Чому так мало поранених російських солдатів виживає?

Співвідношення загиблих до поранених на війні вже давно служить діагностикою медичної компетентності військових, тактичної майстерності та загального характеру бойових дій. У більшості сучасних конфліктів після Другої світової війни приблизно троє солдатів отримують поранення на кожного вбитого. Однак на російській лінії фронту в Україні, схоже, спостерігається зворотна картина. За оцінками західної розвідки, серед російських військ частка загиблих надзвичайно висока — іноді наближається до паритету з кількістю поранених або навіть перевищує її. Ця аномалія багато говорить про те, як Росія веде війну, за яких умов діють її солдати, та про обмеження її систем командування та охорони здоров'я.

Історична норма та її руйнування

Під час Другої світової війни завдяки досягненням у польовій медицині та швидкій евакуації за допомогою транспортних засобів або літаків більшість солдатів, уражених осколками або кулями, виживали, якщо могли дістатися до медичної допомоги. В'єтнамська війна ще більше покращила це співвідношення: евакуація гелікоптерами та сортування означали, що співвідношення загиблих і поранених у збройних силах США впало нижче 1:6. В Іраку та Афганістані широке використання бронежилетів, джгутів та травматологічної допомоги підвищило виживаність до історично високого рівня. За нормальних обставин на кожну смерть припадає від трьох до п'яти поранених.

На російському фронті війни в Україні повідомляються цифри разюче різні. Українські та західні джерела оцінюють, що до 2025 року Росія могла втратити понад мільйон чоловіків, причому деякі аналітики припускають, що приблизно половина з них загинули, а не просто поранені. Це свідчить про співвідношення поранених до загиблих близько 1:1 — тенденція, яка зазвичай асоціюється з Першою світовою війною або з арміями, що воюють без будь-якої організованої медичної системи.

Причини: нехтування та виснаження

Кілька факторів разом пояснюють цей поворот. По-перше, це навмисна залежність російської армії від тактики виснаження. Штурми людськими хвилями, що проводяться штрафними батальйонами або нещодавно мобілізованими призовниками, розраховані не на виживання, а на виснаження українських боєприпасів та оборони. Солдатів часто викидають вперед без бронежилетів, джгутів чи медичної підготовки, і вони наступають через заміновану місцевість під спостереженням українських безпілотників. Мета полягає не в тому, щоб утримувати лінію фронту, а в тому, щоб загинути під час її просування.

По-друге, російський ланцюг евакуації майже повністю зруйнований. Сучасна війна вимагає, щоб поранених солдатів було вивезено протягом «золотої години», щоб мати реальний шанс на виживання. Однак російським підрозділам бракує броньованих санітарних машин, вертольотів для евакуації, а іноді навіть нош. Багато поранених залишаються на полі бою цілими днями. Дрони зробили будь-який рух за лінією фронту небезпечним, тому обидві сторони уникають відправки техніки вперед, боячись стати цілями. У таких умовах поранений часто помирає від перегріву або крововтрати, не доїхавши до будь-якого пункту допомоги.

По-третє, російська бойова медицина залишається примітивною. Польові шпиталі поблизу фронту перевантажені, їм не вистачає антибіотиків, анестетиків та кваліфікованих хірургів. Знищення цивільних шпиталів на окупованих територіях перенаправило ті нечисленні ресурси, що існують, на лікування місцевого населення, залишивши поранених солдатів стабілізуватися в наметах або сараях. Результатом є рівень смертності, який був би неприйнятним навіть у 1916 році.

Стратегічні наслідки для Росії

Високий рівень смертності має два глибокі наслідки для ведення війни Росією. Перший — демографічний. Населення Росії старіє та скорочується, і втрати сотень тисяч чоловіків призовного віку нелегко відшкодувати. Навіть масштабна мобілізація Кремлем полонених, мігрантів та новобранців Центральної Азії не може приховати скорочення людських ресурсів. Війна, яка вбиває, а не просто ранить, швидше руйнує національну трудову базу, підриваючи як військову, так і економічну стійкість.

Друга — моральна та політична. Армія, яка покидає своїх поранених, перестає функціонувати як моральний інститут. Російські солдати тепер розуміють, що якщо їх поранять, вони навряд чи виживуть; як наслідок, згуртованість підрозділів руйнується, а дисципліна дедалі більше залежить від примусу та страху. Повідомлення про російських командирів, які стріляють у дезертирів, або про блокування загонів, що стріляють по відступаючих військах, свідчать про те, що армія бореться як проти власної психології, так і проти України. У цьому сенсі низьке співвідношення поранених до загиблих є одночасно симптомом і причиною системної жорстокості.

Наслідки для України та ширшої війни

Для України така схема є як перевагою, так і обережністю. Російська тактика, яка жертвує життями без тактичної вигоди, може виснажити людські ресурси Москви швидше, ніж західні союзники Києва можуть виснажити свої позиції. Однак така тактика також свідчить про те, що Кремль готовий витрачати життя нескінченно довго, щоб утримувати свої позиції. Високий рівень смертності означає, що російська армія перетворюється на масу непідготовлених новобранців, які втрачають інституційну пам'ять та професіоналізм. Але це також означає, що Росія прийняла логіку тотальної війни: вона воюватиме, доки не вичерпається її резерв одноразових людей.

Висновок

Надзвичайно низька частка поранених і загиблих серед російських військ в Україні — це не статистичний курйоз, а вікно в жорстоку логіку війни. Вона відображає армію, яка ставиться до своїх солдатів як до одноразового використання, не має логістичних та медичних можливостей для їх порятунку та готова обмінювати кров на час. У той час як сучасні армії борються за збереження життя, нинішня стратегія Росії бореться, поглинаючи його. Цей підрахунок смертності може визначити не лише хід війни, а й моральний занепад самої російської держави.