Мислення воїна: темперамент, необхідний для бою, на відміну від цивільного життя

Війна змінює людський досвід на щось невпізнане для більшості людей, які комфортно живуть у мирний час. Темперамент, необхідний для ефективної роботи в якості солдата — особливо в зонах активних бойових дій — це специфічна психологічна та емоційна конфігурація, яка різко відрізняється від рис, які зазвичай культивуються в сучасному цивільному житті. Війна вимагає готовності до надзвичайної напруги, подолання страху та здатності діяти в умовах смертельної небезпеки, невизначеності та хаосу. Цивільні, навпаки, налаштовані на передбачуваність, безпеку та емпатію — якості, які, незважаючи на важливість у мирному суспільстві, можуть виявитися недостатніми або навіть небезпечними в зоні бойових дій.

Щоб ефективно воювати в зоні бойових дій, працювати день за днем серед розриву насильства, людський розум повинен або адаптуватися, або зламатися. Війна в Україні, відзначена окопною війною, ударами безпілотників, далекобійною артилерією та міськими боями, стала прикладом того, як людська психологія бореться з крайнощами військової необхідності.

Менталітет солдата: стійкість, зосередженість і відстороненість

В основі військової ефективності лежить емоційна регуляція — солдат повинен навчитися придушувати інстинктивні реакції, такі як паніка, коливання чи співчуття у важкі моменти. Бій вимагає дій без емоційної обробки. Це не означає, що солдатам не вистачає емоцій, а скоріше те, що їх навчання та спосіб мислення дозволяють їм відкладати емоційну реакцію, доки це дозволить безпека чи час. Процес становлення солдата багато в чому пов’язаний із формуванням здатності відчувати затримку — своєрідного контрольованого заціпеніння, яке дозволяє діяти під тиском.

Психічна стійкість, або твердість, є важливою. Це охоплює не лише здатність терпіти фізичне виснаження чи біль, але й психологічну стійкість, щоб продовжувати функціонувати в умовах дефіциту сну, травматичних переживань і втрати товаришів. На війні психологічні рани часто небезпечніші за фізичні. Реальність війни «вбий або будеш убитим» завдає моральної шкоди — відчуття, що хтось порушив власний етичний кодекс. Щоб впоратися з цим, потрібне поєднання навчання, товариських стосунків і психологічної обробки після дії.

Зосередженість і ясність під час стресу також життєво важливі. Ситуаційна обізнаність — здатність оцінювати середовище, що швидко змінюється, і реагувати на нього — може означати різницю між життям і смертю. У сучасній війні, особливо під час високотехнологічних операцій або операцій, які підтримуються безпілотниками, ефективність роботи визначається не лише грубою силою, а гостротою розуму та швидкістю прийняття рішень. Війна карає за вагання і винагороджує чіткість дій. На відміну від цивільних професій, де помилки часто можна виправити, помилки в бою можуть означати смерть — не лише для себе, але й для товаришів. Мужність, яку часто неправильно розуміють як відсутність страху, насправді є здатністю діяти, незважаючи на нього.

Існує також потреба в психічній еластичності — здатності миттєво переходити від надмірної пильності до надзвичайної нудьги, перемикатися між ролями захисника, нападника, медика та оплакувача залежно від ситуації. У замерзлих окопах на сході України чи розбомблених коридорах таких міст, як Бахмут і Авдіївка, солдати проводили і продовжують проводити години чи дні в стазисі, перш ніж потрапити в раптовий хаос, який змінить життя.

Цивільне життя: емпатія, емоційне вираження та рутина

Сучасні цивільні суспільства — особливо в демократичних або процвітаючих країнах — дедалі більше структуруються навколо індивідуального самовираження, емоційного підтвердження та уникнення дискомфорту. У цивільному житті здатність до емпатії є моральним благом; на війні нестримне співчуття може паралізувати солдата або скомпрометувати виконання місії.

Цивільні робочі місця цінують обговорення, обговорення та переговори. Навпаки, військові операції вимагають слухняності, швидкості та чіткості командування. Навіть самовпевненість у цивільному контексті часто передбачає переговори, тоді як на полі бою самовпевненість часто виражається через домінування, негайні дії та мовчання.

Крім того, цивільне життя дає перевагу передбачуваності. Рутини, графіки та системи підтримують емоційну регуляцію та продуктивність. Зони бойових дій це повністю перевертають. Солдати повинні адаптуватися до надзвичайної непередбачуваності, діяти ефективно, не знаючи, що принесе наступна година. Гнучкість, імпровізація та здатність швидко приймати рішення з неповною інформацією є цінними атрибутами на війні, але можуть бути джерелом стресу та дисфункції в цивільному житті.

Перехід між світами

Сучасне цивільне життя, особливо в розвинених суспільствах, будується навколо комфорту, індивідуалізму та передбачуваності. Заохочується емоційна відкритість; фізична небезпека здебільшого абстрактна. Там, де сучасний офісний працівник може тижнями обмірковувати кар’єрне рішення чи зміну стосунків, солдат повинен приймати миттєві рішення з незворотними наслідками. Там, де цивільне суспільство цінує психологічну прозорість і підтримку, солдатам часто доводиться закривати свою травму стіною функціональності, тому що від цього залежить виживання.

В Україні 28-річний солдат на ім’я Максим, який працював у відділі матеріально-технічного забезпечення в Києві до повномасштабного вторгнення, прямо описав трансформацію: "У моїй роботі помилки означали затримки. Тут вони означають, що хтось стікає кров’ю, перш ніж ти до них дістанешся. Я більше не відчуваю страху — я відчуваю розрахунок".

