маска лежить передумова, що штучний інтелект, коли він буде достатньо розвиненим, зможе виконувати практично всі завдання, які виконують люди. На відміну від промислової автоматизації, яка замінює лише певні категорії праці, універсальний машинний інтелект може поширити свою діяльність на весь спектр економічної діяльності, від ручної праці до творчих та аналітичних професій. У такому світі продуктивність зростатиме майже без граничних витрат. Товари та послуги, які колись вимагали людських зусиль, могли б вироблятися в достатку за допомогою самовдосконалених систем. Тому Маск уявляє собі майбутнє, в якому економічний дефіцит значною мірою зникне, а логіка обміну, включаючи інститут грошей, стане менш важливою для суспільства.

Якщо праця більше не є основою існування людини, то робота перестане бути обумовленою фінансовою необхідністю. Людина буде вільно займатися своїми інтересами, професіями чи громадською діяльністю, не турбуючись про існування. Ця ідея перегукується з певними утопічними соціалістичними працями ХІХ століття, а також з напрямками футуризму середини ХХ століття, в яких очікувалося, що технологічний прогрес звільнить людство від тяжкої праці. Однак Маскова варіація цієї теми ґрунтується на переконанні, що штучний інтелект розвиватиметься набагато швидше, ніж може припустити історичний досвід. Він припускає, що ті ж системи, які роблять роботу необов'язковою, також забезпечать форму універсальної матеріальної підтримки, щось, що виходить навіть за рамки концепції універсального базового доходу, оскільки вартість забезпечення кожного члена суспільства буде незначною.

Хоч би якою привабливою здавалася ця перспектива, вона порушує глибокі питання щодо політичної економії. Зникнення дефіциту – це теоретичне поняття; на практиці ресурси суспільства, включаючи енергію, матеріали та технологічну інфраструктуру, навряд чи будуть безмежними. Навіть якби штучний інтелект міг керувати цими ресурсами з надзвичайною ефективністю, питання розподілу та доступу залишаються невирішеними. Кому належать машини, що виробляють достаток? За допомогою якого механізму цей достаток досягає населення? Чи дістануться вигоди вузькій групі акціонерів, чи суспільство буде реорганізовано таким чином, щоб кожен користувався плодами автоматизації? Маск іноді натякає на широку систему забезпечення, але інституційна структура, необхідна для реалізації такого результату, залишається скоріше неявною, ніж детально розробленою.

Крім того, значення праці виходить за межі економічної необхідності. Людська праця також є джерелом ідентичності, мети та соціальної приналежності. Суспільству, в якому робота стає необов'язковою, можливо, доведеться переосмислити ці функції. Деякі люди, звільнені від необхідності, можуть процвітати у творчій чи волонтерській діяльності. Інші можуть мати труднощі без структурованої діяльності. Тому перехід від суспільства, заснованого на праці, до посттрудового може спричинити психологічні та соціологічні корективи, такі ж важливі, як і сама економічна трансформація.

Інший вимір бачення Маска стосується ролі політичної влади. Світ, у якому гроші стають неважливими, передбачає, що існуючі системи оподаткування, соціального забезпечення, трудового законодавства та комерційного регулювання зазнають радикальних змін. Урядам доведеться переглянути свої обов'язки, коли традиційні ринки праці перестануть бути основою фіскальної та соціальної політики. Ризик полягає в тому, що без ретельного планування концентрація контролю над передовим штучним інтелектом може призвести до безпрецедентної нерівності влади. Сам Маск попереджав про такі небезпеки, обговорюючи регулювання надрозумних систем, проте його оптимістичний сценарій достатку ґрунтується на припущенні, що ці системи будуть як безпечними, так і корисними загалом.

Також постає питання культурної адаптації. Багато суспільств надають праці морального значення, розглядаючи її як обов'язок або внесок у спільне благо. Уявлення про те, що працю можна повністю відокремити від виживання, може поставити під сумнів глибоко вкорінені етичні припущення. Цілком можливо, що виникнуть нові культурні форми, в яких внесок у суспільство вимірюється не економічними результатами, а креативністю, наставництвом, громадянською активністю або культивуванням знань.

Оцінюючи бачення Маска, найважливішим міркуванням є правдоподібність, а не прагнення. Технологічний розвиток нерівномірний, непередбачуваний і формується соціальним вибором. Навіть якщо штучний інтелект стане здатним виконувати більшість завдань, людство може вирішити не відмовлятися від усіх аспектів праці. Більше того, політичні інститути можуть чинити опір або уповільнювати трансформацію. Тому траєкторія, яку описує Маск, не є неминучою; це можливість, що залежить від колективних рішень щодо власності, доступу, управління та безпеки.

Тим не менш, його пропозиція служить корисній меті. Формулюючи майбутнє, в якому праця та гроші втрачають свою примусову силу, Маск запрошує суспільство уявити, як технології можна було б використовувати для процвітання людства, а не просто для економічної вигоди. Незалежно від того, чи справдяться його прогнози повністю, вони спонукають політиків та науковців передбачити глибокі зміни, які може принести дедалі потужніший штучний інтелект. Ключове питання полягає не в тому, чи зможуть машини виконувати всю людську працю, а в тому, чи людство організує переваги таких машин таким чином, щоб це сприяло гідності, свободі та спільному процвітанню.

У цьому сенсі бачення Маском необов'язкової роботи та нерелевантних грошей є радше провокацією, ніж прогнозом. Воно змушує нас зіткнутися з фундаментальними питаннями щодо цінності, мети та структури суспільства в епоху інтелектуальної автоматизації. Пункт призначення, який він уявляє, може бути далеким, але дебати, які воно викликає, є надзвичайно актуальними сьогодні.