Інтерв'ю з Яриною, українською музиканткою

Чи не могли б ви розповісти нам трохи про себе: звідки ви родом, ваш музичний досвід і що вперше надихнуло вас на виступ?

Мене звати Ярина, я родом із Закарпаття. Співаю все життя, скільки себе пам’ятаю, також закінчила музичну школу по класу фортепіано та балету. В мене співоча родина, яка змалечку привчала мене до якісної української музики. З дитинства мама заохочувала до виступів, їх було багато, тому найперший навіть не пригадаю, але це точно був один з конкурсів або академічних концертів в музичній школі. Гадаю, мені було 5 років.

Яку музику ви граєте, і які виконавці чи традиції вплинули на ваш стиль?

Виконую авторську музику, яку можна послухати на всіх платформах, як «Ярина». А також кавери. Це як і сучасна, так і ретро українська музика на якій росла моя бабуся, мама та, власне, я. Англомовні пісні також виконую, до прикладу Lana Del Rey, The Cranberries, Red Hot Chili Peppers. Мій музичний смак формувався на українській музиці. Памʼятаю з дитинства у нас вдома було три CD диски, які я без кінця переслуховувала на DVD: Квітка Цісик, Назарій та Дмитро Яремчуки, Микола Мозговий. Це неймовірно якісна українська музика. Також, ми завжди співали колядки на Різдво, співали на святах і на спільних застіллях. В дитинстві я влаштовувала імпровізовані концерти батькам вдома та мріяла бути на сцені.

Ви завжди уявляли себе музикантом, чи це виникло з часом?

Мені не потрібно було уявляти, адже в музиці я жила все життя. Завжди мала хист до того, щоб співати і вдало це реалізовувала за підтримки мами.

Коли ви вперше почали виступати, щоб зібрати кошти для Збройних Сил України?

Мій останній довоєнний виступ був 22.02.2022. Коли почалась повномасштабна війна росії в Україну я поїхала додому в Закарпаття і з 24 лютого 2022 року я замовкла. Я ніби втратила можливість співати. Було дуже важко наважитись на публічні виступи і в результаті – рік мовчання. Мені здавалося, що музика була не доречна на той час. Як набратися голосу, коли навколо смерть? Потім, коли я повернулась до Львову, то з часом ожила. Я слухала своїх колег музикантів, які співали на вулиці, ностальгувала і врешті наважилась на виступ також і почала збирати кошти на ЗСУ своїми виступами.

Чи пам’ятаєте ви свій перший виступ на концерті чи заході воєнного часу? Якою була атмосфера?

Атмосфера була абсолютно іншою, ніж до війни. Що точно помітила, так це те, що люди почали більше насолоджуватися музикою та виступами, адже це такі рідкісні щасливі миті в колі однодумців.

Як ви обираєте свій репертуар, коли виступаєте з військових чи патріотичних причин? Чи пишете ви власні пісні?

Нещодавно написала пісню про війну «Забери мене». Ця пісня – це відображення мого внутрішнього стану після чергової трагедії через росію.

В цій пісні є такі слова:

«жовте світло світить в ліхтарику

і асфальт уже весь у крові,

хоч ту кров колись змиє течія

та я завжди буду жити у війні…»

Вважаю цей уривок з пісні є відображенням того, що багато з нас зараз відчуває. Ми ніколи не зможемо забути цього.

Репертуар на виступи обираю виходячи з загального настрою людей, здебільшого я хочу оплакувати, хочу згадувати і рефлексувати у піснях. Але помічаю також, що зараз людям у виступах хочеться чогось легшого і життєрадісного, щоб відволіктись.

Чи змінила війна вашу музику — її тон, послання чи емоційну інтенсивність?

Однозначно. Можу сказати, що я трохи навіть потонула в розпачі. Дуже важко даються веселі пісні. Але також мушу визнати, що під час війни написались найкращі пісні, як я вважаю. Моя музика здобула нарешті глибину, сенс і місію, яку я зрозуміла і почала артикулювати.

Що для вас особисто означає можливість підтримувати Збройні Сили через своє мистецтво?

Це мій обов’язок. Як і всіх виконавців.

Як вам вдається залишатися емоційно сильними, коли ви виступаєте в часи національної травми та горя?

Чесно, не вдається. Бувають дуже важкі дні. Іноді доводиться навіть скасовувати концерти, щоб оплакати і відгорювати. Особливо після масованих атак, смертей і терактів росії.

Яку роль, на вашу думку, відіграють музиканти та митці під час війни, окрім фінансової підтримки?

По-перше, музиканти тримають культурний фронт. Показують собі і світу, що українська культура є багатою, цікавою та різноманітною.

По-друге, звісно, це підтримка емоційного стану людей, які в Україні. Музика допомагає жити або пережити важкі моменти життя. Я сама в цьому неодноразово переконалася.

