Чи може Росія розгорнути ракети на Кубі чи у Венесуелі?

Нещодавно повідомлялося, що російські чиновники погрожували передати російські ракети Кубі та Венесуелі у відповідь на постачання США ракет «Томагавк» Україні. Це моторошно нагадує відлуння Карибської ракетної кризи 1962 року. Які практичні деталі всього цього, і чи це можливо? Тут ми розглянемо це питання.

Дальність польоту ракет, базування та логістичні проблеми

1. Типи ракет та міркування щодо дальності польоту

   
   

   • США вже заявили про готовність передати Україні крилаті ракети великої дальності Tomahawk (або аналогічні). Опублікована дальність польоту Tomahawk (варіанти Block IV, Block V) становить близько ~900+ морських миль (~1500+ км) (деякі джерела вказують вищу дальність, хоча точні цифри частково засекречені).

     
     

   • Щоб Росія могла загрожувати території США з Куби чи Венесуели, їй, ймовірно, знадобляться ракети більшої дальності — середньої або більшої — крилаті ракети високої дальності або балістичні ракети.

     
     

   • Розгортання наземних ракетних систем (особливо ракет середньої або середньої дальності) у Латинській Америці вимагатиме безпечного базування, інфраструктури (доріг, електропостачання, укриттів), ланцюгів постачання, технічного обслуговування, даних для цільового націлювання та захисту від контрударів.

   
   

2. Базування на Кубі проти Венесуели

   
   

   • Куба історично була більш ймовірним місцем розташування ракет (починаючи з розгортання за радянських часів). Її близькість до материкової частини США робить навіть ракети меншої дальності загрозливими (наприклад, польоти ракет над Флоридою).

     
     

   • Венесуела розташована далі від населених пунктів США; ракетам знадобиться більша дальність польоту та доступ для прольоту через проміжний повітряний простір (наприклад, Карибський басейн або над морем) або підводні/морські варіанти запуску.

   
   

3. Логістичні та політичні обмеження

   
   

   • Будь-яке значне розгортання ракет вимагатиме попереднього планування, транспортування (кораблем, повітряним транспортом або підводним апаратом), приховування та безпеки.

     
     

   • Країна-господар (Куба, Венесуела) повинна буде прийняти ризик стати мішенню та зіткнутися з внутрішньою негативною реакцією або дипломатичною ізоляцією.

     
     

   • США та їхні розвідувальні служби майже напевно виявлятимуть вантажі (за допомогою супутників, сигналів, морських патрулів, розвідки HUMINT) до того, як буде досягнуто повної оперативної готовності.

   
   

4. Аналіз реалізму загроз

   
   

   • Деякі аналітики розглядають російські погрози розгорнути ракети в Латинській Америці радше як пропаганду чи сигнал стримування, ніж як переконливі плани. Наприклад, західний аналітик, цитований у 2022 році, стверджував, що «загроза — це радше пропагандистський шум», ніж справжній короткостроковий план.

     
     

   • Центр стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) вважає, що здатність Росії розміщувати наступальні ракети у Західній півкулі обмежена логістикою та ресурсами.

     
     

   • США вже у 2022 році попереджали, що Росія зіткнеться з «рішучою відповіддю», якщо розгорне військові засоби на Кубі чи у Венесуелі.

   
   

Таким чином, хоча технічна можливість існує в принципі (за наявності відповідних ракет далекого радіуса дії та базування), на практиці існують серйозні перешкоди. Наразі загроза полягає радше у стратегічному розташуванні та сигналах стримування, ніж у неминучих повністю оперативних ракетних силах у Латинській Америці. Росія не має ні матеріальних засобів, ні військово-морського флоту, щоб перекинути їх туди.

Ймовірна відповідь США: військово-морські, повітряні та дипломатичні контрзаходи

Якби Росія або її посередники спробували встановити ракетні системи на Кубі чи у Венесуелі таким чином, щоб це загрожувало території США, США майже напевно б рішуче відреагували. Реакція дещо нагадувала б Кубинську ракетну кризу 1962 року, хоча й з важливими відмінностями в технологіях, геополітичному контексті та розрахунку ризиків.

