Чи може Організація Об'єднаних Націй пережити війну в Україні? Криза легітимності Ради Безпеки

Російське вторгнення в Україну у 2022 році спричинило найсерйозніший виклик міжнародному порядку з часів закінчення Холодної війни, випробовуючи не лише єдність Заходу, а й інституційну стійкість глобальної системи, що ґрунтується на правилах. У центрі цієї системи знаходиться Організація Об'єднаних Націй, а в її складі – Рада Безпеки – орган, відповідальний за підтримання міжнародного миру та безпеки. Однак, коли Росія, постійний член Ради Безпеки, розпочала агресивну війну проти суверенної держави-члена ООН, Рада стояла паралізована, нездатна діяти. Тут ми досліджуємо, чи зможе Організація Об'єднаних Націй, і зокрема її Рада Безпеки, пережити цю кризу легітимності, і які реформи чи еволюції можуть знадобитися, щоб зберегти світовий авторитет у майбутньому.

Рада Безпеки в теорії та параліч на практиці

Статут ООН покладає на Раду Безпеки головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки. Вона може запроваджувати санкції, санкціонувати військові дії та видавати мандат на проведення миротворчих операцій. Однак її здатність діяти рішуче обмежена правом вето, яким володіють п'ять її постійних членів (P5): Сполучені Штати, Велика Британія, Франція, Китай та Росія — структура, що виникла в результаті балансу сил після Другої світової війни.

З самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року Рада була заблокована від будь-яких суттєвих дій, оскільки Москва скористалася своїм правом вето проти всіх осудливих резолюцій. Особливо гірка іронія виникла в тому, що Росія головувала в Раді у квітні 2023 року, протягом другого року війни. Результатом стала не просто неефективність, а підрив довіри до Ради, особливо в очах менших держав та тих, хто покладався на міжнародне право як засіб стримування агресії великих держав.

Правова та інституційна неузгодженість

Суперечність, що лежить в основі нинішньої кризи, полягає в тому, що Росія, як член P5, одночасно виступає агресором і арбітром. Україна та численні юристи стверджують, що подальша присутність Росії в Раді Безпеки як «держави-наступниці» СРСР є юридично сумнівною, посилаючись на відсутність офіційного голосування, коли Російська Федерація зайняла місце радянського міністра в 1991 році. Однак, незважаючи на правову неоднозначність, позиція Росії на практиці залишається безперечною.

Генеральна Асамблея символічно втрутилася, щоб заповнити прогалину, ухваливши у березні 2022 року резолюцію, що засуджує вторгнення Росії, 141 голосом «за». Але такі резолюції не є обов'язковими. Рада ООН з прав людини та Міжнародний суд ООН зайняли жорсткіші позиції, але без можливостей забезпечення дотримання правил вони не можуть забезпечити їх дотримання. Ця інституційна фрагментація виявила обмеження міжнародного права перед обличчям жорсткої сили.

Криза норм та втома від реформ

Цей глухий кут не лише процедурний, а й нормативний. Якщо постійний член може порушувати Статут ООН без наслідків, то під сумнів ставить легітимність усієї системи ООН. Довіра до Ради ґрунтується не лише на тому, що вона робить, а й на сприйнятті того, що її дії відповідають принципам Статуту — головним чином суверенітету, територіальній цілісності та мирному врегулюванню спорів.

Заклики до реформи Ради Безпеки не є новими. Протягом десятиліть держави-члени з країн глобального Півдня та інших регіонів вимагали змін до структури Групи п'яток, щоб вона відображала сучасний геополітичний ландшафт. Пропозиції включали розширення постійного членства, включивши до нього Індію, Бразилію, Німеччину та африканські країни, або повне скасування права вето. Але консенсусу так і не досягнуто. Війна в Україні знову розпалила ці дебати з новою гостротою, але також виявила їхню політичну інерцію.

Роль Генеральної Асамблеї та альтернативних форумів

З паралізованою Радою Безпеки, Генеральна Асамблея ООН взяла на себе більш помітну роль, приймаючи резолюції щодо гуманітарної допомоги та засуджуючи дії Росії. Хоча ці резолюції не мають обов'язкової сили, вони формують міжнародний наратив та сигналізують про дипломатичну ізоляцію.

Паралельно з цим з'явилися нові або відроджені форуми. G7, НАТО та Європейський Союз скоординували санкції та військову допомогу Україні. Держави глобального Півдня зібралися в рамках БРІКС та Руху неприєднання, щоб сформулювати альтернативні позиції, часто уникаючи прямого засудження Росії. Ці об'єднання відображають багатополярний світ, у якому ООН більше не є єдиним форумом для реагування на кризи — зрушення, яке ще більше загрожує центральному становищу організації.

Перспективи виживання та переосмислення

Незважаючи на свої недоліки, Організація Об'єднаних Націй продовжує надавати важливу гуманітарну, розвинуту та миротворчу роботу. Агентства ООН залишаються активними з різним ступенем ефективності по всій Україні та в глобальній відповіді на проблему біженців. Більше того, війна не зруйнувала здатність ООН до діалогу — справді, ООН допомогла сприяти реалізації Чорноморської зернової ініціативи, що дозволило експортувати українську сільськогосподарську продукцію протягом певного часу (доки Росія не вийшла з угоди), і продовжує підтримувати переговори щодо обміну полоненими та гуманітарних коридорів.

