Поетапна дипломатія канонерок Трампа

«Дипломатія канонерок» – це дещо старомодний термін, що повертається до ери великих військово-морських кораблів, які демонстрували державну силу. Але основна концепція – використання або погроза використання військової сили чи передових систем озброєння для впливу на поведінку іншої держави, часто не повномасштабної війни – залишається дуже актуальною в нашу епоху. Тут ми розглядаємо нещодавні обговорення США щодо постачання Україні ракет «Томагавк» (які можуть вразити глибоко російську територію) як сучасний приклад. Аналіз торкнеться етапів ескалації, дипломатичних та військових компромісів, гуманітарних наслідків та стратегічної логіки (і небезпек) пропуску проміжних кроків.

Етапи дипломатії канонерок: концептуальна основа

Ключовим аргументом на користь поетапного застосування дипломатії канонерок є те, що кожен поетапний крок дозволяє сигналізувати, контролювати ескалацію, реагувати супротивниками та коригувати ініціатором. Типові етапи можуть включати:

1. Сигнальна постава: Розгорніть сили або озброєння видимим чином (або оголосіть про намір), щоб продемонструвати рішучість без негайних дій.

   
   

2. Погроза дій: Намагатися продовжити, публічно даючи зрозуміти, що можуть бути вжиті більш суттєві заходи, якщо вимоги не будуть виконані.

   
   

3. Обмежена зайнятість: Використання військових ресурсів стриманим чином для посилення довіри до загрози, без повної відданості.

   
   

4. Повномасштабна зайнятість: якщо попередні кроки не вдаються, використовуйте повноваження примушувати або карати.

   
   

5. Переговори та врегулювання: Як тільки на супротивника чиниться достатній тиск, переходьте до дипломатичних переговорів.

Переваги пропуску етапів включають надання супротивникам можливості відступити, уникнення надмірної ескалації, збереження простору для дипломатії, сигналізацію про серйозність без зобов'язань та обмеження ризиків. Небезпека пропуску етапів включає неправильний розрахунок реакції супротивника, провокування неконтрольованої ескалації, підрив довіри (якщо раптовий стрибок сприймається як блеф) та створення гуманітарних наслідків.

Справа «Томагавк»: розгляд США та сигнали

У випадку з Україною, США нещодавно дали зрозуміти, що розглядають можливість постачання Україні крилатих ракет «Томагавк». Ці ракети мають дальність польоту до приблизно 1500 миль (2500 км) і дозволять завдавати ударів глибоко в російську територію, включаючи Москву, якщо їх запустити з української землі. Віце-президент США Джей Ді Венс заявив, що США «розглядають» запит України на «Томагавки», хоча остаточне рішення залишається за президентом Трампом. Президент Росії Володимир Путін попередив, що будь-які поставки започаткують «якісно новий етап ескалації» у відносинах між США та Росією. Президент України Володимир Зеленський публічно вимагав ці ракети, стверджуючи, що їхня перспектива тисне на Росію та змушує її вести переговори. Водночас США залишаються стриманими: президент Трамп висловив стурбованість щодо ескалації, щодо накопичення власних запасів «Томагавків» та щодо здатності України експлуатувати таку складну зброю.

Таким чином, США застосували поетапний підхід: спочатку сигналізують про можливість ескалації, потім витримують паузу, оцінюючи ризики ескалації та дипломатичні можливості. США ще не перейшли безпосередньо до повного постачання та розгортання.

Чому поетапний підхід має сенс у цьому випадку

Існує кілька причин, чому поетапна модель тут доречна:

• Контроль над ескалацією: Сама лише припущення про постачання «Томагавків» вносить у війну новий вимір — здатність України завдавати ударів глибоко в територію Росії. Це несе ризик зміни динаміки конфлікту, що може призвести до прямої відповіді Росії або ширшої конфронтації (зокрема з НАТО). Сигналізуючи, але (поки що) не виконуючи зобов'язань, США зберігають тиск, уникаючи негайної ескалації. Російські чиновники прямо попередили, що такий крок спровокує значні зміни.

  
  

• Сигналізація та вплив: Заява США про можливість постачання ракет надсилає Москві сигнал про те, що статус-кво є нестійким, навіть якщо ракети ніколи не будуть доставлені. Як зазначається в одному з аналізів: «самої погрози їх відправки може бути достатньо, щоб тримати Росію під контролем». Поетапний підхід дозволяє США використовувати можливість поставок як розмінну монету в дипломатії.

  
  

• Оперативна та логістична доцільність: США зазначили, що Україні може бракувати інфраструктури, навчання та платформ для ефективного використання ракетних комплексів «Томагавк», а самі американські запаси вже вичерпані. Прямий перехід до поставок може призвести до неефективного використання або, що ще гірше, неправильного використання, що призведе до ненавмисної ескалації.

  
  

• Дипломатичний простір: Відкладаючи фактичні поставки, США зберігають дипломатичні можливості, включаючи переговори з Росією та її союзниками, а також координацію з НАТО. Прискорені поставки можуть усунути простір для переговорів або надіслати сигнали, що підривають дипломатичні ініціативи. Дійсно, президент Трамп, схоже, неодноразово змінював свою позицію, як після розмови з Путіним, так і вчора, 31 жовтня 2025 року. Це свідчить про те, що наразі він надає пріоритет дипломатії над ескалацією.

