Телефонна розмова Трампа і Путіна: дипломатія чи хаотична безвихідь?

Телефонна розмова вчора, 18 березня 2025 року, між президентом США Дональдом Трампом і президентом Росії Володимиром Путіним була названа критичним моментом у поточних переговорах щодо війни в Україні. Напередодні розмови президент Трамп публічно заявив, що обговорення буде зосереджено на «землі та електростанціях», сигналізуючи, що розмова є частиною поточних дипломатичних зусиль для досягнення всеосяжної угоди про припинення вогню та вирішення суперечок щодо ключової інфраструктури. Трамп також підкреслив, що "багато роботи було виконано за вихідні" і що учасники переговорів обговорили "розподіл певних активів", припускаючи, що більшість умов були врегульовані, окрім остаточних територіальних та енергетичних питань. Однак розповіді різних сторін після телефонної розмови представили кардинально різні погляди на те, що насправді обговорювалося та було узгоджено під час розмови Трампа та Путіна.

Дивергентні рахунки: російська, українська та американська перспективи

Одразу після розмови Кремль опублікував офіційну заяву, охарактеризувавши обговорення як «конструктивне та ділове». За словами Москви, Путін підтвердив позицію Росії щодо необхідності забезпечення її територіальних надбань, погодившись припинити авіаудари по українських енергетичних та інфраструктурних об’єктах як «жест доброї волі». Однак Росія, зокрема, утрималася від повного 30-денного повного припинення вогню, про який велися переговори, що є значним відхиленням від того, чого, як повідомляється, прагнули американські дипломати.

Натомість у заяві українського уряду, оприлюдненій відразу після дзвінка, висловлювався обережний оптимізм, але підкреслювалося, що Україна не погоджувалася на жодні територіальні поступки. Київ зазначив, що хоча Путін погодився припинити атакувати цивільну інфраструктуру (щось дещо відрізняється від того, на що, за словами Кремля, фактично погодився президент Путін), ширші військові дії Росії залишилися незмінними, з продовженням артилерійського обстрілу вздовж лінії фронту з моменту телефонного дзвінка. У заяві України також наголошується, що Україна продовжуватиме оборонні операції, якщо не буде запроваджено перевірене та обов’язкове припинення вогню.

Білий дім спочатку описав дзвінок як «повний і відвертий», добре відомий дипломатичний евфемізм, який вказує на гарячий обмін думками. Хоча це свідчило про значні розбіжності між Трампом і Путіним, адміністрація США утрималася від прямого визнання напруженості. Однак дописи президента Трампа в соціальних мережах намалювали зовсім іншу картину, заявивши, що дискусія «пройшла дуже добре» і «був досягнутий прогрес». Ця розбіжність викликає питання про те, чи не применшував Трамп суперечливий характер дзвінка, щоб представити образ дипломатичного успіху, хоча насправді його не було.

Сам Білий дім опублікував заяву, яку він не публікував, у якій говорилося:

Сьогодні президент Трамп і президент Путін говорили про необхідність миру та припинення вогню у війні в Україні. Обидва лідери погодилися, що цей конфлікт потрібно завершити тривалим миром. Вони також наголосили на необхідності покращення двосторонніх відносин між США та Росією. Кров і ті скарби, які і Україна, і Росія витратили на цю війну, краще б витратили на потреби свого народу.

Цей конфлікт ніколи не повинен був починатися і мав бути давно завершений щирими та сумлінними мирними зусиллями. Лідери домовилися, що рух до миру розпочнеться з енергетичного та інфраструктурного припинення вогню, а також технічних переговорів щодо імплементації морського припинення вогню в Чорному морі, повного припинення вогню та постійного миру. Ці переговори почнуться негайно на Близькому Сході.

Схоже, що ніхто не хоче чітко розповідати про те, що насправді обговорювалося або погоджувалося під час дзвінка, що є переконливим свідченням того, що він пройшов погано.

Невиконання угоди про припинення вогню на практиці

Незважаючи на офіційну риторику з усіх боків, реальність на місці показала відверте ігнорування будь-якої угоди про припинення вогню. Протягом кількох годин після дзвінка російські безпілотники атакували кілька місць у Києві, підриваючи будь-яке уявлення про те, що Москва має намір деескалувати. У той же час українські війська завдали ударів по російській нафтобазі, сигналізуючи про те, що Київ також не бажає припиняти військові операції, поки триває російська агресія.

Одним із ключових результатів розмови стала домовленість про продовження дипломатичних переговорів. Спочатку було сказано, що ці подальші переговори розпочнуться «негайно», але з тих пір вони були відкладені до неділі, що посилює враження, що Путін не поспішає досягти справжнього рішення. Відтермінування свідчить про те, що Росія тягне час, затягуючи переговори, зберігаючи військовий тиск на Україну та випробовуючи рішучість Заходу.

Більш широкі наслідки: стратегія затримки та опору

Хаотичні наслідки цього дзвінка демонструють повторювану схему дипломатичних зобов’язань Росії — згоду на мінімум, необхідний для продовження переговорів, продовжуючи військову агресію. Стратегія Путіна, здається, полягає в виснаженні, поступаючись лише тим, що необхідно для підтримки дипломатичних каналів, чекаючи, чи військовий чи економічний тиск Заходу змусить його піти на більш значущий компроміс. Ця тактика дозволяє Росії диктувати темп переговорів, продовжуючи розмивати українську оборону та інфраструктуру.

Зважаючи на цю реальність, єдиний спосіб змусити Росію долучитися до суттєвого припинення вогню та остаточної мирної угоди – це постійний тиск. Поступове збільшення військової допомоги Заходу Україні в поєднанні з посиленням економічних санкцій проти Росії було б єдиним заходом, здатним змінити розрахунки Кремля. Без такого тиску у Путіна мало стимулів змінювати курс, і будь-які угоди — чи то щодо електростанцій, припинення вогню чи територіальних питань — залишатимуться невиконуваними на практиці.

Підсумовуючи, дзвінок Трампа і Путіна мало що зробив для наближення війни в Україні до розв’язання. Натомість це підкреслило фундаментальну проблему переговорів з російським керівництвом, яке надає перевагу військовим важелям впливу над дипломатичними зобов’язаннями. Поки Кремль не зіткнеться з серйозними наслідками своєї триваючої агресії, переговори залишатимуться в глухому куті, а будь-які досягнуті домовленості — чи то принципові, чи точні — й надалі ігноруватимуться на полі бою.