У жовтні 1962 року, після виявлення розміщення радянських балістичних ракет середньої дальності на Кубі, адміністрація Кеннеді вирішила запровадити військово-морський «карантин» (тобто блокаду) на постачання наступальної зброї на Кубу. Військово-морські сили відіграли центральну роль, встановивши морський кордон («сталевий кордон») навколо Куби, перехоплюючи або повертаючи назад радянські судна та готуючись до можливого масштабнішого вторгнення. Блокада/карантин дозволили США встановити контроль над морським доступом до Куби, обмежити подальшу ескалацію та домогтися дипломатичного врегулювання. Зрештою, досягнуте шляхом переговорів врегулювання призвело до виведення ракет в обмін на обіцянки США (включаючи виведення американських ракет з Туреччини) та гарантії невторгнення.

Сучасні можливості та виклики

1. Військово-морський та морський контроль

   
   

   • ВМС США також можуть встановити блокаду (або «карантин») навколо Куби та/або Венесуели, щоб перехопити або стримати поповнення запасів або поставки ракет морем.

     
     

   • Завдяки сучасним засобам спостереження (супутники, безпілотні літальні апарати, літаки морського патрулювання, радіоелектронна розвідка) США матимуть перевагу у виявленні та відстеженні морських переміщень, пов'язаних з розгортанням ракет.

   
   

2. Варіанти авіаційних та ракетних ударів

   
   

   • Якщо об'єкти наступальних ракет будуть визнані занадто загрозливими, а дипломатичний тиск не вдасться, США матимуть можливість завдати звичайних високоточних ударів (повітряних, морських або на основі крилатих ракет), щоб превентивно вивести їх з ладу.

     
     

   • У сучасній війні кібероперації, радіоелектронна боротьба, придушення протиповітряної оборони противника та ураження вузлів командування та управління також є невід'ємними частинами будь-якої кампанії.

     
     

3. Дипломатичні та правові аспекти

   
   

   • США мобілізують міжнародну підтримку, застосують зобов'язання щодо регіональної безпеки та договорів, а також, ймовірно, звернуться до регіональних партнерів (латиноамериканських держав, ОАД, ООН) з проханням ізолювати Росію та країну-господарку дипломатичним шляхом.

     
     

   • Можуть бути застосовані санкції, економічний тиск та правові обґрунтування з точки зору самооборони або колективної безпеки.

   
   

4. Ризики ескалації та управління кризами

   
   

   • США потрібно було б розв'язати конфлікти (через гарячі лінії, комунікацію) з Росією, щоб уникнути помилок, особливо якщо російські сили (військово-морські, повітряні, розвідувальні) вже присутні в регіоні.

     
     

   • Присутність військово-морських чи повітряних сил США або Росії поблизу підвищує ризик випадкових зіткнень або ескалації через невеликі інциденти.

     
     

   • Таким чином, правила взаємодії, канали зв'язку та протоколи кризового управління будуть критично важливими.

   
   

З огляду на передові військово-морські та спостережливі можливості США сьогодні, США, ймовірно, матимуть значну перевагу у виявленні та перехопленні поставок ракет. Критичне питання полягає в тому, що політичне керівництво США обере: ескалацію чи деескалацію, враховуючи ризики конфронтації з Росією.

Висновок та оцінка ризиків

• Наразі російські погрози розгорнути ракети далекого радіуса дії на Кубі чи у Венесуелі виглядають радше стратегічною стратегією, ніж неминучою підготовкою. Росія більше не є тією супердержавою, якою вона була у 1962 році, і їй доводиться присвячувати переважну більшість своїх військових ресурсів війні в Україні.

  
  

• Технічні, логістичні та політичні бар'єри для повноцінного базування ракет у Латинській Америці є суттєвими, а США мають серйозні переваги у спостереженні, морському контролі та ударних можливостях.

  
  

• Однак не можна повністю відкидати можливість кризи, аналогічної 1962 року. Якщо розгортання військ перейде від теорії до виконання, США, ймовірно, відреагують військово-морськими заходами, ескалацією військового фронту та сильним дипломатичним тиском — ризикуючи таким чином створити небезпечне протистояння.

  
  

• Сучасний контекст (розвинені засоби розвідки та безпеки, кібербезпека, глобальні альянси, численні театри конкурентних дій) змінює динаміку, роблячи несподіванки менш ймовірними, але потенційно більш небезпечними прорахунки.