Однак, чи зможе ООН пережити війну в Україні, залежить від того, що саме означає це виживання. Якщо це означає збереження своєї основоположної легітимності та центральної ролі у вирішенні глобальних конфліктів, необхідні серйозні реформи. Однак, якщо це означає продовження існування як простору для дипломатичної взаємодії та практичної допомоги, ООН, ймовірно, збережеться, але як менш важливий актор.

Пропозиції щодо реформ нещодавно знову увійшли до політичного дискурсу. У 2022 році Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш повторив свій заклик до реформи Ради Безпеки, яка «відображатиме сучасні геополітичні реалії», тоді як Україна та держави Східної Європи запропонували механізми призупинення дії вето у випадках масових злочинів. Ініціатива щодо вето , прийнята Генеральною Асамблеєю у квітні 2022 року, вимагає від постійних членів пояснювати свої вето — що, безумовно, є скромним кроком до підзвітності.

Висновок: Роздоріжжя

Війна в Україні виявила суперечність, що лежить в основі Ради Безпеки: її можуть зробити безсилою ті самі держави, для стримування яких вона була створена. В епоху відродження суперництва великих держав легітимність міжнародних інституцій залежить не лише від ідеалів, а й від їхньої діяльності. Організація Об'єднаних Націй може пережити війну в Україні, але лише за умови її розвитку.

Її майбутнє буде сформовано вибором держав-членів. Вони повинні вирішити, чи має ООН бути форумом для реальної підзвітності, чи дипломатичним театром для силової політики. Якщо перше, вона повинна реформувати свої структури та процедури, особливо щодо права вето. Якщо друге, її занепад може бути повільним і тихим, але неминучим.

---

Список для читання

Академічні та аналітичні джерела

1. Едвард К. Лак – Рада Безпеки ООН: практика та обіцянки (Routledge, 2006)

   Фундаментальна праця, що досліджує походження, еволюцію та обмеження Ради Безпеки.

2. Ієн Герд – Як легітимізується влада в Організації Об'єднаних Націй?

   У статті, опублікованій у виданні «Міжнародна організація» , том 56, № 1 (2002), досліджується взаємозв’язок між правом, владою та легітимністю в інституціях ООН.

3. Томас Г. Вайс та Сем Доуз (ред.) – Оксфордський довідник з Організації Об’єднаних Націй (2-ге видання, Oxford University Press, 2018)

   Вичерпний довідник про систему ООН, включаючи розділи про Раду Безпеки, миротворчі операції та дебати щодо реформ.

4. Мартін Біндер та Моніка Хойпель – Легітимність Ради Безпеки ООН та відповідальність за захист

   У виданні «Міжнародна політика» , том 52 (2015), пропонується розуміння нормативної легітимності під час криз, пов’язаних із масовими злочинами та бездіяльністю ООН.

5. Джин Е. Красно (ред.) – Організація Об’єднаних Націй: подолання викликів глобального суспільства (Лінн Ріннер, 2004)

   Охоплює структурні та політичні виклики реформування та функціонування ООН.

Аналітичні документи та звіти аналітичних центрів

6. Кризова група (Міжнародна кризова група) –

   Перезавантаження багатосторонності в ООН: аргументи на користь реформи Ради Безпеки (2022)

   https://www.crisisgroup.org – Глибокий погляд на виклики та варіанти для проведення змістовних реформ.

7. Фонд Карнегі за міжнародний мир –

   «Чому Організація Об’єднаних Націй не може вирішити кризу в Україні» Річарда Гоуена (березень 2022 р.)

   https://carnegieendowment.org

8. Чатем-Хаус –

   Реформування Ради Безпеки ООН: ілюзія змін? (Дослідницька робота Chatham House, 2021)

   Досліджує структурні реформи, регіональне представництво та обмеження права вето.

9. Європейська рада з питань зовнішніх відносин (ECFR) –

   Європа, ООН та війна в Україні: багатосторонність під тиском (2023)

   Обговорюється, як держави-члени ЄС підходять до дипломатії ООН під час війни.

10. Університет Організації Об'єднаних Націй – Центр політичних досліджень

    Реформа Ради Безпеки та війна в Україні (2023)

    Оцінює можливості реформ після паралічу Ради щодо України.

Першоджерела та офіційні документи

11. Статут Організації Об'єднаних Націй –

    Особливо Розділ V (Рада Безпеки) та Розділ VII (Дії щодо загроз миру).

12. Резолюції Генеральної Асамблеї щодо України –

    • A/RES/ES-11/1 (2 березня 2022 р.): «Агресія проти України»

    • A/RES/ES-11/4 (23 лютого 2023 р.): «Принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй, що лежать в основі всеохоплюючого, справедливого та міцного миру в Україні»

13. Відстеження вето Ради Безпеки –

    https://research.un.org/en/docs/sc/quick

    Перелічує всі вето, включаючи неодноразове використання Росією під час війни в Україні.

14. Ініціатива щодо вето (Резолюція A/RES/76/262) –

    Прийнято у квітні 2022 року, вимагає пояснень щодо вето в Генеральній Асамблеї.

15. Заяви Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша –

    Доступно за посиланням https://www.un.org/sg/en

    Регулярні заяви щодо війни в Україні та заклики до реформи Ради Безпеки.