Повоєнна конституційна реформа в Україні (Частина 1): необхідність чи ризик?
- Matthew Parish
- 5 черв.
- Читати 3 хв
У міру того, як Україна наближається до повоєнного майбутнього — досі невизначеного, але дедалі більш уявного — починає виникати глибоке національне питання: чи повинна країна переглянути свою конституцію? Заклики до конституційної реформи, колись теоретичні, стали більш нагальними у світлі безпрецедентного навантаження, яке російське вторгнення створило для української держави. Однак, як і будь-які зусилля щодо перетворення нації, ця ідея несе в собі як багатообіцяючі, так і небезпечні наслідки. Дебати щодо конституційного майбутнього України не лише правові — вони екзистенційні.
Аргументи на користь реформи: Конституція, розтягнута війною
Чинна Конституція України, прийнята в 1996 році та з того часу неодноразово змінена, була створена в іншу епоху: епоху пострадянського перехідного періоду, крихких інституцій та нечіткого геополітичного напрямку. Протягом десятиліть вона змінювалася — іноді указом, іноді необхідністю — щоб пристосуватися до змін політичних порядків. Війна тепер виявила її глибші обмеження.
Конституційна база має труднощі з вирішенням питань сфери застосування та масштабів воєнного стану, делегування надзвичайних повноважень та конституційних прав громадян в облозі. Вона також продемонструвала свою крихкість у балансуванні виконавчої влади з парламентським суверенітетом — напруга, що загострилася під час централізації у воєнний час. Крім того, роль місцевого самоврядування, судів та правоохоронних органів як на окупованих, так і на звільнених територіях виявила глибокі структурні неоднозначності.
Післявоєнна Україна може потребувати більше, ніж просто юридичної переробки. Вона може вимагати переосмислення самих взаємозв'язків між державою, суспільством та суверенітетом.
Переосмислення національності: можливість для оновлення
Аргументація на користь конституційної реформи також є амбітною. Війна каталізувала трансформацію української ідентичності — громадянської, інклюзивної та глибоко вкоріненої в ідеї опору. Будь-який новий процес конституційної реформи міг би відображати цю реальність, закріплюючи те, чим Україна стала, а не те, чим вона була.
Прихильники реформ уявляють собі більш стійку демократичну систему з міцнішими гарантіями незалежності судової влади, децентралізації та громадянських прав. Інші вказують на потенціал для більш чіткої кодифікації євроатлантичної орієнтації України не лише як зовнішньої політики, а й як конституційної ідентичності — подібно до того, що зробили такі країни, як Ірландія та Німеччина, включивши європейську інтеграцію до свого верховного закону.
Деякі експерти стверджують, що повоєнні конституційні з'їзди чи референдуми також можуть слугувати ритуалами націєтворення — об'єднуючи різні частини українського суспільства, включаючи ті, що звільнені від російської окупації, для досягнення консенсусу щодо правил нової республіки.
Ризики: правова нестабільність та політична експлуатація
Тим не менш, ставки високі. Реформування конституції, особливо тієї, що була розроблена в емоційний період після війни, за своєю суттю є небезпечним. Критики попереджають, що кардинальні зміни можуть дестабілізувати і без того крихкий правовий порядок, посіяти політичний розкол і відкрити шлях до консолідації влади під виглядом національної єдності.
Існує також небезпека зовнішнього впливу. Оскільки Україна залежить від західної допомоги, фондів реконструкції та гарантій безпеки, існує занепокоєння, що конституційна реформа може стати місцем іноземного впливу — конкуруючі інтереси наполягатимуть на різних моделях управління, реформи судової системи чи приватизації. Збалансування суверенітету з цими конкуруючими інтересами буде нелегким завданням.
Зрештою, є питання часу. Чи можна очікувати, що країна, яка все ще розмінує, ховає загиблих і рахує своїх переміщених осіб, проведе фундаментальний конституційний перегляд? Для одних відповідь ствердна — саме тому, що немає нормального мирного часу, до якого можна було б повернутися. Для інших це небезпечне відволікання.
Навчання у інших: Конституції після конфлікту на практиці
Україна — не перша країна, яка зіткнулася з цією дилемою. Після Другої світової війни Німеччина та Японія пройшли комплексні конституційні зміни під міжнародним наглядом, але з внутрішньою участю. Конституція Південної Африки, прийнята після апартеїду, стала моделлю переговорного примирення. Дейтонська конституція Боснії, навпаки, була прийнята поспіхом, нав'язана ззовні та залишається джерелом дисфункцій.
Випадок України унікальний, але уроків є чимало. Ключовою буде легітимність, а не досконалість. Будь-яка нова або змінена конституція має розглядатися як справді українська — не продиктована донорами, не нав'язана елітами, а обговорювана, партисипативна та заснована на досвіді воєнних часів.
Висновок: Конституційне перехрестя
Україна вийде з цієї війни зміненою. Її народ зазнав втрат і продемонстрував героїзм, а її інституції адаптувалися під тиском. Чи може — чи повинна — її конституція відповідно розвиватися, залишається відкритим питанням.
Конституційна реформа пропонує Україні шанс кодифікувати свої повоєнні цінності, зміцнити своє демократичне ядро та захистити себе від майбутнього авторитарного дрейфу. Але вона також ризикує політизацією, нестабільністю та громадською втомою, якщо її неправильно організувати або вона буде проведена несвоєчасно.
Рішення, яке нас чекає, не лише юридичне. Воно моральне, стратегічне та символічне — шанс вирішити, можливо, раз і назавжди, якою державою хоче бути Україна і на чиїх умовах.
---
Чинна українська конституція
Чинна Конституція України (оновлена та чинна сьогодні) доступна англійською мовою тут:
А українською ось тут:
