Germany's ambition to take a more assertive role as a European military leader, a role traditionally held by France, has been stalled by a complex interplay of domestic political невизначеність і триваючий конфлікт в Україні. Незважаючи на те, що країна має значний економічний і політичний вплив, її здатність перетворити це на конкретні військові дії та лідерство заважає глибоко вкоріненим політичним розбіжностям, спадщині пацифізму та триваючим дебатам щодо її ролі у світі, який дедалі більше визначається геополітичною конкуренцією.
Конфлікт в Україні, випробовуючи рішучість європейських країн, парадоксальним чином виявив обмеженість нинішньої позиції Німеччини. Незважаючи на те, що Німеччина має економічно важливе значення для європейських зусиль і відіграє важливу роль у наданні фінансової підтримки Україні, Німеччині не вдалося взяти на себе вирішальну роль військового лідера. Ця нерішучість виникає через збіг факторів: історичний багаж німецького мілітаризму, триваючі дебати щодо стану безпеки країни та структурні складності німецької коаліційної політики.
Післявоєнна історія Німеччини глибоко вкоренила небажання брати участь у широкомасштабних військових інтервенціях. Болісні спогади про дві світові війни сприяли розвитку культури пацифізму, що призвело до суспільного сприйняття того, що військова участь пов’язана зі значними ризиками та витратами. Ця історична перспектива зберігається, навіть якщо середовище безпеки навколо Європи зазнало значних трансформацій.
Російське вторгнення в Україну докорінно змінило ландшафт європейської безпеки. Конфлікт підкреслює необхідність більш надійної та інтегрованої європейської оборони, але небажання Німеччини прийняти цю необхідність створило прогалину в лідерстві. Ця нерішучість ще більше ускладнюється глибокими розбіжностями в політичному спектрі Німеччини.
Парламентська система Німеччини, яка спирається на коаліційні уряди, стала значною перешкодою для рішучих дій у питаннях зовнішньої політики. Необхідність постійних переговорів і компромісів між різними політичними фракціями часто призводить до відсутності ясності та послідовності у зовнішній політиці Німеччини, включаючи її підхід до конфлікту в Україні.
Нинішній коаліційний уряд, що складається з Соціал-демократів (СДПН), Вільних демократів (ВДП) і Зелених, стикається з внутрішньою напругою щодо відповідного рівня військового залучення. СДПН, що має коріння в соціал-демократичних традиціях, часто надає перевагу дипломатичним рішенням. ВДП, виступаючи за посилення оборони, прагне підтримувати консенсусний підхід у коаліції. Зелені, віддані підтримці України, часто наголошують на екологічних і соціальних міркуваннях, потенційно сповільнюючи прийняття військових рішень.
Ці суперечливі точки зору регулярно відображаються в дебатах щодо витрат на оборону, поставок зброї та розгортання німецьких військ на підтримку європейської безпеки. Політична тупикова ситуація, що виникла внаслідок цього, і необхідність компромісу щодо кожного важливого рішення завадили Німеччині діяти рішуче та виробити єдиний підхід до конфлікту в Україні.
Економічна залежність Німеччини від Росії, особливо щодо постачання енергоносіїв, зіграла вирішальну роль у формуванні її початкової реакції на конфлікт в Україні. Бажання уникнути економічних зривів і підтримувати постачання енергоресурсів іноді призводило до нерішучості щодо запровадження суворих санкцій проти Росії, що ще більше ускладнювало здатність Німеччини зайняти тверду та єдину позицію з іншими європейськими країнами.
Енергетична криза, яка послідувала за вторгненням Росії, ще більше погіршила політичний ландшафт. Збільшення вартості енергії, потреба в альтернативних джерелах енергії та пов’язані з цим економічні наслідки поглинули значну політичну увагу, відволікаючи ресурси та зосереджуючись від проблем, пов’язаних з конфліктом в Україні. Така пріоритетність внутрішніх економічних проблем ще більше зменшила здатність Німеччини взяти на себе провідну роль у формуванні послідовного європейського підходу до конфлікту.
Незважаючи на економічну могутність Німеччини, її військовий потенціал залишається порівняно обмеженим у порівнянні з іншими європейськими державами. Незважаючи на те, що Німеччина володіє великою оборонною промисловістю, її армія є меншою та менш досвідченою у великомасштабних операціях, ніж армія Франції чи Сполученого Королівства.
Це обмеження залежить не лише від робочої сили, а й від досвіду та підготовки. Німецька армія, хоч і є боєздатною, десятиліттями не брала участі у широкомасштабних конфліктах, що призвело до браку оперативного досвіду, який міг би стати суттєвою перешкодою перед лицем складного конфлікту, подібного до українського.
Ця комбінація політичної невизначеності, історичного багажу та обмежень її військового апарату створила ситуацію, коли Німеччина намагається спрогнозувати лідерство, яке очікується від великої європейської держави під час конфлікту в Україні. Незважаючи на те, що Німеччина надає життєво важливу фінансову та матеріально-технічну підтримку, її небажання взяти на себе більш значну військову роль перешкоджає розвитку єдиного європейського підходу до протистояння кризі.
Шлях Німеччини до того, щоб стати центральноєвропейським військовим лідером, зараз заблокований збігом факторів. Спадщина минулого, хитросплетіння її коаліційної політики, економічний тиск і порівняльна обмеженість її військової позиції сприяють ситуації, коли важко досягти рішучих дій. Ця невизначеність не тільки впливає на здатність Німеччини лідирувати в поточному конфлікті, але й послаблює загальну реакцію Європи.
Щоб подолати ці виклики, Німеччина повинна протистояти своєму історичному багажу, удосконалити свою стратегію безпеки та підтримувати більшу єдність і послідовність у своїх політичних фракціях. Лише тоді вона зможе подолати політичну невизначеність, яка перешкоджає її потенціалу відігравати центральну роль у формуванні майбутнього європейської безпеки. Без рішучих дій і чіткого формулювання своєї ролі в європейській оборонній архітектурі Німеччина ризикує ще більше зменшити свій вплив на триваючий конфлікт в Україні та, потенційно, на ширшому ландшафті європейської безпеки.