Україна та ЄС: шляхи до повної інтеграції

У той час, як Україна переживає найважчу війну на європейській землі з часів Другої світової війни, її стосунки з Європейським Союзом перетворилися з далекого прагнення на нагальний стратегічний імператив. Від революції Євромайдану 2014 року до надання статусу кандидата до ЄС у 2022 році та початку переговорів про вступ у 2023 році, західний шлях України став як політично незворотним, так і геополітично критичним. Але що саме чекає попереду? Які практичні та політичні шляхи до повної інтеграції з ЄС — і які перешкоди залишаються на цьому шляху?

У цій статті розглядаються численні виміри майбутнього вступу України: гармонізація права, інституційні реформи, політична воля, наслідки для безпеки та ширші наслідки для майбутнього Європи.

Від асоціації до вступу: шлях, пройдений до цього моменту

Поглиблення інтеграції України з ЄС розпочалося всерйоз з Угоди про асоціацію 2014 року та укладення Поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ). Ці заходи створили основу для політичної асоціації, лібералізації торгівлі та регуляторного узгодження. Однак після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році статус України значно підвищився. ЄС надав статус кандидата у червні 2022 року та розпочав офіційні переговори про вступ у грудні 2023 року.

Це історичне прискорення відображає не лише солідарність у воєнний час, але й надзвичайну стійкість України у підтримці демократичних інституцій, макроекономічної стабільності та адміністративних реформ під тиском. Проте вступ – це тривалий і складний процес. Питання зараз полягає в тому, як перетворити терміновість воєнного часу на сталість мирного часу.

Правові та інституційні реформи: зобов'язання України

Членство в ЄС вимагає дотримання acquis communautaire — величезного корпусу законів і норм, що охоплюють усе: від незалежності судової влади до сільськогосподарських стандартів. Україна має закрити 35 розділів переговорів у кількох політичних сферах.

Ключові напрямки реформ включають:

• Верховенство права та судова система: Україна досягла значного прогресу в судовій реформі, зокрема у перевірці суддів, створенні незалежних органів нагляду та забезпеченні дотримання антикорупційного законодавства. Вищу раду правосуддя, ключовий український інститут призначення та регулювання судової влади, було відновлено у 2023 році за підтримки ЄС.

  
  

• Антикорупційні заходи: Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Вищий антикорупційний суд (ВАКС), нові антикорупційні установи в Києві, розпочали гучні кримінальні переслідування, хоча прогалини у впровадженні та вплив олігархів залишаються основними проблемами.

  
  

• Державне управління та закупівлі: Реформи в галузі цифрового управління та прозорості закупівель (через платформу ProZorro, онлайн-систему державних закупівель, яка оцінює контракти на державні закупівлі за допомогою прозорих показників) зміцнили державний потенціал, що є ключовою сферою, яку схвально оцінюють спостерігачі ЄС.

  
  

• Економічне регулювання: Україна узгодила значну частину торговельного та митного законодавства зі стандартами ЄС, але основна робота ще залишається у сфері конкурентного права, захисту трудового законодавства, екологічного регулювання, а також будівництва, регулювання та обслуговування інфраструктури.

Функціональна демократія та ринкова економіка залишаються необхідними умовами. Поки що Київ демонструє наміри, але імпульс реформ має бути збережений ще довго після закінчення бойових дій.

Політична воля в Європі: єдність, втома та розкол

Політичний ландшафт Європейського Союзу являє собою мозаїку солідарності та вагань. З одного боку, такі країни, як Польща, країни Балтії та Румунія, є палкими прихильниками прискореного вступу України, розглядаючи членство Києва як життєво важливу геостратегічну противагу Росії.

З іншого боку, кілька західноєвропейських столиць, включаючи Париж, Берлін і Гаагу, хоча й підтримують це в принципі, мають занепокоєння щодо втоми від розширення, збоїв на сільськогосподарському ринку та внутрішньої згуртованості. Відносно велике населення України (37,8 мільйона осіб станом на 2024 рік, оцінка в 37,8 мільйона) та її економічний вплив суттєво вплинуть на динаміку бюджету ЄС та право голосу за правилами кваліфікованої більшості.

