Шлях України до незалежності: огляд ключових подій

Шлях України до незалежності – це історія багатовікової боротьби за самовизначення, сформованої імперіями, революціями, війнами та незмінними прагненнями її народу. Розташована на перехресті Сходу та Заходу, Україна історично була призом у геополітичних змаганнях. Однак її національна ідентичність, сформована завдяки культурній стійкості та політичному пробудженню, зрештою призвела до незалежної держави у 1991 році. Тут ми окреслюємо ключові події, які сформували довгий шлях України до незалежності, надаючи контекст для розуміння її сучасної державності.

Середньовічне походження та Київська Русь

Історичне коріння української державності сягає Київської Русі, могутньої східнослов'янської держави з центром у Києві, яка процвітала з IX по XIII століття. Заснована варягами, але швидко слов'янізована, Київська Русь прийняла православне християнство у 988 році за правління великого князя Володимира Великого. Ця християнізація сформувала міцні культурні зв'язки з Візантією та заклала релігійні та мовні основи сучасної української ідентичності.

Після монгольської навали у 13 столітті Київська Русь розпалася, а українські території поступово поглинали сусідні держави, зокрема Велике князівство Литовське, а пізніше Річ Посполиту.

Козацький Гетьманат та боротьба за автономію

У 17 столітті поява козаків — вільних воїнських громад, що базувалися в басейні річки Дніпро — ознаменувала оновлення української політичної свідомості. Під проводом гетьмана Богдана Хмельницького козаки підняли повстання проти польського панування в 1648 році. Союз Хмельницького з Московським царством, оформлений Переяславським договором 1654 року, спочатку мав на меті забезпечити військову підтримку, але зрештою призвів до поступового руйнування української автономії.

Хоча козацька Гетьманщина існувала в різних формах протягом 18 століття, Російська імперія, що розширювалася, поступово інтегрувала українські землі, що завершилося скасуванням Гетьманщини в 1764 році та знищенням Запорозької Січі в 1775 році.

Національне пробудження дев'ятнадцятого століття

У 19 столітті Україна була розділена між Російською імперією на сході та Австро-Угорською імперією на заході. Незважаючи на репресії, відбулося культурне відродження, зокрема завдяки діяльності українських інтелектуалів, таких як Тарас Шевченко, чия поезія народною мовою допомогла пробудити національну свідомість. У Галичині, де правили Габсбурги, українці користувалися відносно більшою культурною свободою, що дозволило поколінню мислителів та активістів розвивати українські мовні, літературні та освітні установи.

Політика русифікації Російської імперії, особливо за часів царів Олександра II та III, забороняла україномовні публікації та культурні прояви, відтісняючи національні прагнення в підпілля. Проте ідея незалежної української ідентичності почала кристалізуватися.

Революційні потрясіння та короткочасна незалежність (1917–1921)

Перша світова війна та Російська революція 1917 року створили рідкісну можливість для незалежності України. У березні 1917 року в Києві було створено Центральну Раду, яка проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі федеративної Росії. У січні 1918 року, зіткнувшись з ворожістю більшовиків, УНР проголосила повну незалежність.

Однак наступний період ознаменувався хаотичними війнами за участю більшовиків, білих, німців, поляків, анархістів та різних націоналістичних угруповань. Західноукраїнська Народна Республіка (столицею якої був Львів) також ненадовго виникла в Галичині. У 1919 році було проголошено Акт злуки між УНР та Західноукраїнською Народною Республікою, але об'єднання так і не було повністю реалізовано. У міру просування Червоної Армії на захід, першою столицею УНР був Кам'янець-Подільський, невелике місто-фортеця на південному заході території УНР.

До 1921 року радянські війська захопили більшу частину України, включивши її до складу новоствореного Радянського Союзу як Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Західну Україну було поглинуто Польщею, Румунією та Чехословаччиною.

Радянська Україна: репресії, голод і війна

Досвід України в складі Радянського Союзу ознаменувався жорстокими репресіями, особливо за часів Йосипа Сталіна. На початку 1930-х років примусова колективізація сільського господарства та політика реквізиції зерна призвели до Голодомору (1932–1933) – штучного голоду, який забрав життя мільйонів українців. Багато істориків вважають Голодомор актом геноциду, спрямованим на зламання опору радянській владі.

Під час Другої світової війни Україна була важливим полем битви. Нацистська окупація призвела до масових страт, примусової праці та Голокосту, тоді як радянська окупація призвела до нових чисток. Незважаючи на одні з найбільших втрат у війні, Україна стала одним із членів-засновників Організації Об'єднаних Націй у 1945 році, офіційно визнана окремою республікою, хоча й під радянським контролем.

У повоєнні десятиліття Україна пережила швидку індустріалізацію та урбанізацію, але також тривалі політичні репресії та русифікацію суспільного життя. Інакомислення жорстоко каралося, а українських інтелектуалів та дисидентів часто ув'язнювали або заслали.

Піднесення національних рухів та розпад СРСР

До 1980-х років, за політики гласності та перебудови, запровадженої Михайлом Горбачовим, пригнічені націоналістичні настрої знову виникли. Чорнобильська ядерна катастрофа 1986 року ще більше дискредитувала радянську владу та активізувала народну активність в Україні.

У 1989–90 роках масові протести та створення Українського народного руху (НР) змінили політичний ландшафт. 16 липня 1990 року парламент України ухвалив Декларацію про державний суверенітет. Рік потому, 24 серпня 1991 року, після невдалого жорсткого державного перевороту в Москві, український парламент проголосив повну незалежність.

1 грудня 1991 року понад 90 відсотків українських виборців, включаючи більшість у кожному регіоні, підтримали незалежність на національному референдумі. Це включало традиційно російськомовні регіони півдня та сходу, продемонструвавши широкий консенсус. Леоніда Кравчука було обрано першим президентом незалежної України.

Незалежність як безперервний процес

Хоча юридичний акт незалежності відбувся у 1991 році, боротьба України за суверенітет на цьому не закінчилася. Роки, що відтоді тривали, стали свідками подальших викликів, зокрема корупції, економічної нестабільності, втручання Росії та війни. Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності 2014 року підтвердили демократичні прагнення України, тоді як анексія Криму Росією та триваюча війна на сході випробували її рішучість.

Тим не менш, український народ неодноразово демонстрував непохитну відданість своїй незалежності та ідентичності. Довга дуга історії України — від Київської Русі до сучасної республіки — була визначена повторюваною темою: невпинне прагнення свободи перед обличчям іноземного панування. Сьогодні шлях України до незалежності — це не просто історичний наратив, а активна боротьба, що ведеться на полях битв, на виборах та в культурному відродженні. Це історія, яка все ще пишеться.