Мир на американських умовах? Геополітика, що стоїть за планом Келлога-Віткова

Оскільки війна в Україні триває вже четвертий рік, а світова увага загрожує згаснути, Сполучені Штати знову позиціонують себе як незамінного посередника миру. Так званий план Келлога-Віткоффа, який, як повідомляється, був представлений у вигляді основних стислих планів генералом у відставці Кітом Келлогом європейським та українським чиновникам у Лондоні у квітні 2025 року, а пізніше президенту Росії Володимиру Путіну спеціальним посланником Стівом Віткоффом, знаменує собою найсерйознішу на сьогоднішній день спробу Америки сформувати край війні.

Президент США Дональд Трамп вирішив надати пріоритет іншим питанням внутрішньої та зовнішньої політики Америки, а не припиненню війни в Україні, аж до сплеску активності на початку липня, під час якого він провів телефонні розмови з президентом Росії Путіним та президентом України Зеленським, ймовірно, намагаючись знову просунути цей план. Згодом він повідомив, що розмова з президентом Путіним була негативною, тоді як українські ЗМІ повідомили, що розмова з президентом Зеленським була конструктивною. Йшли розмови про те, що міністр оборони США Піт Хегсет призупинить постачання зброї до України, про що говорили й раніше, але, очевидно, президент Трамп через кілька днів скасував рішення міністра Хегсета.

Отже, підтримка України з боку США поки що виглядає стабільною; але Сполучені Штати зберігають план Келлога-Віткоффа і, схоже, намагаються з'ясувати, як нав'язати його Росії. Пакет "вторинних санкцій" залишається без розгляду в Сенаті США, але має переважну підтримку, але на практиці для його впровадження потрібне рішення президента США. Тож світ чекає, що станеться влітку. Ми напишемо більше про запропонований пакет вторинних санкцій у наступній статті.

Тим не менш, саме план Келлога-Віткова Сполучені Штати продовжують розглядати як кінець цієї жахливої війни, тому варто переглянути його умови та наслідки. Хоча офіційного тексту не було опубліковано, витік інформації як з The Daily Telegraph, так і з російського державного агентства ТАСС свідчить про спільне розуміння його основних елементів. Однак ці пропозиції розкривають не лише контури припинення вогню, а й глибші геополітичні пріоритети Сполучених Штатів у ХХІ столітті.

Сім стовпів пропозиції

Згідно з повідомленнями як на Заході, так і в Росії, план Келлога-Віткова базується на семи ключових положеннях:

1. 30-денне припинення вогню, спочатку в повітрі та на морі, включаючи припинення ударів безпілотників та ракет з обох сторін, потім продовження на землі на невизначений термін.

   
   

2. Заморожування ліній фронту, при цьому існуючі позиції тимчасово зберігаються як Росією, так і Україною до майбутніх переговорів.

   
   

3. Неповернення Криму до складу України в найближчому майбутньому, але остаточне виведення російських військ з Донецької, Луганської та Запорізької областей (за винятком Криму).

   
   

4. Дозвільна система для розгортання європейських (не натівських) військових миротворчих сил в Україні під егідою ОБСЄ або ЄС.

   
   

5. Вступ України до Європейського Союзу в поєднанні з відтермінуванням членства в НАТО щонайменше на десять років.

   
   

6. Офіційна угода між Сполученими Штатами та Україною щодо видобутку рідкісноземельних матеріалів та енергії, яку вже підписано.

   
   

7. Спільний механізм верифікації між США та Росією для забезпечення дотримання вимог та сприяння обміну полоненими та створенню гуманітарних коридорів.

Ці пункти, хоча й нібито зосереджені на припиненні воєнних дій, показові у своїй асиметрії — та узгодженості з довгостроковими стратегічними цілями Америки.

Пріоритети Вашингтона: порядок, ресурси та стримування

З точки зору Вашингтона, план Келлога-Віткова не просто спрямований на зупинення війни. Він прагне заморозити конфлікт на умовах, прийнятних для Сполучених Штатів, закріплюючи їхню роль гаранта європейської безпеки, водночас обмежуючи подальшу експансію Росії.

Припинення вогню в повітряній та морській сферах особливо вигідне для України, дозволяючи її портовій інфраструктурі, особливо Одесі, відновити повноцінну роботу. Це життєво важливо для експорту зерна та морської торгівлі, не кажучи вже про комерційний та логістичний доступ Америки до економіки України. Заморожування лінії фронту без негайного виведення територій є фактичним визнанням військових реалій — Росія окупувала величезну частину південного сходу — але відкладає будь-яку юридичну поступку суверенітетом. Крим, який багато хто на Заході вже фактично визнав, виключено з основної територіальної реституції. Його майбутній статус залишається неоднозначним.

Найважливіше те, що пункт про мінеральні ресурси — який рідко підкреслюється в пресі — сигналізує про зростаючий зв'язок американської промислової політики з її дипломатією. Українські родовища літію, титану та інших рідкісноземельних елементів мають стратегічне значення для переходу Америки до зеленої енергетики та оборонного виробництва. Забезпечення привілейованого доступу до цих ресурсів до мирної угоди демонструє взаємозалежність американських геополітичних та економічних цілей.