Які реакції ви отримуєте від своєї аудиторії — як цивільного населення, так і солдатів?

Як цивільні, так і військові завжди дуже прихильні та вдячні за будь-який прояв творчості у військовий час. Але признаюсь, вже вище про це говорила, що часто чую прохання співати щось більш натхненне та життєствердне. Люди втомилися від горя і болю. Я їх розумію. Мабуть, коли більшість смутку виллється в моїй авторській творчості, я знайду місце для чогось більш позитивного. Але поки пишу і співаю, як відчуваю.

Хоча, кавери виконую різні за настроєм і звісно прислухаюся до слухачів.

Чи є якісь особливі моменти з ваших концертів або турів, які залишилися у вас у пам’яті, особливо ті, що стосуються військовослужбовців або їхніх сімей?

Я часто зустрічаю військовослужбовців, які потрапляють в цивільне життя, приїздять до сімей і приходять на мої концерти. Вони для мене є еталоном, прикладом сміливості та стійкості. Вони завжди просять співати пісні, що надихають та дають надію, вони завжди просять не опускати рук. І я тримаюсь, ми всі тримаємось заради них.

Чи вважаєте ви, що ваша музика допомагає людям обробляти свої емоції щодо війни або знаходити сили у важкі часи?

Вважаю, що моя музика допомогає рефлексувати та проживати біль.

Як ви особисто бачите війну — що, на вашу думку, стоїть на кону для України?

Війна – це черговий шанс для нас показати свою міць, повернутися до своєї ідентичності та відстояти свою незалежність.

Чи вважаєте ви, що музика може впливати на суспільний моральний дух або міжнародне сприйняття війни?

Звісно. Культурний фронт є невідʼємною частиною нашої боротьби. Тому й хочеться транслювати також і силу, а не лише горе.

Яке послання ви хотіли б передати тим, хто, можливо, спостерігає за Україною з-за кордону та не знає, як допомогти?

Говоріть про Україну, пишіть про Україну, ходіть на мітинги, поширюйте інформацію про терористичні акти росії на території України. Не забувайте. З вашою допомогою в тому числі ми маємо силу продовжувати боротися.

Чи співпрацювали ви з іншими українськими митцями, музикантами чи діячами культури під час війни?

Так. Війна відкрила величезну кількість нових українських імен. Це дає надію на майбутнє. Я часто організовую музичні заходи, куди запрошую різноманітних виконавців та ми разом доєднюємось до спільної мети – допомогти війську та зібрати кошти для потреб армії. Наступний захід планується 10 серпня в Музеї Франка у Львові.

Ви виступаєте лише у Львові, чи подорожуєте по всій Україні чи за кордоном, щоб збирати кошти та підвищувати обізнаність?

Я обрала для себе шлях бути в Україні. Поки не було можливості їздити закордон, адже це потребує багато зусиль та команди. Наразі намагаюсь робити все, щоб підтримувати військо та цивільних в своїй країні.

Як місцеві громади, особливо у Львові, підтримали вашу місію?

Львівʼяни дуже включені в контекст війни. Щодня відбуваються заходи на підтримку армії. Всі завжди тільки за надати приміщення, обладання, людей для організації виступів, бо мета у всіх одна – підтримувати військових.

Що вас підтримує у найважчі часи?

Звісно це музика. Моєю найбільшою підтримкою та прикладом свідомих виконавців є гурт Vivienne Mort. Я слухала їх музику ще до повномасштабного вторгнення росії в Україну і завжди пишалася тим, що в Україні є такі талановиті виконавці. Також підтримують мої люди і психотерапія.

Якою б ви хотіли бачити Україну після закінчення війни? Як, на вашу думку, музика формуватиме це майбутнє?

Я б хотіла, щоб всі військовослужбовці, полонені, діти, біженці повернулися додому. Щоб у них було куди повертатися. Хотіла б, щоб ми разом тут розвивали нашу країну, культуру та формували свідому та прогресивну націю. Музика є, була і буде невідʼємною частиною нашої культурної спадщини. Тому, я також намагаюся створювати якісний авторський продукт українською в Україні.

Якби ви могли виконати одну останню пісню на концерті перемоги у вільній та мирній Україні, якою б вона була — і чому?

Я часто думаю про це. Хотілося б, звісно, щоб ця пісня була веселою та позитивною, але я вважаю, що після перемоги в кожного та кожної з нас залишиться величезна пустка, адже після перемоги ми не зможемо забути про тисячі смертей та зруйнованих міст, весь той біль та руйнування, які вчинила росія. Тому, я вважаю, що ця пісня буде обнадійливою, але з присмаком смутку. Щось на кшталт Океан Ельзи – Все буде добре.