Україна 2030: Бачення відродження

Хоча Україна вже четвертий рік переживає повномасштабну війну з Росією, щоденні заголовки газет залишаються сповненими руйнувань, втрат та похмурої витривалості. Однак за пошрамованими обстрілами містами та виснаженими солдатами непомітно формується інша історія — не історія спустошення, а історія задуму.

Все більше українців дивляться за межі поля бою, щоб запитати: що буде далі? Якою буде Україна через п'ять років? Через десять?

Це есе наважується уявити Україну у 2030 році — не в руїнах, а в процесі відродження. Воно спирається на поточні плани реконструкції, громадянські ініціативи та міжнародні партнерства, що вже реалізуються. Воно уявляє країну, трансформовану не лише травмою, а й стійкістю — і чітким баченням того, ким вона хоче стати.

Відбудова міст — зеленіші, розумніші, сильніші

Фізичні шрами війни величезні: понад 150 000 житлових будинків зруйновано, десятки історичних центрів міст пошкоджено, цілі райони перетворено на руїни. Однак руйнування змусили з'явитися радикальна можливість: відбудувати краще.

До 2030 року, якщо поточні плани реконструкції будуть продовжені, в Україні може з'явитися абсолютно нова модель урбаністики. Архітектори вже пропонують «міста за 15 хвилин» — де робота, школа, магазини та медичні заклади знаходяться в пішій доступності. Підвали, стійкі до бомб, також слугують громадськими центрами. Зелені дахи та сонячні панелі перекривають архітектуру шкіл, відбудованих з урахуванням енергонезалежності.

Пілотні проекти тривають:

• В Ірпіні спільно з місцевими жителями та європейськими планувальниками розробляється модельний еко-район.

• Миколаїв, за підтримки Нідерландів, переосмислює свою водну інфраструктуру після років обстрілів.

• У Бучі українські архітектори створюють громадські простори, враховуючи травматичний досвід, які сприяють зціленню та забезпеченню безпеки.

Війна болісно усвідомила для українців, як забудоване середовище впливає на стійкість. У 2030 році міста можуть перестати бути просто домівками — вони стануть оборонною інфраструктурою, системами підтримки громад та вираженням національного оновлення.

Від відключень електроенергії до енергонезалежності

Неодноразові атаки Росії на енергетичну мережу України зробили енергетичну безпеку питанням виживання. Але до 2030 року Україна може стати не жертвою енергетичної війни, а регіональним лідером у децентралізованій зеленій енергетиці.

Плани, які вже реалізуються, включають:

• Масштабні інвестиції в сонячні мікромережі та акумуляторні накопичувачі енергії, особливо в лікарнях та школах.

• Підтримувані ЄС проекти переходу від вугілля до біомаси та вітру в промислових містах.

• Розширення можливостей України експортувати чисту електроенергію до Європи через синхронізовану мережу ENTSO-E (Європейська мережа передачі електроенергії) – наднаціональну мережу по всій Європі та за межами ЄС.

За словами Міністра енергетики України у 2024 році:

«Кожне відключення електроенергії вчить нас, що будувати далі».

До 2030 року країна могла б не лише забезпечувати енергією себе, а й допомагати енергопостачанням Європи — майбутнє, яке стало можливим завдяки невідкладності війни.

Нове покоління громадян

Українська молодь досягла повноліття на війні. До 2030 року вони обіймуть керівні посади — мери, вчителі, лікарі та інженери. І вони принесуть із собою уроки виживання та служіння.

Сьогоднішні підлітки, які працюють волонтерами в командах з використання дронів або перекладають заяви біженців, незабаром можуть стати архітекторами громадянського відродження України. Післявоєнні реформи освіти вже спонукають до:

• Громадянська освіта та цифрова грамотність в основі шкільних програм.

• Програми психічного здоров'я для всіх учнів, вбудовані в щоденне навчання.

• Загальнонаціональні програми для молодіжного лідерства, інновацій та проектів реконструкції.

У 2030 році це покоління може визначити Україну, яка є не лише політично суверенною, а й культурно та етично самосвідомою — суспільство, менше сформоване пострадянськими звичками, а більше громадянською солідарністю.

Демократична модель для регіону

Війна в Україні не лише згуртувала національну ідентичність; вона випробувала та вдосконалила демократичну практику під вогнем критики.

Місцеві органи влади відігравали центральну роль у воєнних зусиллях, часто перевершуючи національні інституції у реагуванні на кризи. Мери стали символами опору. Громадські групи координували евакуацію, допомогу та ремонт інфраструктури задовго до того, як відреагували офіційні канали.

Ця децентралізована структура влади — за умови її збереження та зміцнення — може перетворитися на одну з найфункціональніших муніципальних демократій у Східній Європі.

До 2030 року Україна могла б стати моделлю:

• Партиципаторне бюджетування на місцевому рівні.

• Цифрово прозоре управління через платформу Diia, мобільний онлайн-додаток для ідентифікації громадян України.

• Зворотній зв'язок від громадян у режимі реального часу щодо пріоритетів реконструкції.

• Глибоко інтегровані відносини між обраними посадовцями та мережами волонтерів.

Війна цілком може призвести до появи найбільш перевіреної польовими випробуваннями демократії в Європі.

Зцілення через культуру та пам'ять

Культурне відродження — це не другорядна думка, а головне для національного відновлення. До 2030 року Україна готова стати лідером у меморіальній культурі, цифровій спадщині та повоєнному мистецтві.

Зруйновані на сході музеї будуть відновлені з інтерактивними експозиціями про війну. Бібліотеки зберігатимуть усні історії з окупованих міст. Митці, багато з яких творили підпільно під час війни, формуватимуть національну пам'ять творами, які неможливо стирати.

Зароджується новий канон української музики, літератури, кіно та архітектури, сформований травмою, але не визначений нею. Український інститут, Музей Майдану та сотні місцевих мистецьких груп вже створюють архіви культурного опору.

«Культура — це наша друга армія», — сказав один куратор у Львові.

У 2030 році цю армію можна буде побачити на міських стінах, у музейних залах та у шкільних підручниках.

Нація, ближча до Європи — і до себе

Амбіції України щодо вступу до Європейського Союзу є більш ніж політичними, вони психологічні. Членство в ЄС – це не лише торгівля чи паспорти; це прив’язка майбутнього України до спільноти цінностей.

До 2030 року, якщо переговори про вступ триватимуть швидкими темпами, Україна може стати державою-членом ЄС, що принесе до Союзу 40 мільйонів людей та моральну вагу опору.

Але не менш важливою буде внутрішня інтеграція України. Війна пом'якшила розбіжності між сходом і заходом, стерла лінгвістичні бінарності та сформувала плюралістичну національну ідентичність, засновану на солідарності, а не на одноманітності.

У цьому сенсі європейська Україна буде також більш повноцінною українською Україною — країною цілісною, зціленою та суверенною у всіх сенсах цього слова.

Відродження – це вибір

Ніщо в майбутньому України не гарантоване. Шлях до 2030 року вимощений ризиками: політичною втомою, фінансовою напругою та геополітичною нестабільністю. Але сьогодні вражає те, що українці вже обирають планувати, будувати та уявляти.

Україна у 2030 році не буде поверненням до 2021 року. Вона буде чимось новим — народженим з кризи, випробуваним вогнем та сформованим мільйонами тих, хто відмовився здаватися.

Відродження — це не лише те, що відбудовується, а й як і чому. І в цьому Україна вже лідирує.