• Гуманітарні та стратегічні наслідки: Постачання таких ракет далекого радіусу дії може призвести до ударів по території Росії з потенційними жертвами серед цивільного населення, ширшою ескалацією та ризиком регіональної або навіть глобальної кризи. Поетапний підхід дозволяє ретельніше оцінити ці наслідки.

Але чи завжди дипломатія канонерок має бути інсценованою?

Хоча аргументи на користь поетапного підходу є вагомими, не є універсальним правилом, що дипломатія канонерок завжди повинна відбуватися поетапно. Обставини можуть диктувати швидший або навіть негайний крок. Виникає кілька міркувань:

• Терміновість та можливість: Якщо потрібні швидкі дії для запобігання неминучим правопорушенням або запобігання стратегічному краху, повномасштабний маневр може бути виправданим без розкоші поступових кроків. Очікування може дозволити супротивнику скористатися паузою.

  
  

• Довіра та стримування: У деяких контекстах загроза поступової ескалації може бути неправдоподібною; супротивники можуть викрити чийсь блеф. Рішучі та негайні дії можуть швидко завоювати довіру.

  
  

• Зміна стратегічного балансу: якщо супротивник збирається завдати вирішального удару, швидкі дії можуть запобігти невдачі. Поступові кроки можуть бути випереджені подіями.

  
  

• Альянс та політична узгодженість: якщо актор повинен підтримувати довіру союзників або громадської думки, зволікання може здатися слабким, і для заспокоєння партнерів можуть знадобитися рішучіші негайні дії.

Хоча поетапний підхід має переваги, він не є універсальним рецептом. Рішення має бути узгоджене з конкретним стратегічним, оперативним, дипломатичним та гуманітарним контекстом.

Чому пропуск етапів може бути небезпечним: уроки з контексту Томагавка

У нинішньому сценарії війни між Україною та Росією, пропуск поетапного підходу та негайне постачання «Томагавків» може нести значні небезпеки:

• Ненавмисна ескалація: Росія попередила, що передача озброєнь ознаменує новий етап ескалації, можливо, наблизивши Росію до конфронтації з НАТО або навіть до ядерного порогу. Раптовий стрибок може спровокувати неконтрольовану реакцію.

  
  

• Логістичний та операційний ризик: якщо Україні не вистачить можливостей належним чином використовувати ракети, зброя може простояти без діла або бути використана неналежним чином, що підірве стримування та довіру. Президент Трамп висловлював саме це занепокоєння.

  
  

• Дипломатична ізоляція: Не всі союзники можуть бути задоволені таким кроком; надто швидкі дії можуть розділити підтримку коаліції, зменшити дипломатичний вплив та обмежити свободу маневру.

  
  

• Гуманітарні та репутаційні наслідки: Глибокі удари по території Росії можуть призвести до жертв серед цивільного населення та спровокувати удари у відповідь, що підвищить гуманітарні та моральні ризики. Раптовий стрибок може зменшити здатність керувати збитками або обмежувати їх.

  
  

• Втрата переваги сигналізації: Частина цінності полягає в сигналізації — якщо одразу перейти до повного постачання, загроза буде вичерпана та втрачатиме свою стратегічну вагу. Більше того, супротивник матиме менше можливостей відступити до того, як настане криза.

Контраргумент: коли прямий стрибок може бути кращим

Незважаючи на вищезазначене, можна стверджувати, що у випадку з Україною США могли б розглянути негайне постачання «Томагавків», якби вважали, що подальше зволікання коштуватиме Києву війни або дозволить Росії безповоротно закріпити здобутки. Якби Росія була на межі вирішальної перемоги, поступовість могла б дозволити доконаний факт . Росія наразі ще далеко не досягла вирішальної перемоги. Тим не менш, якщо союзники вже об'єднані, а Україна готова, зволікання може сприяти ескалації Росією іншими засобами (наприклад, ядерною зброєю, завоюванням переваги в повітрі, ударами по стратегічній інфраструктурі). У такому випадку США могли б вважати, що стратегічні вигоди від рішучих дій переважають ризики.

Чи зроблять це США?

У світлі нещодавніх заяв уряду США, аргументи на користь поетапної дипломатії з використанням канонерських човнів видаються переконливими. Сполучені Штати застосували виважений підхід: сигналізують про можливості, оцінюють ризики, зберігають дипломатію та утримуються від остаточних дій. Це відповідає здоровій стратегічній логіці: підтримує стримування, зберігає дипломатичний простір, пом'якшує ескалацію та дозволяє коригування на основі реакції супротивника.

Однак було б помилкою вважати, що вся дипломатія канонерок повинна відбуватися поетапно за будь-яких обставин. Кожен контекст — його терміновість, стан супротивника, можливості актора, ризики затримки — має значення. Особливо у війні з високими ставками, як-от в Україні, розрахунки можуть у певний момент сприяти рішучому стрибку, а не поступовим крокам.

Хоча поетапний підхід має бути стандартним у більшості випадків дипломатії такого роду, лише ретельна стратегічна оцінка — реакції противника, узгодженості союзників, оперативної готовності, гуманітарних наслідків та дипломатичного контексту — може виправдати або поступовий підхід, або швидкий стрибок. У випадку США-Україна-Росія ми спостерігаємо, як поетапний підхід зберігає стратегічну гнучкість; Росія відкинула нещодавні санкції США, назвавши їх економічними витратами, які доведеться нести її народу; ключовим питанням залишається те, чи переходити до наступного етапу забезпечення зброєю, здатною зруйнувати військово-промисловий комплекс Росії, і коли саме.