Розгортання європейських миротворчих сил підкреслює перевагу Вашингтона щодо розподілу тягаря. Під час другого президентства Трампа зобов'язання американських військ за кордоном можуть зіткнутися з різкими обмеженнями. Передаючи забезпечення миру в руки Європи, зберігаючи при цьому американський стратегічний нагляд, план дозволяє США керувати ситуацією на відстані, одночасно стримуючи Росію через посередників.

Українські реакції: неохочий реалізм чи нав'язана капітуляція?

Реакція українського уряду на план Келлога-Віткова була обережною, часом межуючи з обуренням. Президент Зеленський, перебуваючи під тиском з боку населення, втомленого війною, але обмежений національними принципами суверенітету та територіальної цілісності, офіційно не підтримав цю пропозицію. Київ рішуче заперечує проти будь-якої формалізації російського контролю над Кримом та тимчасового заморожування російських позицій в інших місцях. Україна також залишається скептично налаштованою на виконання Росією умов, особливо з огляду на минулі порушення Кремлем угод про припинення вогню.

Тим не менш, в українському політичному класі спостерігаються ознаки прагматичних дебатів. Обіцянка вступу до ЄС — давно очікувана та рідко втілювана в життя — має вагу. Забезпечення європейської військової присутності дехто вітає як стабілізуючий фактор. А американська угода щодо мінеральних ресурсів, хоча й суперечлива, зрештою може розблокувати масштабну реконструкцію та прямі іноземні інвестиції.

Однак найглибше занепокоєння в Києві зосереджене на діяльності. План обговорювався з Україною, але не самою Україною. Його формулювання, презентація і навіть формулювання були зумовлені Америкою, з чітким натяком на те, що невиконання може призвести до зменшення підтримки Заходу. Уряд США неодноразово погрожував «відійти» від мирного процесу, якщо не буде досягнуто прогресу, але насправді цього не зробив, і підтримка України з боку США залишається в конкретних аспектах майже такою ж, як і за адміністрації Байдена, незважаючи на час від часу цікаву риторику, що виникає з Вашингтона, округ Колумбія. Тим не менш, у тому, що нібито є дипломатичним планом, постійно натякають на неявний елемент примусу.

Російські розрахунки: послаблення санкцій чи стратегічна затримка?

З точки зору Москви, план Келлога-Віткоффа — це одночасно і можливість, і пастка. Він пропонує вихід із виснаження на полі бою та міжнародної ізоляції, але також обмежує амбіції Росії. Прийняття угоди, за якою вона зберігає Крим на невизначений термін, але поступається претензіями на решту України, стане суттєвим відхиленням від максималістських воєнних цілей, які, за словами Кремля, спочатку виправдовували вторгнення.

Однак російська економіка переживає серйозний тиск, людські ресурси скорочуються, а перспективи прориву на полі бою зменшуються. Для Путіна припинення вогню дає можливість закріпити здобутки, перерозподілити ресурси та відновити свої збройні сили. Включення спільного механізму верифікації зі Сполученими Штатами може відповідати його прагненню до паритету великих держав — навіть попри те, що миротворчі сили та економічні винятки сприяють Заходу.

Кремлівські пропагандистські ЗМІ досі зображували план неоднозначно, визнаючи його існування, але критикуючи його «західну упередженість». Однак російські переговірники не відкинули його категорично. Це свідчить про потенційну готовність розглянути пропозицію, якщо пізніше вдасться домовитися про достатнє послаблення санкцій та юридичне визнання територіальних здобутків. Однак Росія явно ще не готова, оскільки Володимир Путін, очевидно, зневажливо поставився до Дональда Трампа під час телефонної розмови минулого тижня.

Європа: Розділена, але спостерігає

Реакція Європи на цей план була неоднозначною. Франція та Німеччина, як повідомляється, розглядають його як потенційну можливість для переходу на новий рівень. Польща та країни Балтії висловили стурбованість щодо його наслідків для майбутньої поведінки Росії та прецеденту винагородження агресії. Запропонований пункт про вступ до ЄС відродив внутрішню напруженість між державами-членами щодо розширення, верховенства права та розподілу фінансування.

Однак навіть критики визнають, що план США активізував дипломатичний процес. Вперше за понад рік ґрунтовні мирні переговори виглядають правдоподібними, хоча й ненадійними, а відповідні сторони ведуть переговори, хоча й через різних посередників, чи то у Вашингтоні, Стамбулі, чи в Саудівській Аравії. Готовність ЄС надати війська для миротворчої місії — новинка в сучасній європейській військовій історії — сама по собі є дипломатичним проривом.

Чий мир і якою ціною?

План Келлога-Віткоффа — це не просто мирна пропозиція. Це формулювання американських стратегічних уподобань у Східній Європі: заморозити експансію Росії, забезпечити економічну перевагу, передати право примусу Європі та претендувати на дипломатичні заслуги.

Чи зможе Україна прийняти такий план, залежить не лише від реалій поля бою, а й від того, наскільки наполягатиме Вашингтон на своїх умовах. Не можна ігнорувати моральний ризик винагороди за часткове завоювання, як і виснаження країни в облозі.

Якщо це мир на американських умовах, то ще належить з'ясувати, чи це мир на українських умовах — і чи має значення ця різниця у світі, де сила, як завжди, говорить найголосніше за столом переговорів.