Реалії війни по-різному загартовують людей. Для деяких, як-от для 19-річного Андрія, якого призвали лише за 10 днів навчання, зміна була руйнівною. У 2023 році його відправили в Донецьку область, і під час розбору подій він так описав: "Я плакав першої ночі. Не від страху, а тому, що я не знав, що роблю. Мого командира вбили на моїх очах. Я навіть не знав, як викликати артилерійську підтримку". Пізніше він пристосувався, але назвав себе таким, що назавжди змінився: "Мої нерви завжди напружені. Навіть зараз, коли я чую феєрверки вдома, я прихиляюся".

Натомість ветерани, які воювали на Донбасі з 2014 року, часто виявляли загартовану стійкість. Один із таких солдатів, відомий під своїм позивним «Панцир», описав війну як «роботу, до якої ти прагнеш». Він говорив про дотримання розпорядку — щоранку чистити зброю, обертати шкарпетки навіть у багнюці — щоб зберегти здоровий глузд. "Тіло слідує звичкам, коли розум хоче відійти. Це те, що не дає тобі зійти з розуму".

Жінки-учасники бойових дій і медики також взяли на себе унікальний психологічний тягар. Фельдшер Олена, яка працювала на Бахмутській передовій, лікувала і поранених бійців, і мирних жителів. Вона розповіла, як зашивала живіт 12-річного хлопчика, коли надворі падали артилерійські снаряди: "Мої руки не тремтіли. Не тому, що я була сміливою, а тому, що я робила це 200 разів. Це стає вашою другою натурою. Але ви заплатите ціну пізніше".

Однією з найбільших труднощів, з якою стикаються солдати, є не йти на війну, а повертатися додому. Ветеранам часто важко реінтегруватися в суспільства, які цінують м’якість, двозначність і емоційну прозорість. Атрибути, які зробили їх ефективними на війні — емоційна відстороненість, швидке розсудливість і надмірна пильність — можуть зробити повсякденні взаємодії чужими та розчаровуючими.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), моральні травми та депресія є поширеними не лише через те, що переживають солдати на війні, а й тому, що цивільний світ часто відчуває себе несумісним із психічною та емоційною архітектурою, яку вони розвинули, щоб вижити. Ця невідповідність між мисленням військового та мирного часу є основною особливістю досвіду ветеранів.

Значення навчання та згуртованості підрозділу

Темперамент не є чисто вродженим — його тренують. Навчальні табори, навчання та роки тренувань формують новобранців у солдатів не лише фізично, а й психологічно. Військова система створює колективну ідентичність і пригнічує індивідуалізм. Спільні труднощі та ризик створюють міцні зв’язки між солдатами. Це товариськість стає емоційним якорем — часто саме думка про захист товаришів, а не ідеологія чи патріотизм, мотивує солдатів у запалі бою.

Навпаки, цивільне життя часто наголошує на індивідуальному розвитку та емоційній незалежності. Глибина міжособистісної довіри та відчуття спільної долі, які визначають військове життя, рідко зустрічаються в цивільному контексті, і їхня відсутність може здатися ізольованою для ветеранів, що повертаються.

Цивільні особи в зоні бойових дій

Менталітет, необхідний для ефективного життя в зоні бойових дій, як цивільний, має певну схожість із солдатським — здатність до адаптації, контроль емоцій і здатність переносити горе та втрати без падіння. Цивільні жителі Харкова та Сум місяцями залишаються без постійної влади під загрозою ракетних ударів. Шкільні вчителі проводять уроки в притулках метро. Лікарі проводять операції за допомогою ліхтарика.

Психолог, який працює з переселенцями у Львові, на ім'я Галина, пояснила: "Люди перестають реагувати. Немає часу сумувати. Якщо впав снаряд, ти просто питаєш, хто живий і що робити далі. Емоції відкладаються". Ця стійкість — часто народжена з необхідності — створює населення, яке одночасно є неймовірно сильним і мовчки страждає.

Заключні думки: два різні світи

Бути солдатом означає потрапити в царство, де життя згущене в моменти гострих наслідків, де моральні рішення мають смертельну вагу і де психологічна сила вимірюється не виразом, а витривалістю. Сучасне цивільне життя, незважаючи на всі його зручності, часто залишає людей погано підготовленими до розуміння досвіду солдата — або до розуміння психологічної трансформації, якої вимагає війна.

Цивільний світ і зона бойових дій управляються різними психологічними економіками. Один цінує відкритість і добробут; інший вимагає придушення та функції. Перехід від одного до іншого, як сотні тисяч українських чоловіків і жінок зробили з 2022 року, — це подорож не просто географії чи професії, а й душі.

Але навіть на війні фрагменти цивільного менталітету зберігаються — листи з дому, спільні сигарети, внутрішні жарти між товаришами. Ці короткі моменти людського спілкування нагадують бійцям про те, за що вони воюють. І, можливо, у цій напрузі між жорстокістю та ніжністю криється справжній темперамент війни: не для того, щоб позбутися людства, а для того, щоб зберегти його, навіть у його найбільш загрозливій формі.

Обидва темпераменти — цивільний і військовий — необхідні для функціонування суспільства. Солдати створені для крайності, для кризи, для насильства, яке тримають у стримуванні. Цивільне населення культивується для безперервності, для спільноти, для побудови миру, який робить військові жертви вартими. Прірва між цими світами глибока, але не неподолана — і розуміння душевного світу солдата є першим кроком до вшанування їхньої служби та підтримки їхнього повернення.