Після Зеленського: Як може виглядати наступне покоління української політики

Коли президент Володимир Зеленський обійняв посаду у 2019 році, мало хто передбачав, що він прийде і визначить епоху. Колись комік, який став політиком-реформатором, Зеленський зараз є лідером воєнних часів, чиє президентство стало невіддільним від екзистенційної боротьби України за суверенітет. Однак жодне президентство не триває вічно. Оскільки Україна прокладає шлях до остаточного миру та відбудови, питання про те, що – і хто – прийде після Зеленського, зростає дедалі більшою нагальністю. Облик наступного політичного покоління України буде сформований у вогні війни, але пом'якшений імперативами демократичного оновлення, боротьби з корупцією та європейської інтеграції.

Трансформація політичного центру

Адміністрація Зеленського, що характеризувалася масовими звільненнями корумпованих чиновників та централізацією влади у воєнний час, змінила українську державу. Його партія «Слуга народу» стала домінувати як у виконавчій, так і в законодавчій гілках влади, але її ідентичність тісно пов'язана з його власною особистою харизмою та лідерством. У пост-Зеленську епоху цій партії може бути важко зберегти свою єдність без свого лідера.

Наступне політичне покоління навряд чи буде визначено знаменитістю чи телебаченням. Натомість його, ймовірно, формуватимуть ветерани, технократи та мери, які заслужили довіру громадськості завдяки компетентності під час війни. Такі постаті, як мер Києва Віталій Кличко, або молоді лідери зі звільнених регіонів, такі як Дмитро Лунін з Полтави чи Олександр Вілкул з Кривого Рогу, могли б займати помітне місце. Також є Валерій Залужний, харизматичний генерал, який зараз обіймає посаду посла України в Лондоні. Їхня привабливість полягатиме не в риториці, а в історії стабільного управління посеред хаосу.

Ветерани, волонтери та піднесення «покоління воєнного часу»

Українські військові ветерани вже стають політичною силою. Сотні тисяч людей, які пройшли службу, перейдуть у громадянське суспільство або офіційну політику. Їхні пріоритети — національна оборона, соціальна рівність та стійка держава — ймовірно, знайдуть відгук у країні, яка побоюється як російської агресії, так і внутрішнього регресу. Те саме стосується розгалужених мереж волонтерів, які підтримали країну під час кризи. Лідери, що виходять з цих груп, привносять поєднання логістичної проникливості, авторитету низових кіл та моральної ясності, що може освіжити політичний клас.

Не виключено, що наступним президентом України може стати герой війни або хтось, хто очолював ключову оборонну ініціативу — аналог таких постатей, як Шарль де Голль у повоєнній Франції чи Дуайт Д. Ейзенхауер у Сполучених Штатах.

Інституційна еволюція та питання реформи

Уряд Зеленського досяг успіхів у судовій реформі, децентралізації та цифровому управлінні, навіть за умов обмежень воєнного часу. Ці зусилля не повинні зупинятися. Довгострокове політичне здоров'я України залежить від інституціоналізації механізмів підзвітності, які не покладаються на чесність однієї людини. Потужна, незалежна судова система; реформована Служба безпеки України (СБУ); та розширена державна служба є важливими для післявоєнної стабільності.

Майбутнім лідерам потрібно буде виконати цю роботу — орієнтуватися в політичному просторі, який став більш зрілим і вимогливим. Оскільки війна підвищила суспільні очікування щодо прозорості та ефективності, попит на політичний театр, ймовірно, знизиться.

Геополітика та європейський горизонт

Війна підтвердила незмінну орієнтацію України на Захід. Інтеграція з Європейським Союзом та фактичне приєднання до НАТО стали національними цілями. Від будь-якого лідера після Зеленського очікується, що він розвиватиме свій дипломатичний підґрунтя. Однак майбутні лідери України також повинні бути прагматичними щодо того, як інтеграція змінить внутрішнє управління, вимагаючи болісних правових реформ, забезпечення дотримання прав власності та гармонізації з європейськими стандартами.

У цьому контексті може прискоритися поява єврофільських, багатомовних та політично грамотних політиків, які часто здобували освіту за кордоном або формувалися завдяки кар'єрі в неурядових організаціях та дипломатії. Наступне покоління може побачити поєднання досвіду роботи на передовій з глобалістською компетентністю.

Ризики та невизначеності

Післявоєнні перехідні періоди історично небезпечні. Країни, що виходять з конфлікту, часто стикаються з політичною фрагментацією, економічними розладами та популістською реакцією. У випадку України небезпеки можуть включати відродження олігархічного впливу, зростання регіональної напруженості щодо пріоритетів реконструкції та втому виборців.

Також незрозуміло, чи Зеленський добровільно піде у відставку, чи буде домагатися переобрання. Багато що може залежати від траєкторії війни та часу проведення перших виборів в Україні в мирний час. Якщо Зеленський залишиться популярним, а вибори будуть відкладені через воєнний стан, питання наступництва може залишитися відкладеним.

Пост-зеленську Україну потрібно будувати, а не успадковувати

Спадщина президента Зеленського все ще розкривається, але те, що буде далі, буде таким же важливим, як і те, що було до цього. Наступне політичне покоління України має використати імпульс єдності воєнного часу, протистояти гравітаційному тяжінню корупції та поляризації, а також побудувати стійкі демократичні інституції, придатні для майбутнього в рамках європейської родини.

Чоловіки та жінки, які керували батальйонами, керували гуманітарними центрами, викривали воєнні злочини чи відбудовували електростанції під обстрілами, — вони є справжніми виборцями майбутнього України. І в їхніх руках лежить не лише обіцянка лідерства, а й незавершена робота країни, відродженої через боротьбу.