Правда в облозі: стратегії боротьби з дезінформацією в епоху російської кібервійни

У 21-му столітті війна ведеться не лише на полях битв, а й у браузерах, стрічках новин та поштових скриньках. Хоча ракети можуть руйнувати інфраструктуру, дезінформація роз'їдає цілісність фактів, підриває довіру до інституцій та фрагментує суспільства зсередини. Ніде це не проявляється так очевидно, як у стратегіях кібервійни Російської Федерації, чий дезінформаційний апарат — центральний стовп її гібридної війни — став одним із найпотужніших геополітичних інструментів Кремля.

Від спроб втручання у вибори до посилення розколу під час пандемії COVID-19, від заперечення воєнних злочинів в Україні до просування прокремлівських наративів в Африці, російська держава та її посередники використовують кіберінструменти не лише для злому машин, а й для проникнення в свідомість та втручання в переконання. Тут ми досліджуємо, як працює російська дезінформація та які всеохоплюючі контрзаходи, які демократії можуть застосувати для захисту правди в кіберсфері.

Анатомія російської дезінформації в кібервійні

Російська дезінформація діє відповідно до доктрини, яку часто називають «рефлексивним контролем» — маніпулювання рішеннями супротивника шляхом надання йому неправдивої або оманливої інформації, яка відповідає його очікуванням або упередженням. Це досягається за допомогою багаторівневої системи надання дезінформації:

1. Державні ЗМІ

Такі ЗМІ, як RT, Sputnik та їхні іноземні дочірні компанії, змішують новини з ледь помітними спотвореннями. Ці спотворення посилюються місцевими акторами, симпатизуючими їм інфлюенсерами та маргінальними платформами.

2. Зброя в соціальних мережах

   
   

За допомогою таких ферм тролів, як Агентство інтернет-досліджень (сумнозвісна російська ферма тролів у Санкт-Петербурзі), та скоординованих мереж ботів, російські оперативники створюють ілюзію широкої підтримки або опозиції до певних питань, зокрема, заповнюючи соціальні мережі повторюваними наративами.

3. Хибне посилення та викрадення хештегів

Фальшиві онлайн-персони підсилюють маргінальні наративи, роблячи їх схожими на мейнстрімні. Під час виборчих циклів або протестів хештеги використовуються для поширення плутанини або заохочення поляризації.

4. Витік інформації та підробка документів

Кібератаки (наприклад, на сервери політичних партій) супроводжуються вибірковими витоками інформації, часто підробленими для спотворення реальності, як це було видно на виборах у США 2016 року та MacronLeaks у Франції.

5. Відмивання наративів

Дезінформація часто потрапляє в дискурс через вебсайти, блоги або «альтернативні медіа», що виглядають як легітимні, а потім її підхоплюють основні ЗМІ чи політики, що надає їй достовірності.

6. Експлуатація кризи

Лиха, пандемії чи конфлікти створюють сприятливий ґрунт. Російська дезінформація навколо війни в Україні включає твердження про те, що Україна інсценувала власні масові жертви серед цивільного населення, або що біолабораторії, що фінансуються Сполученими Штатами, розробляють «етнічну зброю» – форму біологічної чи хімічної війни, нібито спрямовану проти певної етнічної групи – все це поширювалося через Telegram, YouTube та ВКонтакте (російська версія Facebook), а потім транслювалося по всьому світу.

Стратегічні цілі російської дезінформації

Російська кібердезінформація має чотири основні цілі:

• Дестабілізація: Послаблення довіри громадськості до урядів, виборів, інституцій та ЗМІ.

  
  

• Розкол: Посилення суспільних розбіжностей, особливо щодо раси, імміграції, релігії та економічної нерівності.

  
  

• Делегітимізація: Дискредитація підтримки Заходом України, НАТО, ЄС та ліберально-демократичних норм.

  
  

• Відхилення: Захист Росії від критики чи відповідальності шляхом поширення сумнівів та моральної еквівалентності (це іноді розмовно називають «whataboutism», хоча це жаргон, а не саме слово).

Стратегії боротьби з дезінформацією: побудова кіберстійких демократій

Рішуча відповідь повинна адаптуватися до різних підходів та включати довгострокову стратегію, що поєднує кіберзахист, громадянську освіту, регулювання ЗМІ (включаючи соціальні мережі) та прозорість новин. Ефективні стратегії боротьби з дезінформацією включають:

1. Структури «загального урядового» охоплення

Це ще один популярний у галузі жаргон, який означає створення координуючого або наглядового органу для всіх урядових підрозділів, що вирішуватиме проблеми дезінформаційних стратегій.