Тим не менш, геополітичний консенсус змінився. Перспектива виходу України поза Європейським Союзом, вразливої до російського тиску та політичної нестабільності, вважається небезпечнішою, ніж ускладнення швидкої інтеграції.

Післявоєнна реконструкція як двигун конвергенції

Зрештою, післявоєнна відбудова України пропонує природний механізм конвергенції між українською та європейською системами. ЄС вже пообіцяв десятки мільярдів євро допомоги у відбудові, пов'язаної з досягненням критеріїв реформ, спрямованих на досягнення стандартів ЄС, що фактично робить процес відновлення шляхом до вступу.

Спільні проекти в енергетичній інфраструктурі, цифровій трансформації, реформі освіти та транскордонному транспорті не лише відбудують Україну, але й прив’яжуть її до європейських систем таким чином, що це фактично передбачає членство.

Більше того, членство України слугувало б доказом здатності ЄС винагороджувати та абсорбувати демократії, що перебувають під загрозою, допомагаючи відновити довіру до блоку у його східних сусідах.

Безпека та інституційна інтеграція

Хоча ЄС (поки що) не є військовим альянсом, його безпековий вимір останнім часом набув важливості, оскільки Сполучені Штати дедалі більше відходять від філософської відданості обороні та безпеці Європи. Фактична інтеграція України в європейські ланцюги поставок оборонної продукції, обмін розвідувальними даними та кіберспівпраця пропонують платформу для поглиблення оборонної співпраці в рамках Спільної політики безпеки та оборони ЄС (СПБО).

Українські війська вже проходять навчання в багатьох державах ЄС, а досвід України на полі бою дає їй унікальне розуміння сучасної війни, гібридних загроз та логістичної стійкості — все це може бути корисним для Європейського Союзу, оскільки він переосмислює свою позицію в галузі безпеки.

Однак членство України в ЄС порушить делікатні питання щодо взаємодії між зобов'язаннями ЄС та НАТО, особливо якщо Україна приєднається до одного, але не до іншого, та/або якщо Європейський Союз дедалі більше стане військовим альянсом, а не лише економічним, соціальним та політичним.

Хронологія: роки, а не десятиліття?

У типових випадках вступ до ЄС може тривати десятиліття або більше. Однак випадок України є політично надзвичайним. Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн натякнула на «прискорений» процес, особливо якщо війна завершиться на умовах, прийнятних для Києва, а реформи продовжаться.

Реалістичний сценарій може передбачати вступ України до ЄС між 2029 і 2032 роками, за умови стабільних реформ, розбудови інституційного потенціалу та укладення угоди про припинення вогню або мирну угоду, яка дозволить нормалізувати державні функції.

Проміжні кроки можуть включати:

• Повна інтеграція в єдиний ринок ЄС

  
  

• Статус спостерігача в агентствах ЄС

  
  

• Участь у ключових програмах фінансування ЄС (наприклад, «Горизонт Європа», основна програма Європейського Союзу для фінансування наукових досліджень та інновацій; та «Еразмус+», програма ЄС для підтримки обміну та співробітництва у сферах освіти, навчання, молоді та спорту)

  
  

• Поступове узгодження зі стандартами Шенгенської зони (імміграція) та єврозони (макроекономічні)

Кожен із цих кроків ще міцніше зв’яже Україну зі структурою ЄС ще до надання офіційного членства.

Висновок: Стратегічне терпіння, політична мужність

Шлях України до повної інтеграції в ЄС не є ні автоматичним, ні суто символічним. Він вимагає стійких внутрішніх реформ, рішучих європейських політичних зобов'язань та, зрештою, дипломатичного вирішення війни. Але він також пропонує ЄС можливість підтвердити свою основоположну місію: мир через єдність, процвітання через верховенство права та солідарність перед обличчям тиранії.

Для України членство в ЄС — це не просто геополітична мета, це цивілізаційний вибір. Для ЄС вступ України — це не послуга, а інвестиція в безпеку, ідентичність та майбутнє Європи.