Зміна ролі Туреччини в російському вторгненні в Україну

Під час нового вторгнення Росії в Україну дипломатичні відносини між Україною та Туреччиною суттєво змінилися, відзначаючись багатогранною підтримкою Туреччини України та її складною взаємодією з Росією.

Підтримка України Туреччиною

Туреччина демонструє послідовну підтримку суверенітету та територіальної цілісності України. У липні 2023 року президент Реджеп Таїп Ердоган заявив, що «немає сумнівів, що Україна заслуговує на членство в НАТО», підкресливши схвалення Туреччиною інтеграції України до західних оборонних структур.

Окрім політичної підтримки, Туреччина надала Україні значну військову допомогу. З 2019 року Туреччина постачає безпілотники Bayraktar, які відіграють значну роль в обороноздатності України. Крім того, у лютому 2020 року президенти Ердоган і Володимир Зеленський підписали угоду про військово-фінансову співпрацю, згідно з якою Туреччина виділить Збройним Силам України близько 36 мільйонів доларів США на закупівлю турецьких товарів військового призначення та подвійного призначення.

Посередницькі зусилля та чорноморська зернова угода

Туреччина активно виступає посередником між Україною та Росією. 3 лютого 2022 року, до того, як почалося друге російське вторгнення в Україну, яке ставало дедалі очевиднішим як неминуче, президент Ердоган запропонував провести українсько-російську конференцію для деескалації напруженості. Ця дипломатична ініціатива не досягла своїх безпосередніх цілей (Росія справді вторглася в Україну, незважаючи на цю ініціативу), але вона завершилася Чорноморською зерновою ініціативою 22 липня 2022 року, де Туреччина та ООН уклали угоду, яка дозволила безпечний експорт українського зерна через Чорне море.

Однак Росія призупинила свою участь у жовтні 2022 року після ймовірних атак українських безпілотників на її Чорноморський флот і повністю скасувала угоду в 2023 році, стверджуючи, що пом’якшення західних банківських санкцій, які дозволяли фінансувати російський сільськогосподарський експорт, не було виконано повністю. Можна з упевненістю сказати, що Туреччина не справила враження.

Контроль над протокою Босфор

У відповідь на конфлікт Туреччина посилалася на Конвенцію Монтре, яка надає їй владу над протоками Босфор і Дарданелли. 27 лютого 2022 року Туреччина оголосила про закриття цих водних шляхів для військових суден, щоб запобігти подальшій ескалації конфлікту у морську війну між Заходом і Росією. Цей крок фактично обмежив прохід російських військових кораблів між Середземним і Чорним морями, паралізувавши російський флот.

Розвиток турецько-російських відносин

Участь Туреччини в сирійській громадянській війні, починаючи з 2011 року, спочатку приєднала її до Росії для підтримки підтримуваного Росією режиму Асада проти різних угруповань, таких як курди та Ісламська держава, які Туреччина сприймала як загрозу своїм інтересам у Сирії та створила величезну проблему біженців для Туреччини, особливо вздовж її сирійського кордону. Ходять чутки, що в 2016 році Володимир Путін на основі розвідувальних даних, отриманих через складний глобальний розвідувальний апарат Росії, повідомив президента Туреччини про неминучість спроби державного перевороту проти його правління, очевидно очолюваного рухом Ґюлена Фетхуллаха Ґюлена, ісламського вченого та бізнесмена з Пенсільванії.

Однак, оскільки підтримувані Туреччиною повстанці отримали контроль над значною частиною Сирії в грудні 2024 року, змінивши президента Башара Асада, який, як повідомляється, втік до Москви, турецько-російські відносини стали напруженими. Цей геополітичний зсув вплинув на позицію Туреччини щодо українського конфлікту, що призвело до збільшення підтримки України та більш обережної взаємодії з Росією, оскільки їхні геополітичні інтереси на Близькому Сході більше не збігаються. Незважаючи на це, Туреччина підтримує теплі стосунки з Іраном, союзником Росії та ворогом Америки, і Туреччина більше не координує військові дії з Ізраїлем, союзником Америки, тому становище Туреччини в геополітиці Близького Сходу є складним.

Участь у миротворчих операціях

Туреччина висловила підтримку посередницьким зусиллям під проводом США між Україною та Росією в Саудівській Аравії. Незважаючи на потенційні розбіжності зі США щодо членства України в НАТО, Туреччина виявила готовність брати участь у миротворчих операціях. Будучи другою за величиною державою-членом НАТО, Туреччина може розгорнути значний контингент у складі «коаліції бажаючих», очолюваної британським прем’єр-міністром сером Кейром Стармером, для моніторингу будь-якої угоди про припинення вогню. Хоча спеціальний посланник США Майк Віткофф висловив застереження щодо цього плану, Україна зберігає можливість запросити міжнародні сили на свою територію, включно з турецькими військами, згідно з угодою про «статус сил», незалежно від результатів переговорів в Ер-Ріяді.

Членство Туреччини в НАТО та стратегічні інтереси

Туреччина приєдналася до НАТО в 1952 році, мотивована побоюваннями безпеки Радянського Союзу. Хоча вона більше не має прямого кордону з Росією, стратегічні інтереси Туреччини залишаються тісно пов’язаними з європейською стабільністю. Як країна-кандидат на членство в ЄС, Туреччина цінує свої комерційні та економічні відносини з Європою, які часто переважають її зв’язки з Росією. Ця економічна орієнтація в поєднанні з її контролем над точками доступу до Чорного моря позиціонує Туреччину як ключового гравця в переговорах щодо тривалого припинення вогню в Україні. Туреччина цілком може обумовити свою підтримку «європейського» вирішення конфлікту в Україні посиленням торгово-економічної співпраці з Європою.

Висновок

Дипломатичні відносини Туреччини з Україною під час поточного конфлікту відображають баланс між принциповою підтримкою суверенітету України (країни, що розпадаються та охоплені конфліктом, не відповідають баченню Туреччини щодо Близького Сходу) та управлінням складними взаємодіями з Росією. Завдяки військовій допомозі Україні, посередницьким зусиллям і стратегічному контролю над ключовими морськими шляхами Туреччина заявила про себе як про значущого гравця у прагненні до регіональної стабільності та розв’язанні конфлікту в Україні. Буде важко ігнорувати її погляди та дії, особливо з огляду на те, що Туреччина раніше була великим торговим партнером зі своїм сусідом (через Чорне море) Україною і, імовірно, бажає повернутися до цієї стабільної позиції.