• Деякі демократичні країни створили національні координаційні органи (наприклад, Агентство психологічного захисту Швеції або Комітет безпеки Фінляндії) для об'єднання кібер-, розвідувальних та інформаційних заходів реагування.

  
  

• Ці агентства здійснюють активний моніторинг ворожих інформаційних операцій, іноді навіть превентивно попереджаючи громадськість (як у випадку з попередженнями США про майбутні операції під чужим прапором в Україні).

2. Розвідка з відкритих джерел (OSINT) та перевірка фактів

• Такі слідчі платформи, як Bellingcat, EUvsDisinfo та DFRLab, відстежують походження та поширення дезінформації, викриваючи маніпуляції з криміналістичною точністю.

  
  

• Державно-приватні партнерства між соціальними мережами та іншими технологічними платформами, а також відповідними державними установами можуть забезпечити швидше видалення фальшивих акаунтів або неправдивого контенту.

3. Освіта та цифрова грамотність

• Естонія, Фінляндія та Латвія включають медіаграмотність та критичне мислення до шкільних програм з раннього віку.

  
  

• Такі кампанії, як «Супроти маніпуляцій» або «Подумай, перш ніж ділитися», мають на меті захистити громадян від вірусної неправди, попереджаючи їх про можливість дезінформації та відмовляючи їх від участі в її поширенні.

4. Стратегічна комунікація та «попереднє бронювання»

• «Попереднє викриття» (превентивне викриття ймовірних дезінформаційних тактик) виявилося ефективнішим, ніж перевірка фактів після факту.

  
  

• Уряди та неурядові організації можуть своєчасно публікувати переконливі спростування, використовуючи емоційно переконливі формати, що відповідають вірусній природі неправдивих наративів.

Регулювання та підзвітність платформи

• Закон ЄС про цифрові послуги (DSA) зобов'язує платформи соціальних мереж видаляти дезінформацію та розкривати алгоритмічні методи просування контенту.

  
  

• Стандарти прозорості для політичної реклами та маркування походження можуть зменшити охоплення скоординованих дезінформаційних кампаній.

Санкції та юридична відповідальність

• Виявлення та застосування санкцій до окремих осіб, «ферм тролів», медіакомпаній та організацій, причетних до дезінформаційних кампаній, може призвести до витрат для зловмисних дійових осіб.

  
  

• Юридичне переслідування іноземного втручання, навіть заочне , надсилає потужний сигнал і стримує місцевих колабораціоністів.

Проблеми та етичні дилеми

• Свобода слова проти модерації контенту: Демократичні держави повинні діяти обережно, щоб уникнути цензури чи політизації.

  
  

• Визначити винних у кіберсфері часто складно — правдоподібне заперечення вигідне російським операторам.

  
  

• Інформаційне перевантаження та втома громадськості можуть знизити ефективність виправлень, заснованих на правді.

  
  

• Деяка дезінформація настільки емоційно резонує або пов'язана з особистістю одержувача інформації, що одних лише фактів недостатньо.

До інтегрованої культури кіберстійкості

Зрештою, протидія дезінформації полягає не в тому, щоб виграти одну битву, а в тому, щоб підтримувати суспільну довіру та єдність перед обличчям стратегічних маніпуляцій з боку іноземного уряду. На передовій знаходяться вчителі, журналісти, технологи, державні службовці та пересічні громадяни.

Війна в Україні продемонструвала важливість гнучкості, єдності та чіткості інформації. Щоденні оновлення президента Зеленського, відеозаписи з дронів та соціальні мережі в документальному стилі зробили більше для протидії російській пропаганді, ніж будь-яка окрема заява НАТО. Це показує, що прозорість, розповідь історій та автентичність є потужною контрзброєю.

Висновок: Правда як стратегічний актив

У світі, де брехня може поширюватися зі швидкістю світла та завойовувати мільйони вірян ще до сніданку, захист правди стає імперативом національної безпеки. Російська дезінформація — це не просто подразник, а розрахований інструмент геополітичних зривів. Протидія їй вимагає поєднання технологій, права, освіти, дипломатії та, перш за все, громадської обізнаності. Правду потрібно не лише говорити; у конфлікті нескінченної кількості інформації, що став можливим завдяки епосі інформаційних технологій, її потрібно зробити стійкою.